Обіймаю тебе, коли за обрієм сонце
Обіймаю тебе, коли гасне останній ліхтар
Обіймаю тебе з першим подихом нашого міста
Обіймаю тебе, коли очей не зімкнути у безсоннії ночі
Обіймаю тебе, коли сни тривожні крадуть твій спокій
Обіймаю тебе крізь печалі і сумніви
Обіймаю тебе крізь відстані
Обіймаю тебе на своїх і чужих територіях
Обіймаю тебе крадькома
Обіймаю тебе на папері
Обіймаю тебе сьогодні
До завтра
А якщо я забуду
Я обійми помножу на два…

Весняний ранок
сонцем не світився,
Не потривожив вітер,
не злетів,
День гомонів,
дощем своїм хвалився,
Дорогами, калюжами сірів.

Дерева з цвітом
у сльозах прощались,
Нестало щебету
і помаху крила,
Хилились трави,
під дощем здригались,
Земля впивалась,
дихала, жила.

24.04.2024.

Моє дитинство пахнуло повидлом,
Сливовим та густим із терпким смаком.
Моє дитинство сяяло гірляндами
І було кольору садів у маках.

Я пам’ятаю простір у кімнатах,
Тепер такої тісної хатини.
І так жили ми наче небагато
Але живем щасливо і понині.

Моє дитинство мало запах мила
Із назвою смішною ” Уті-путі”.
В дитинстві я, здається,була сміла
Але в той час мене не повернути.

В дитинстві дихати гірським повітрям
Була мені найбільша насолода.
Вона летіло у обличчя цвітом
І не впливала на нього погода.

Дитинства мині недооцінені
І потім їх нам так не вистачає.
Хватайте люди ви дитинство в жмені,
Хай завжди пам’яті про нього вам хватає.

Омиваючи пороги,
Без блідої води,
Переповнила городи
Міста на віки.

Тепер там стоїть вода,
Звучали струмки з чистої води.
Рясні дощі правили мною,
Без слов писав вірші.

Щебетали пташки
Над горою.
Дощ скінчився, як літні дні,
Як колись закінчаця вірші.

Пишу слова над горою,
Які були рясні дощі.

Куплю квитка додому я.
І заблукаю в рідних я степах.
Босоніж по галявині зеленій
я пройдусь.
І мило сонцю посміхнусь.
Десь там в гаї соловей защебече,
десь жаби там заквакають в болоті.
До рідної хатини я прийду,
тихенько на лавочці посиджу.
І відчую аромат батьківської хатини.
Почую рідні голоси і відчую
аромат, що завжди пахне пирогами.