І хто на світі жінку сотворив!?
Таку, як зірку, що в небеснім морі.
Таку, що наче роза із вітрів,
Зі шлейфом ніжності, як та волошка в полі…
З краплинкою ранкової роси,
Що світить мило, сяє, як перлина…
А всі планети, десь у вишині…
Вітають у любові щиро.
З перчинкою, з іскринкою в очах.
Спокусою жонглює дуже вміло!
Душа її співоча, наче птах –
Парить у небеса, на крилах…
З ромашок, із фіалок її шаль.
Вона всміхається грайливо в очі.
Відкритий світ, в рожевому вуаль…
У відблисках салюту ночі…
Ну, хто на світі жінку сотворив!?
Як музу, як вінець благословення!
І цілу гаму почуттів відкрив –
Рук неземних вона творіння.
ND💗
Надія Холод (ND)

Три поцілунки

Він для неї багато писав і багато творив,
він співав так багато для неї і брав акорди,
він останній окраєць хліба для неї щодня ділив,
він відрікся від слави для неї, забувся про гордість.

Він її малював у своїх чорно-білих снах,
розбавляючи фарби, які вже давно засохли
і шукав кожне слово для неї в затертих книжках,
викидаючи геть з голови непотрібний мотлох.

Він для неї нічого в житті своїм не шкодував,
він віддав все до крихти для неї і навіть більше…
Свою душу на три поцілунки п’янкі проміняв,
ці поцілунки його і понині тішать.

Він її цінував, а тому відпускав,
не питаючи де вона всі роки ці літала.
По поверненні тричі, як завжди, її цілував,
і вона його тричі у відповідь теж цілувала.

Ігор Мартинюк

Хто не кохав
Хто не кохав-нехай радіє
А хто кохав,той зрозуміє
Ті карі очі,усмішка ясна
Не дає покою,а ні сна
Ті барви різні кольорові,
Та ночі бліднії,безсонні

І ми горим,і ми палаєм
Тому вогнещу немає краю
За те є край,у нашому житті
Казати можна нескінченно
Але любити,вірно й щедро
Любить її красивії уста, та вірно
Служити коханню років до ста…
Невідомий

І ллється! Ллється, лине, лине
Мелодія-душа.
Нехай ніколи не загине,
най житиме в серцях!

В серцях.
В думках, у пісні милій!
Я ж милу пригорну.
Бо світ цей сірий – дуже сірий.
Та з піснею живу…

Вона – це зіронька моя,
Це мій дороговказ.
Така пронизлива, влучнà
Витає в небесах!

У небі. Небі голубім
Де хмароньки висять
Неначе пісенька сумна
у сірі дні дощать.

У небі! Небі золотім
У сонцекрай летять!
Серед небесних володінь
Вони, дзвінкі, звучать…

Цей звук, тихенький-гучний
Проймає до ниток.
Який би світ не був нудний
Несе нас до казок.

Софі Не

І ллється! Ллється, лине, лине
Мелодія-душа.
Нехай ніколи не загине,
най житиме в серцях!

В серцях.
В думках, у пісні милій!
Я ж милу пригорну.
Бо світ цей сірий – дуже сірий.
Та з піснею живу…

Вона – це зіронька моя,
Це мій дороговказ.
Така пронизлива, влучнà
Витає в небесах!

У небі. Небі голубім
Де хмароньки висять
Неначе пісенька сумна
у сірі дні дощать.

У небі! Небі золотім
У сонцекрай летять!
Серед небесних володінь
Вони, дзвінкі, звучать…

Цей звук, тихенький-гучний
Проймає до ниток.
Який би світ не був нудний
Несе нас до казок.

Софі Н

І ллється! Ллється, лине, лине
Мелодія-душа.
Нехай ніколи не загине,
най житиме в серцях!

В серцях.
В думках, у пісні милій!
Я ж милу пригорну.
Бо світ цей сірий – дуже сірий.
Та з піснею живу…

Вона – це зіронька моя,
Це мій дороговказ.
Така пронизлива, влучнà
Витає в небесах!

У небі. Небі голубім
Де хмароньки висять
Неначе пісенька сумна
у сірі дні дощать.

У небі! Небі золотім
У сонцекрай летять!
Серед небесних володінь
Вони, дзвінкі, звучать…

Цей звук, тихенький-гучний
Проймає до ниток.
Який би світ не був нудний
Несе нас до казок.

Кардамон

Я Родіон, вітаю вас!
Навчаюсь в третій школі
І ходжу я у третій клас,
Це ніби співпадіння долі)
Чому згадав про школу я?
Бо хочу розказати,
Як раптом лютая зима,
Сльозами стала засипати.
Був ранок, тиша, я збирався,
Поглянув сонно у вікно,
-Ой, мама, швидко прокидайся!
Надворі що? Якесь кіно?
– Так темно ще, поспи хоч трішки,
Попереду важкий в нас день,
Це, Родіончик, вже не смішки,
Ще буде привід для натхнень.
– Та, ні кажу поглянь у вайбер,
Тут бачу дивні смс,
– Я знаю ти у мене хакер,
Понавигадуєш чудес!
Та все ж узяла телефон,
Щось довго там дивилась,
Чи то її вважався сон,
Чи так щось просто зажурилась.
Когось почала набирати,
Чи то директора, чи ні
– Що кажете мені зібрати?
Все що потрібно на війні?
-Яка війна? Які пакунки?
Що сталось, мам, питаю я?
Я тільки ж мав узяти сумку,
Бо Санька в школі вже чека.
Ми з ним домовилися грати,
Спочатку в сніжки потім в м’яч,
Нам всіх ще треба привітати,
– Ну що ти, мамочко, не плач!
Вона все плакала, дзвонила
Збирала речі й папірці,
А потім двері відчинила,
Рюкзак тримала у руці.
В нас поверх третій, ми спустились,
Ця цифра три така сумна,
Сусіди також забарились ,
Казали голосно – війна!
– Біжімо швидко у підвал,
Вмить вигукнула тітка Ніна,
Казать почала про кинджал,
Що під загрозою країна.
Ось так сиділи цілий день,
А потім другий, знову третій,
Ми проспівали сто пісень,
В кімнаті цементом затертій.
Минають й досі так ще дні,
Хоч в школу повернулись,
Та ми похмурі, ми сумні,
Нічого з того не забулось.
Бо третій рік страшна війна,
Ця цифра точно щось тривожна,
Та мрію я щоб ця зима,
Була спокійна, Переможна!
Щоб діти бавились в дворі,
Щоб голосно отак сміялись,
А не сиділи в укритті,
Знов весело і шумно грались.
Щоб зажили усі щасливо,
Співали радісні пісні,
А ми із Санькою кмітливо,
Сказали разом "Ні" війні!
Родіон

У місячному сяйві, на стежині вечірній, Два серця зближенні, мов сонце й місяць сивий. Очі-дзеркало душі, вони кричать тобі допоможи, Але ти пішов, отой біжи. Змінив купу номерів, квартир, міста, пограємо у хованки? Рахуй до ста.
Кириен Паркер