Я знову у грі, але стою перед прірвою,
Хоч нікому не потрібен, але все ще в строю.
І прокладу нову стежу, не заплямовану й не вирвану,
Бо скільки не є того життя, але я все ще живу.
Ти вдихнула в легені мої свіжий подих,
Я той кисень несу і лечу, мов до зірок.
Я покликаний нести волю і спротив,
Але й ласку, будуючи світ нових казок.
Вибач мені за дивну мою натуру,
Що світ приховав, що тайною жив.
В мене поклик такий, я сам в тому гуру,
Мене Всевишній послав, щоб людям добре робив.
Може десь я поводжу себе, як диктатор,
Бо мені не байдужа проблема твоя.
І я йду напролом, наче той старий трактор,
Бо знаю одне, там де ти, там і я.
Мої благання всього лиш одні,
Люди – ніколи не лишайтесь страшні.
І ми не вороги, і кожен не сам по собі,
Гуртуйтеся,браття, бо за нами наші сини.
Не пробачимо, але мусимо,
Кров’ю здобути святую свободу.
Переможемо всіх, і навіть тих підлабузників,
Щоб спастись проміняли рідну природу.
І я проти війни, але завжди за боротьбу,
І поки живий, ворога бив, битиму й б’ю…
Іцхак Меїр
Місяць: Березень 2024
Жизнь
Я помню чудное мгновение ,
когда ребёнком я была .
Как жизнь наполненная потрясением
перед глазами пронеслась.
Я помню жизнь наполненную болью ,
что спать спокойно мне не даст .
Я помню каждый день отдельно
и боль , и счастье , и страх.
Я помню всё и не забуду ,
как жизнь из глаз моих текла ,
как детство , юность и взросление
меня сломали до конца .
Я помню боль , что в сердце поселилась ,
что изнутри меня съедала .
Пыталась я сопротивляться ,
но сил моих мне не хватало.
Я помню страх что в мозге обрела я
в моменты безпроглядной тьмы ,
как веры в жизнь мне не хватало .
Как страшно мне хотелось жить.
Я помню жизнь в глазах других
она там просто расцветала ,
а я увидевшая это
всё больше плакать начинала.
Я помню боль неравенства этого мира ,
но также понимаю смысл ,
что жизнь бывает не простая
и поменять её можешь только ты.
Я помню всё и не забуду
те ночи когда мне хотелось жить ,
как умереть тогда боялась я ,
но жизнь моя была в руках других .
Я помню час тот , что пришел незванно ,
как поменялась я мгновенно ,
как выросла я незаметно ,
как взрослой стала нехотя .
Я помню то моё разочарование ,
когда мне слабость ударила в глаза
когда свободу потеряла ,
и сделать ничего с этим я не смогла .
Я помню тот момент что в память врос ,
что я не всю надежду потеряла ,
и силы чтобы жить у меня еще есть ,
и я сама его себе создала .
Когда в моих руках была та сила ,
мой страх исчез , но про него я не забыла ,
а жизнь свою я изменить смогла .
Когда за жизнь я больше не боялась ,
она была моя – моя и только .
Воспоминания свалились на меня
и так что с ног меня почти не сбили ,
но на коленях я стояла.
Мне кажется прошли века с момента моего рождения .
Мне кажется уже я не мала ,
в глазах других я всё ещё девчонка ,
а боль мою никто и не узнает никогда.
Просто человек
І до самотності любов твоя набута
і до самотності любов твоя набута
від одинокості колись втікав невпинно
в твоїх думках – хвилини щастя незабутні
у ностальгії вирій з головой поринув
тобі сьогодні тепло наодинці –
ще вчора холод пробирав в квартирі
зустріти нікому тебе з роботи на зупинці
в обійми міцного кохання пригорнути вірні
і не бреши собі щоднини в мокрі очі
що ти навчився жити сам на сам
зізнайся в щирі миті, в довгі ночі
в жазі пробити сто самотніх брам
Уляна Шемонаєва
Тільки не кажи
Тільки не кажи, що встигла втомитися,
Що руки не підіймаються, ноги мліють,
Що не можеш більше в цьому хаосі топитися,
Що інші й такого не витримають, не зуміють.
Тільки не кажи, що сил вже не маєш,
Що очі втрачають здатність дивитися,
Що спрага постійно кудись зникає,
Невже встигла напитися?
Тільки не кажи, що світанки більше не гріють,
Що підійматися сходами стало важко…
Вірні собі – зраджувати не вміють.
Розправ крила та лети якнайдалі, пташко!
Почни із себе
Якщо ти хочеш в світі щось змінити,
І не боятись перешкод в житті.
Спочатку спробуй, дух свій відновити,
Зроби міцними м’язи і думки.
Не заливай проблеми алкоголем,
І не тягни до рота сигарет.
А краще в ліс сходи, зберись з думками,
Повітря свіже завжди зніме стрес.
Ходи гуляй, займайсь на тренажерах,
Дітей до спорту змалку приучай.
Бо дух міцний завжди в міцному тілі
Слова ті мудрі дід мені казав.
Навчи любити землю і довкілля,
А головне сам приклад подавай.
Бо це все робиться не словом а ділами.
Свої знання нащадкам передай.
Не допускай у домі суперечок,
Люби дружину, дітям ласку дай.
І ти отримаєш підтримку найрідніших
Твоя любов їх поведе в життя.
І це не важко,слід лише почати,
Зміни себе,і зміниться весь світ.
А чи він буде гарний чи жахіття,
Вирішуєш лиш ти ,й твої думки.
А скільки коштує талант?
А скільки коштує талант?
Хтось з зацікавленням спитає.
Мабуть поет і музикант
Багатством душу засипає.
Він знаменитий, він взірець,
До нього тягнуться всі люди.
О так, він, безумовно, молодець,
Він є сьогодні й завтра буде.
Він має все, чого хотів,
Для нього все – пусті дрібниці,
Він славу всю собі пригрів,
Йому ночами міцно спиться…
Так скільки ж коштує талант?…
Я без брехні відповідаю:
Чи ти поет, чи музикант,
Нічого ти не маєш.
Хоч ні, багато в тебе є:
Удари в спину і прокльони,
Руйнується ім’я твоє
Від балачок та пустодзвонів.
Безсонні ночі, пустота
Тебе заповнюють постійно.
Почати б з чистого листа,
Та ти невільний.
Ти божевільний, блазень ти,
Не можеш жити у системі,
Ти попалив усі мости,
У тебе зовсім інша тема.
От скільки коштує талант…
Його багатство розриває.
Немов знесилений Атлант
Душею небо підпирає.
ДУМКИ СІДЛАЮ
Думки сідлаю, нехай їдуть,
Далеко, в молодість мою,
Приємні спогади там знайдуть
І про село, і про рідню.
Вже осідлала й сама з ними
У рідну лину далечінь,
Через ліси, через долини,
Понад річкову голубінь.
У сонця теплому промінні,
Чи в сяйві місяця й зірок,
Стану на землю, на коліна,
Обійму затишний куток.
Свої думки я розпрягаю
В селі, де річка, де мій дім,
Усе з любов’ю споглядаю,
Й жалкую, що живу не в нім.
Річка сумна, шепочуть хвилі,
Ніби щось хочуть донести,
Рідні місця такі ж всі милі,
Від них не хочеться іти.
Знову думки я осідлаю,
Ніби тих коней вороних,
Додому, в місто повертаю,
До стін своїх, таких чужих.
28.01.2023.
ВІДЛУННЯ
Відлунням котиться минуле,
В моїм самотньому житті,
І це не вперше, і не вдруге,
Відлуння поруч усі дні.
Було цікавим, загадковим
І ще колись, ще так давно,
Здавався ліс тоді казковим,
Відлуння там лише жило.
Усе життя моє минуле —
Відлуння в пам’яті старій,
Воно зовсім не загадкове,
Як дзвін в свідомості моїй.
22.02.2023.
Пароль змінити
Пароль змінити – можна не зайти,
Іти повільно – можна запізнитись,
Сховати глибше – можна не знайти,
Не діяти – на місці залишитись.
* * *
Вже знову подумки далеко,
Йду по дорозі, до села,
Ходять по полю тут лелеки,
Чорніє зорана земля.
Місточок дальше і долина,
А потім горб і рівна даль,
Он біля річки ясенина —
Моя любов, моя печаль.
Ген при дорозі ті ж тополі,
Ліс невеличкий маячить,
Йду, озираючись, поволі,
Вітрець попереду летить.
Ось і село, стареньке, рідне,
Мовчки вітаюся з усім,
Таке ж все миле і привітне,
Думкам всміхається моїм.
24.02.2023.