Ти написав такі слова прекрасні,
Що як читаю їх, то поринаю
У вирій тих подій… Які ж вони пристрасні,
А скільки в них думок, ідей!
Я знову й знову перечитую рядки,
Та їх немов би проживаю,
Гортаю з насолодою сторінки,
Читаю кожне слово, нічого не минаю.
Виписую цитати знову й знову.
Я відкриваю щось для себе нове,
І поринаючи у твір, в його основу,
Захоплююсь звучанням твого слова.
Обожнюю портрет твого героя,
Хоч він і викликає осуд
Своєю пафосною грою,
І той його байдужий розсуд…
О, які ж ті рими мелодійні,
Западають в душу і постійно
Їх в пам’яті перебираю –
Ціную, люблю і пам’ятаю.

До 2008 р.

Ця повсякденна метушня
Вже так приїлась до душі,
Що там лишилась порожнеча
Й усмішки слід пропавший.
На серці шрами від минулих втрат
І біль від них, й ще досі сочить кров…
Я досить вже наслухалась порад
Про сенс життя й про нерозділену любов.
Мені набридло чути нарікання
На ненадійну дружбу і крихке кохання.
Навколо сотні сумних, похмурих лиць…
Ці люди йдуть за течією,
Голови схиливши ниць,
І не тішаться долею своєю.
Я ж по життю своїм іду несміло,
Справляюсь із проблемами неуміло,
Але з усмішкою на вустах,
Хоч відчуваю як і всі такий же смуток, біль і страх…

День у день я бачу сотні лиць.
Навколо похмурі незнайомі люди…
Блукаючи вулицями столиці,
Я думаю про те, що є, і що ще буде…
З однієї сторони могли би жити краще,
А з іншої – вже ж краще, ніж раніше.
І ніби хочеться змінити щось, та нащо?
Пливти за течією – це простіше.
Ти думаєш, що я у себе марно вірю,
Скажи, що ти зробив і що ще можеш?
Я в своїй вірі вбачаю особливу міру:
Якщо у себе сам не віриш – комусь нічим не допоможеш.
Суспільства норови буває тиснуть на свідомість.
Так, інколи роблю поспішні кроки,
Та проти правил всіх піду натомість,
Щоб виправити всі свої пороки.
Ніхто ж нас не навчить як кращим стати,
Самі себе будуєм з середини.
Не маючи ні храмів, ні палат
Навчіться будувать в собі людину.

Обійми мене міцно-міцно,
Поцілуй мене ніжно-ніжно,
Хочу бути з тобою вічно.
У цю пору холодну, сніжну
За вікном майоріють сніжинки,
Ми з тобою в теплі на дивані
Переглядаємо кінокартини,
Кольори мерехтять на екрані.
Я не прислуховуюсь до змісту кіно…
Ти поряд – нічого більшого не треба.
Навколо нас лише меблі і стіни,
Та я в обіймах твоїх вище неба.
Так спокійно й приємно з тобою,
Вдихати твій запах і чути твій сміх,
Відчувати тебе, торкатись рукою
До тіла твого, вустами своїми – твоїх.
Я розтаю, коли тихо шепочеш
Ніжні, манірні слова.
Дивлюся, напроти закохані очі,
І серце до них упова.

2013 р.

Коли втрачаємо, то жалкуємо,
Не цінували ж поки мали.
Коли говоримо – себе не чуємо,
І друзі через це чужими стали.

Понурюємось у свої проблеми,
Та не на себе покладаємо провину,
А винною вважаємо систему
Правління, Бога і свою країну.

А також, часто, друзів і сім’ю,
Кар’єру і усіх навколо…
Та участь тут не бачимо свою,
Не звужуємо це широке коло.

У радості ж ми винних не знаходимо,
У щасті також не шукаємо…
З усмішкою гуляти з друзями виходимо,
Добробут й спокій у родині маємо.

Чому ж не думаємо що для цього треба,
А лише звинувачуємо всіх,
Та звинуватить забуваємо себе
В невдачах, бідах, прикрощах своїх?

Потрібно замість скаржитись сидіти,
Якщо упав – піднятися і йти.
Сім’ю і друзів вміти розуміти,
І користь всім, а не лише собі нести.

2012 р.

Мені не потрібні пусті слова,
Вони все одно нічого не варті.
В телефоні 10 непрочитаних смс, в чашці кава,
Новий день вже на старті.
10 пропущених викликів і 10 завдань.
«В контакті» море повідомлень,
В них стільки ж питань.
Кожному щось потрібно, кожен щось вимагає,
На ці пусті речі ні часу,
Ні бажання немає.

Так багато непотрібних розмов
І непотрібних речей
Так мало резонних слів
І корисних ідей…
Є бажання щось змінити, чогось досягти,
Але, на жаль, засоби не виправдовують мети.
Не рідко ілюзії вводять в оману,
У більшості мрії рівноцінні обману.
Отримуючи щось ми більшого бажаємо,
Для цього не роблячи нічого, все чекаємо…
Холодна кава і безліч думок,
Так починався суботній ранок…

2012 р.

Мені не потрібні пусті слова,
Вони все одно нічого не варті.
В телефоні 10 непрочитаних смс, в чашці кава,
Новий день вже на старті.
10 пропущених викликів і 10 завдань.
«В контакті» море повідомлень,
В них стільки ж питань.
Кожному щось потрібно, кожен щось вимагає,
На ці пусті речі ні часу,
Ні бажання немає.

Так багато непотрібних розмов
І непотрібних речей
Так мало резонних слів
І корисних ідей…
Є бажання щось змінити, чогось досягти,
Але, на жаль, засоби не виправдовують мети.
Не рідко ілюзії вводять в оману,
У більшості мрії рівноцінні обману.
Отримуючи щось ми більшого бажаємо,
Для цього не роблячи нічого, все чекаємо…

2012 р.

Один про одного складаєм дифірамби,
А поза очі літри бруду ллємо,
Коли ж потрібно – одягаєм німби,
Та щиро усміхаємось своєму…

Один одному ставимо підніжки,
А грубіяну плюємо у кашу…
Не переймаючися цим ні трішки,
Все скаржимось на долю нашу.

Якби ж ми йшли, не підставляючи другого,
Допомагали б тому, хто упав
І крокували б разом нога в ногу
Наш світ би трішки іншим став…

Таку утопію фантазія несе,
Залишилося мало патріотів,
Що за свої ідеї йдуть на все,
А більшість з нас просто сидить в болоті.

Сидить, мовчить… Мовчання – злато.
В болоті ж краще, ніж вказати
Дорогу праведну усім.

Слова, слова і гра уяви,
А дії? Ні, немає їх.
Ми ніс в чужі всуваєм справи,
Та тільки не осудимо своїх.

2011 р.