Настала осінь, й небо затягнула хмарами,
Укрила ліс червоно-золотими барвами.
То свище, то затихне вітерець.
Якийсь художник візьме олівець,
Сяде десь посеред парку,
Візьме чистий аркуш у руки
Й почне шедевр малювати.
Поет в цей час все рими підбирає,
То закреслить щось, то знов напише.
Описує все те, що відчуває,
Коли на землю опадають листя вишні.
Там, за вікном, він бачить чудеса,
Поряд стоїть гаряча чашка чаю,
Останні у рядку слова: «Яка краса!»
Напише, й заново усе перечитає.
Для когось осінь радість принесе,
Комусь вона навіє сум.
По-різному сприймаємо ми все.
Осінь – пора високих дум.

Я розповім свою історію…
Не переповнену трагізмом,
Та в ній достатньо страху й болю
Від чергового реваншизму.

Зимового одного ранку
Долинули страшні слова:
“На нас напали росіяни”
Запаморочилась голова…
Те, що забрали Крим й на сході
Їхні війська давно були,
Нам всім відомо у народі,
Та чи повірити могли,
Що пересічні росіяни,
Що нас братами називали
(Хоч ми не дуже й полюбляли)
Нацистами нас обізвуть
Й зі зброєю вбивать підуть:
Дітей, жінок, старих і немовлят,
На батьківській землі наших чоловіків, солдат?
Скажу як є: повірити я не могла,
Щоб ворожнеча між народами була
В цивілізованих країнах спільномовних
Із інтернетом гаджетами повних…
Тоді всі кинулись писати
Далеким рідним і чужим:
“Чому ж пішов той брат на брата?”
Та виявився “брат” глухим…
Ніколи ще не говорили
одною мовою так різно,
Всі як один заголосили:
“Вам бреше влада!”, було пізно…
Роками годовані брехнею,
Гартовані несправедливими війнами
Із Сирією, Сакартвело, Ічкерією,
Прийшли ті дикуни й за нами.
Тоді усіх пройняли лють і страх,
Хто згуртувавсь, хто втік, хто зброю взяв до рук,
Наповнились залізом й кров’ю на очах
Міста і села. Чути серця стук:
Тук-тук, тук-тук, тук-тук…

Для когось то лише світлина,
Театр, актори, мізансцена…
Інший відчує сльози сина
Над тілом матері. Сирена…
Глухий плебей до криків і страждань,
Байдужий до чужого лиха,
Дивиться миршавий екран
Нацистів вголос проклина і стиха.
Хтось вихідні проводить, як тюлень,
Перемика канали випадкові,
Інший чека тривожно новий день,
Прогортує новини щодобово.
Хтось у підвалах горне немовля,
Інші оплакують мертвих дітей.
Хтось чує вибухів відлуння із даля,
Біда поділить на людей і нелюдей.

Спочатку Схід, як сивий дід,
Омитий кров’ю день за рік.
Пройшов неначе цілий вік.
Північ зітхнула, зализала рани,
Ще досі терпить побиття,
Харків скалічений, старанно
Виборює своє життя,
Херсон мов сон чи був чи є,
В повітрі тихо десь снує.
Зазнав чимало він утрат.
Видніється кривава купель
В пустелі – певно Маріуполь.
Збігає з рук неначе збіжжя
Славетне місто Запоріжжя,
Утративши Енергодар.
Знову Одеса зазнає удар.
Плює ракети самозванець
Із півдня.
Свій кривавий танець
Ведуть наші міста та села…
Мелодія їх невесела.

Вража брехня немов отрута
Труїть людські думки й серця,
Просочується у шпарини
До закордонного слівця.
Хто винен: айсберг чи профани
У затонулім кораблі?
В коня стікають кров’ю рани,
Вершник сліпий сидить в сідлі.
Пів світу спогляда на муки,
Як жебраки простягли руки.
На троні тішиться тиран,
Завдаючи чергових ран.
Страшна навала, чорна й дика,
П’яна, спотворена й безлика
Трощить будинки та життя,
Розум не має каяття.
Як світло з темрявою б’ється
Наш люд, а ворог все сміється.
І кров все ллється, ллється, ллється…

Вона прийшла сьогодні опівночі
Така близька і недосяжна водночас
Я так до неї прагну і так хочу
Вона огидно-сповнена прикрас…
Так безсоромно обнадіює й тривожить,
То світлом гріє, то реальністю пече.
Мрія… про довгождану перемогу…
Щодня крізь пальці, як вода тече…
І час, цей капосний хлопак, насвистує:
Тік-так, тік-так, тік-так…

Лунає чергова тривога
Повітряна і душевна.
Чекаємо на перемогу
Правди добра над скверною…

2024 р.

Чи ти щасливий?
Спитай себе одного разу перед сном.
Нехай сніжинки, наче в казці,
в танку кружляють за твоїм вікном,
На стінах танці під моторів спів
тіней автівок, світла ліхтарів.
Скоро антракт, finita la comedia,
А світло й тіні ще танцюють в такт,
Стихає за вікном сумна мелодія,
Світанок знов свій починає акт.
Такі бувають ночі дивно-незвичайні,
Сповнені сліз, думок, печалі,
Коли змінити хочеться життя негайно,
І розумієш, що так не можеш більше жити далі.
Осмислюєш усі свої минулі кроки:
Всі огріхи, страхи, пороки,
Неправильні слова чи дії,
Завади на шляху до мрії…
Шалений ритм захоплює думки,
Гортаючи життєві сторінки,
В таку страшенно дивну ніч
З собою опиняєшся віч-на-віч

Листопад, 2021

Свіжить зимова прохолода,
Тішить своєю чистотою білий сніг,
Мереживо на вікнах — насолода,
І скоро рік Новий прийде на наш поріг.
В домівках скрізь засвітяться ялинки,
На них заграють іграшки нові.
За вікнами заходяться сніжинки
В казковому танку святковім.
Усе завмерло і затамувало подих:
Дерева, квіти й трави в унісон,
Ведмедів, їжачків і білочок
Зачарував зимовий дивний сон.

Ми молимось так сильно, відчайдушно
Богу, Христу, Аллаху, Будді і вітрам,
Ми молимось так гучно і так дружно.
Безмежно й щиро вдячні вам, захисникам.
Мізерний ворог той і наміри дрібні, Він в розпачі, розгублений, розбитий,
Оманутий і дії його хибні,
Для нього відступ до своїх закритий.
Для вас же світить сонце опівнóчі,
Для вас відкриті всі наші дороги,
За вас же видряпають орку очі
Наші жінки й не пустять на пороги.
За вас старий, не побоявшись зброї,
Повибиває зуби окупанту.
Народ наш відчайдушно йде до бою,
Хоробрості нам не бракує і таланту.
До наших лав долучаться сусіди:
Латиш, чечен, поляк, француз і білорус
Із нами розділяють наші біди,
Приймаєм добровольців у союз.
Бо ви розумні, ви хоробрі, ви рішучі,
Опора наша — ви, захисники,
Ви знищуєте ворога в Чернігові і в Бучі,
Ви — українців гордість навіки.
Вас не злякає вже нічого:
Хай куля то, граната, а чи плаха.
Будьте завжди за пазухою в Бога!
А руський військовий корабель нехай йде нахуй!

Червень, 2022

Сидить у клітці віковій
Та пташка. Хочеться на волю їй,
І знає бідна, що на волі
Лиш море горя й море болю…

Сумує мила і співає
Свою мелодію душі,
На волю хоче, та не знає,
Чому скніє в німій тиші.

Хіба почує ці страждання
Отой, що в клітці зачинив?
Сумна мелодія звучання
Не передасть потрібних слів.

А птаха хоче проспівати
Свою історію правічну,
Про те, як довелось ставати
Їй непотрібною й скаліченою.

Про те, як її уникали,
Як зрадили та занедбали,
І про зневагу, й про знущання,
Й про всі свої поневіряння.

Той скаже, що її немає,
А інший просто уникає,
Оцей ненавидить й ганьбить,
А хтось за неї може вбить.

Та птаха мріє все про волю,
Дверцята відчиня поволі,
Чекає, бідна, що хтось, може,
Поспівчуває й допоможе…

Листопад, 2021

Меланхолійна осінь візьме свій мольберт
І золотими барвами заповнить простір,
Залишить після себе на десерт
Заплутані думки й холодну постіль.
Давні образи, зради і тривога —
Все вирина зі спогадів свавільно.
У кожного своя складна дорога,
Хтось раб минулого, а хтось від нього вільний.
У кожного свої є болі й муки:
Когось з середини все точить підлий рак,
Хто зраду пережив, а хто розлуку.
Все ж кожен з нас, по суті, неборак.
А в осені є свій простий закон,
Є істина, яку важливо знати:
Щасливий той, хто на світі не сам-один,
Щасливий той, хто має кого обійняти.

Жовтень, 2021

А знаєш, так буває:
Думки у голові кричать,
Серце з грудей вилітає,
Губи німіють і мовчать.
А знаєш, іноді трапляється:
Очі в очі,
у них печаль.
В минулому залишились дівочі
Страждання від кохання, їх не жаль.
Колись були прогулянки нічні,
Розмови про буденне і високе.
Глибокою зимою, в січні,
Коротка сукня і рожеві щоки.
Залишились позаду давні друзі,
Всі розійшлися різними шляхами.
А час летить, немов по злітній смузі,
Із нашими чеснотами й гріхами.

Серпень, 2021