Магнолія в лісі цвіла…
У променях сонця, одна…
На сторони Світу дивилась,
А птаха до неї тулилась.

Дерева навколо всі різні,
Шептали: "Яка дивовижна!"
Красуня в рожевих тонах,
На кроні співав її птах…

З вітрами кружляли пелюстки…
Весни кольорова відпустка.
Магнолія – квітка прекрасна!
У лісі цвіла вона рясно.

Якась дивовижа та й годі,
Одна серед лісу природи…
Перлину вітри обдували,
А потім в степи мандрували.

Не сумно красуні, не страшно,
Оточена всесвітом ясним.
Виспівує соло на вушко –
Її милий друг крізь пелюстки.
ND💗
Надія Холод (ND)

Ой летіли дикі гуси
У осінню пору…
Бо стомилися у русі
Й сіли біля двору.

Вийшла з хати донька Тоня
Плаче і ридає…
Мама вмерла, каже доня,
Весь рід покидає…

Й заплакала Україна,
Наша рідна Ненька.
Адже в кожної людини
Як щемить серденько…

За Ніною Матвієнко
Зорею Вкраїни…
Ясно світи місяченько
На могилу Ніни.

Нехай чують, нехай бачать
Пісню солов’їну…
Хай співають і не плачуть
Люди України.

А на сцену вийшла доня
Матвієнко Ніни…
Заспівала пісню Тоня
На всю Україну:

Ой летіли дикі гуси
В теплий вирій восени…
І несіть моїй Матусі
Аж у Небо, бо сини…

Це мої братики в журбі
Все малюють маму,
Ще й до того в боротьбі
З клятими ворогами.

Грають хвилі, шупить море,
Танцюють ракети…
В Україні людям горе,
Скрізь летять шахіди…

Люди добрі, заспокойтесь,
Досить лютувати!
Кожного свій час впокоїть,
Вложить вічно спати…

Юлія Ющенко

Нескорена, не зломлена, поранена, натруджена
Та всіяна ти мужністю і мудрістю людей
Ми зможемо, ми вистоїмо ми точно переможемо
І землю цю святу ми їм не віддамо
Ми сильні, ми упевнені що вірою і правдою
Поборемо навалу цю і викорінимо зло
І над містами й селами по всіх куточках рідних
Замайорить велично жовто-блакитний стяг!
Людмила Горобець

Дай номер телефону
Тобі я подзвоню,
А нам вже не 16
і стріли вже весну
Ти взяв мене за руку,
А серце аж тремтить
Та знов луна сирена
І цвіт з дерев летить,
І птахи так співають,
Що кругом голова
Яка б була прекрасна
У ніжності весна
Якби не ця проклята
Якби не ця війна…
Весняні краєвиди
Картинка як з кіно!
І потяги далекі
Заплакане вікно
На очі окуляри,
Мені не все одно!
Тримаєш міцно руку
Під звуки поїздів
Ти потанцюй зі мною
Побудь іще не їдь…
Та потяг вже рушає
І їдеш ти на схід
Себе в руках тримаю
І плакати не слід
Кохаю, вимовляю
І міцно обійма
Така оця не ждана
Тривожна ця весна…
Людмила Горобець

Я навіть не знаю з чого розпочати вірш,
В моїй душі так не спокійно. Віриш?
Для нас усіх ти став героєм,
Надіюсь, що в твоєму небі вже царить спокоєм.
Ти снишся мені часто, десь опівніч,
І знов безсоння, так проходить моя ніч…
Не розумію, з чого навіть тут почати,
Бо вірю й знаю – не хотів ти нас лишати.
Тебе поранила війна , а ти пішов у бій
Якби ж я могла крикнути тобі просто «стій!»
Стривай же, вилікуйся, потім йди,
Не рви на полі бою свої свіжі шви.
Не рви там своє молоде й хоробре серце,
Хочу вірити, що спочиває з миром твоє світле тільце.
А знаєш, ні! Не можу я повірить що тебе немає!
І сива матір тебе досі ще чекає.
Мені всі кажуть, що пора тебе забути,
А я не можу… Як же мені бути?
А я не можу усвідомить що тебе немає з нами.
Не можу й думати що ти лежиш у темній ямі.
Від однієї думки мої очі у сльозах,
Не можу я повірити, що ти погиб в боях!
А може ти в полоні? Може ти ховаєшся?
Може не просто так мені являєшся?
Може не просто так у снах біжу я за тобою?
А може твоя душа так і не знайшла спокою..
Я прокидаюсь і ще досі пахне димом,
Якщо це правда тоді спочивай мій брате з миром…

Хельга