Весна цвіла, весна пашіла цвітом.
Весна прийшла всі верби розпустив.
Весна сміялась в полі первоцвітом
І нам співала гомоном струмків.

Весну змінила літа жарка поступ.
Годлива спека і лісів вся тінь.
Літо співало солов’єм здалеку,
І гріло парою після дощів.

На зміну осінь тихо йшла,несміло.
Розлила фарби на гілки дерев.
Тужливої осінь плакала осінньо,
Плаксивим і замерзлим журавлем.

Зима скувала все навкруг морозом.
Укрила снігом, інею взяла.
І дарувала тишу і свободу морозним подихом усім зима.

Лілея квітка білая,листячко золоте.
Скажи-розкажи мені,милая, коли мій коханий прийде.
Сижу я на березі втомлена,
туга мою душу з’їда.
Скажи-розкажи мені, рідная, чи дуже холодна вода.
Я ноги у кров свої стоптані
У води холодні вмокну.
Я душу свою болем згублену глубинам її подарю.
Лілея – ти квітка мудрая,
Скажи-розкажи мені ти.
Навіщо війна ця є згубная
І як би від неї втекти.
Нема вже давно мого милого.
А жити без нього ніяк.
У хвилі річні я полинула,немов в небеса білий птах.
Не плач,не журись,біла панночко,
І листя своє підійми.
Одягнену в біле платтячко мене у обійми візьми…

На два чорно білі полотна поділений світ.
І кожен своє полотно по життю оберає.
Нитками подій розшиваєм собі полотно,
І вузлики ниток розлючено розтягаєм.
Полотна в нас різні по розміру і довжені,
Відтінки у кожного також свої особисті.
І люди мов нитки то завжди одні,
То в купку побраті,мов буси в намисті.

Дідова підказка й бабусина ласка,
Мамині цілунки й татові казки.
В ті б часи вернутись і клубком згорнутись.
А в душі спливають ці прості рядки.
У дитинстві все здавалось вищим.
У дитинстві час інакше йшов.
У дитинстві кольори в веселки всі яскравіші.
Ах навіщо я так швидко із дитинства пішов.
Срібні водограї знов мене чекають,
І холодні роси ноги огортають.
Та часи минають,мрії відступають
І життя доросле нас усіх чекає.

Головна
Влада,сила, примха, докір
У наказах її спокій.
Зверхність здалеку покаже,
Живе так як карта ляже.

Всі капризи геть на показ
І відверту всю жорстокість.
Докорінну та зрадливу
Безпринципну й горделиву…

Чом корону ти оділа
Й на пристол сміливо сіла?
Чом ти дивишся гордливо
Погляд кинувши брезгливий?

Чим ти краща,чим мудріша?
В чому суть твоя біліша?
Сили власної не маєш,
Симбіозом виживаєш.

Де змогла там і зосталась
Там красою придержалась,
Там утерлася в довіру,
Там висадила ніж у спину.

Ти не та ким видаєшся,
У обличчя лиш смієшся,
Обернувшись позад очі
Ти кинджали точиш точиш.

Хто ж насправді Королева?
Та в кого рука сталева,
В кого у очах іскриться мудрість десь на дні в зінницях.

Де надійні ніжні руки беруть на свої поруки,
Та з колін що піднімає
Всім і вся допомагає.

Щирість,мудрість і відвага,
Перешкода і наснага,
Сила духу й сила слова
Та що підкоряє знову.

Розвіявши мряку сонця не побачиш.
В загубленім саді немає дерев.
Якщо не кохаєш, зраду не пробачиш
І не воскресити того хто помер.
Простужену душу ” пробач”, не лікує.
Упертість не всюди нам може здатись.
Утомлений погляд з-під вій не дарують.
Зібравшись із силами просто всміхнись.

Головна
Кабінет
Мої твори
Популярні
Вихід
Новинки Осінь
Осінь
Осінь настане скоро,
Листям на світ прийде,
Килимом,жовтим узором
Землю усю обійме.
Осінь накриє плечі хусткою із павутин.
Вміє вона доречі плести хустки із днин.
Махнула осінь сиро,
Ніжним диневим днем,
Махнула сизим хмизом,
Плакала журавлем.
Осінь дарує тишу,
Сірих похмурих днів.
І я про осінь пишу, те що ніхто не смів.
Чорних потусклих гілок
Втративши з все тепло
Осінь нам дасть багато
Осені ж не слабо.
Разом з першим морозом,
Інеєм вкриє світ.
Хоча по всіх прогнозах
бабине літо “Привіт”.
Молочним,слизьким дощиськом, змочить дорогу всю.
А парасолю звісно я з собой не ношу .
Осінь мов справжня леді
Змінює настрій свій,
Те що було із ранку, вечором вже розвій .
Мабуть хотіла б осінь
Стати хоча б на мить
На зло усім прогнозам,
Тою що не горить.
Тою що не майоріє листя свого багрянцем.
Тою що нас всіх гріє, а не кропить дощем.