Квіткою для тебе розквітну.
Всю красу тобі подарю.
П’янким ароматом розвіюсь навкруги.
Зачарую твій погляд ,на
пелюстках своїх.
Аромат мій мелодією в сердці озветься.
Покличу в свій сад квітковий,
та тільки одна квітка для тебе.
Коханням своїм озветься.
Летять лелеки… вкрите небо!
Не бачив клинів таких світ!
Зустрівши їх, радіти треба,
Тривожить також цей політ.
Лелечий крик понад землею,
В нім чорно-білий помах крил,
Летять великою сім’єю!
Любов, повага до птахів.
Чарівна велич серед неба!
Довготривалий помах крил!
До них рости нам, людям,треба,
Вже зрозумів це не один.
Спішать додому, до нас з вами,
Голод і спрага дістає,
Сідають зграї між полями
Перепочити, втома є.
Неможна погляд відірвати,
Наче вітання — помах крил,
Далеку відстань ту долати
Бог помагає, дає сил.
Це, може, знак, війни не буде,
Така чисельність мир внесе,
Лелече військо серед неба
Здивує світ весь, потрясе.
25.03.2024.
Летять лелеки… вкрите небо!
Не бачив клинів стільки світ!
Зустрівши їх, радіти треба,
Тривожить також цей політ.
Лелечий крик понад землею,
В нім чорно-білий помах крил,
Летять великою сім’єю!
Любов, повага до птахів.
Чарівна велич серед неба!
Довготривалий помах крил!
До них рости нам, людям,треба,
Вже зрозумів це не один.
Спішать додому, до нас з вами,
Голод і спрага дістає,
Сідають зграї між полями
Перепочити, втома є.
Не можна погляд відірвати,
Наче вітання — помах крил,
Далеку відстань ту долати
Бог помагає, дає сил.
Це, може, знак, війни не буде,
Така чисельність мир внесе, Лелече військо серед неба
Здивує світ весь, потрясе.
25.03.2024.
Видно блискавки яскраві,
Чути грім за небо краєм.
То Перун по небу мчиться,
На яскравій колісниці.
Трави гнуться до землі,
То Стрибог жене вітри.
А з хмаринки для врожаю,
Лада дощик посилає.
Дощ скінчився і на зміну,
Сонце випустив Ярило.
Всю природу зігріває,
Велес ліс оберігає.
День підходить до кінця,
Сонцю час вже спочивать.
І щоб світло не згасало
Сварог зорі випускає.
Все пов’язане в природі,
Завжди поряд з нами Боги.
Цей світогляд, Рідна Віра,
Рід міцний,це наша сила.
Добрі справи не чекають похвали,
Чисті руки не потрібно вимивати,
Ми, звичайно, помилитися могли
Й крадькома історію свою переписати.
Де б не було відчаю й вагань,
Де б не мали втрат і розставання,
Замість вироків, принижень, нарікань,
Пили б залпом щастя та кохання.
Не потрібно змінювати світ:
Він самодостатній, досконалий,
Щось нове в собі шукати слід,
А не слухати кого попало.
Ти хочеш знати моє ім’я?
Не хвилюйся…. З часом…
На твоєму сердці викарбую його я.
Повір!
Я все зроблю, щоб не забув ти його.
З часом ….
На твоїх устах моє ім’я лиш
усмішкою озветься.
А в сердці лиш добрий спогад.
А наразі – пока , пока!
Колись , настали важкі дні,
Немов сумні , плачевні , як сльози.
Кожні атаки , немов летять ракети,
Символізують, немов велику біль.
Кожна , кровава смерть, невинних людей,
Немов, як великий траур , сумний стрес .
О , що , коїться , у наші часи,
У такі важкі , сумні для України .
Біль , ненависть до ворога,
Як сильна , справедлива життєва дорога.
Але , Україно , ти сильна назавжди,
З тобою українці , як народ єдиний , вільний.
Наша армія – це наша велика сила,
Сила мудрості , віри і надії.
Нехай ворог згине , немов згніє на нашій землі,
Але Україна , з перемогою, завжди буде жити у світі.
Почує Бог мою скорботу
І в благодать ту віднесе,
До тої річки, того броду,
В куточок райський поверне.
Від річки вітер ніжний віє,
Підносить запах чебреців,
За тином хата вже видніє,
Новим, старий, жаль, не вцілів.
Не скрипне хвіртка під рукою,
Не гляне хата у мій бік,
З-за мене стала сиротою,
І не один минув вже рік.
І ще від болю серце рветься,
Щокою котиться сльоза,
Не стріне хата, не всміхнеться,
Без чорнобривців, мальв пуста.
Картаюсь, мучуся, все каюсь,
Нема розрадити кому,
У свого суму я питаюсь,
Не відповість… не поверну.
Повіє вітром в тихий смуток,
Загляне небо в гладь ріки,
Один-єдиний, хоча б, дотик…
До рідних стін не підійти.
11.03.2024.
Ми залишаємо відбитки після себе,
Це те, що маємо святим обов’язком нести через усе життя,
Хтось ходить по землі, хтось тягнеться до неба,
Лишаючи по собі купу бруду та сміття.
Ми відбиваємо нестерпні ритми,
Які наносимо, мов шрами на спітнілому вікні,
Життя – то дар, який не має певних алгоритмів,
Воно дається не дарма тобі й мені.
Зустрінусь з вітром,
променю всміхнуся,
Обвиє ніжність, ласка обпече,
Турботою у дні заметушуся,
Не ляже втома на моє плече.
Розквітне садом
щирість всюди,
Зрадіє серце посмішкою знов,
Вже доброти
по вінця у нім буде,
Верне надію, віру і любов.
09.03.2024.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
