Коли-небудь я прокинуся рано-вранці побачу сонце, що сходить,
і здивуюся,
і не повірю,
ховаючи свою несподівану радість, – що світ
навколо
наповнює
спокій.

Птахи співають гімн весни.
Вітер шарудить у кронах дерев, як долонь, що проводить по волоссю світлоокій дитині, скуйовджуючи її вихори…

Море розбивається о прибій.

Чайки парять у прозорих небесах,
їхній крик наповнює спокій,
зітканий з усіх цих звуків…

Коли-небуть я прокинуся
рано-вранці
у будинку на березі моря
вийду
через відкрите навстіж усім вітрам
вікно
прямо на терасу
і битиму в дзвін,
оголошуючи, що настав
Новий День
і співатиму Осанну в вишніх
стоячи босоніж на піску в білосніжних
одежах…

Анна Літман

Чому ти постійно в навушниках ходиш?
Запитав голос в моїй голові.
А як не ходити? пролунало у відповідь їй.
Я постійно чую ці вирази:
"как дела?", "а что делаєш ти?"
Я постійно чую цю мову,
Що вже позабути слід.
Я чую і згадую їх,
Згадую тих, кого вже не побачу,
Згадую тих, хто вже не міг говорить.
Я згадую тих, хто за мову мою погиб.
Ця мова несе руйнації,
І смерть принесла в мій дім.
Ця мова в моєму тілі
Відчувається як фізичний біль.
Мені боляче, мені страшно,
Я не хочу знов і знов чути їх,
Не хочу згадувать, не хочу просить
Знов перейти на мій бік.
Я вже не прошу мене розуміть,
Я втомилась від цього лайна.
Втомилась чути одні і ті самі слова:
я нацистка,
"це не на часі",
розколюю суспільство я.
я западенка- з Харкова справді,
Та це лиш маленька деталь.
Огида мені,
Я ворог народу.
Війни не бачила я.
"Чому не на фронті?"
"А давай на нормальному."
"Не понимаю єтого я."
"Чего прикопалась с єтим ко мне?",
"К чему нужен весь єтот бред?"
"Це мова предків",
"Це мова батьків".
"Я просто до цього звик",
Це вся методичка,
Чи я щось забула?
Прошу нагадайте мені!
Повторюйте знову всі ці слова,
Забудьте про наслідки дій
І націю нашу у прірву із цим несіть.
Вікторія

"You okey? "
Ні, я не окей.
У мене вдома світла немає вже декілька ночей,
І "this is not okey".
У мене в місті
без кінця звучать тривоги,
і знов ж таки,
"it`s not okey".
В моїй країні гинуть люди,
вони розплачують життям
за моє "it`s not okey".
Ідуть роки,
Століття йдуть,
напевно, мали б вже начитись,
та от біда,
та от напасть
в мого народу амнезія.
Кожен раз, як в перший раз.
росія знову нападає,
І вбиває мій народ.
Тоді його ми проганяєм,
Проганяєм, проклинати.
Та проходить пару літ,
ми то всьо знов забуваєм.
Знов пробачаєм,
Знов приймаєм,
І знов у нас "не всі такі"
І знов я чую мову їх.
Історію ми не вивчаєм,
І це проблема поколінь.
А коли ж дійде до всіх?
Коли ми вивчим цей урок?
Коли ми зробим новий крок?
Коли ми зможем то пройти?
коли закінчим туди ідти?
Я прошу всіх, почніть ви думать!
Почніть ви думать головой!
Будуйте новий, кращий світ,
будуйте світ, де вже немає
"Не всі такі",
"Ну я ж один".
Будуйте світ, де вже немає
ні прощення, ні помилок старих.
Вікторія