Не дивися у мої стомлені від безнадії очі,
Не чекай від мене жартів або цікавих новин.
Я не можу бути такою, якою ти мене бачити хочеш.
Вже відвертаюся від тебе у сторону вітрин.
Насправді я не люблю розглядати розцяцьковані речі,
Вони просто розфарбовують цю сіру прогулянку.
Не знаю як сказати тобі, що це наш останній вечір,
Не хочу завдавати тобі болю…
Раніше покірно з тобою дивилася футбол,
І не говорила, що не люблю його дивитися.
Байдуже ставилася, коли забивали гол,
Не розумію чому там веселитися…
Не говорила, бо подобалось з тобою поряд бути…
Ти не читаєш, ну а я люблю читати книги,
А ще люблю попсову музику слухати,
А ще дивитись фільми, де інтриги.
Так, я люблю дивитися романтичні комедії,
Люблю пісні про кохання, люблю мультики,
Люблю читати поезію, драми і трагедії,
І романи на соціальну тематику.
Виходить, я зраджувала своїм інтересам,
Бо втратити тебе боялася,
Слухала твій улюблений транс і читала пресу,
Бойовики і спортивні канали дивилася…
Знаєш, можливо ти не зрозумієш,
А мені не вистачить натхнення, щоб пояснити…
Я зовсім не та, яку ти кохаєш,
Я весь час намагалась тобі догодити.
І знаєш, я така не одна,
У нас завжди хтось жертвує собою.
Ти не сприймеш мене справжню…
Можливо час нам розлучитися з тобою…
Зрозумій, я не хочу від тебе йти,
Ти для мене важливий,
Але якщо я тобі не потрібна така,
То будеш без мене щасливіший.

Ми тихо українцями звемося,
Бо стали не престижні на сьогодні,
Мовою чужою користуємося,
Бо наша рідна мова вже не модна.
Ми все крокуємо у прірву забуття,
Куди вже скинули минулого досягнення.
Ми хочемо все кращого життя,
Але не втілюємо в нього свої прагнення.
Ми хилимось туди, куди подує вітер
І тільки скаржимося часто на усе.
Деяким для щастя вистачає літри,
А інших за кордон несе.
Все ж більшість з нас застрягла у рутині
Цього понурого, закляклого буття,
А у надіях ми будуємо картини
Свого казкового і недосяжного життя.
2013 р.

Війна – пролита братська кров,
Розбиті серце й мрія.
Війна – це змучена любов,
А в глибині душі надія…
Надія бійця на майбутнє,
На те, що ще побачить гори,
Ниви й ліси незабутні
І величаві ті простори,
В них річку, що тече на схилах…
Невже цих спогадів замало?
Саду й будинку – рідних, милих
В душі бійцю не вистачало.
Він прагнув жити, щоб побачить
Батька чи неньку,
Брата чи сестрицю,
Чи, може, дружину молоденьку
І чорноброву й білолицю…
Чи, може, дітлахів, що змалку
Він їм колиски обвивав,
Ростив їх, пестив, та з підпалку,
Коли було за що, карав.
В душі солдата смуток, біль
І серце б’ється без зупину,
Він пройде всі людські свавілля,
Не спинить крок ні на хвилину.
Він хоче жити, щоб побачить
Як процвіте його країна.
Він хоче жити, а це значить,
Що в нього є своя родина,
Свій сад, будинок, рідний край
І мати, що чекає сина,
І дітлахи, й зелений гай,
І чорноброва та дружина.
Він знає, що він може вмерти
І правди нікуди дівати,
Він знає, що цього не стерти
І він повинен воювати.
Він знає, що його недоля
Дасть поштовх іншим в майбуття,
І знову запанує воля,
І процвітатиме життя…
Він знає, Бог не вказує людині,
Люди самі обрали свої пути,
Стали на шлях війни і нині
Лишається йому покірним бути.
І грім кривавої війни
Не сполохнув його із поля бою.
Він там поліг, він за чужі гріхи
Поплатився своєю головою.

Кохання інколи не помічаєм ми,
А інколи й глумимося над ним.
Із ним не відчуваєм холоду зими,
В його ж полоні полум’ям горим.
Не рідко з ним зустрічаємось
Й не помічаєм покликів його.
Ми пристрастями іншими займаємось
І серця стук не чуємо свого.
Наш погляд мов прикутий до ляльок,
Розбитих серцем, зломлених душею.
Й це не єдиний наш порок,
Любов – не гра, й не варто гратись з нею.

Люблю життя за майбуття,
За добрий погляд, за тривогу
Знайомих і близьких.
Люблю життя недовгої дороги,
Удач мінливих і крихких.
А ще люблю за дощ нежданий,
За шелест листя чарівний,
Люблю за те, що так жаданий
Сюжет казковий, непростий.
Люблю життя я за розлуку,
Люблю його я за кохання,
Люблю за горе і за муку,
Люблю за радість й розставання.
Люблю життя за Україну,
За те, що серцем ми багаті,
І дякую я за родину,
І за добро у нашій хаті.
За те, що маю свою долю,
Свою, чужої і не треба,
І за свободу, і за волю,
За щойно впавшу зірку з неба.
Люблю життя за захід сонця,
За розквіт, неминучий, днів,
За те, що бачила з віконця,
Як в небі журавель летів.
Я щиро дякую йому
За те, що в серці маю мрію,
За те, що маю змогу дарувать її тому,
Хто загубив свою і віру, і надію…