а ти так і не дізнався усієї правди про мої почуття,
не почув мною сказані слова.
вірші, написані на клаптику паперу.
мої думки, переживання,
те, що я вигадувала у своїй голові.
ти не дізнався про мої сни,
та те, що ти був присутній в них кожної ночі.
та не дізнаєшся ти вже ніколи,
адже давно я не кохаю твої очі,
але ти назавжди залишишся моєю найзаповітнішою мрією.
Ася Вівʼєн
Ой летіли дикі гуси
У осінню пору…
Бо стомилися у русі
Й сіли біля двору.
Вийшла з хати донька Тоня
Плаче і ридає…
Мама вмерла, каже доня,
Весь рід покидає…
Й заплакала Україна,
Наша рідна Ненька.
Адже в кожної людини
Як щемить серденько…
За Ніною Матвієнко
Зорею Вкраїни…
Ясно світи місяченько
На могилу Ніни.
Нехай чують, нехай бачать
Пісню солов’їну…
Хай співають і не плачуть
Люди України.
А на сцену вийшла доня
Матвієнко Ніни…
Заспівала пісню Тоня
На всю Україну:
Ой летіли дикі гуси
В теплий вирій восени…
І несіть моїй Матусі
Аж у Небо, бо сини…
Це мої братики в журбі
Все малюють маму,
Ще й до того в боротьбі
З клятими ворогами.
Грають хвилі, шупить море,
Танцюють ракети…
В Україні людям горе,
Скрізь летять шахіди…
Люди добрі, заспокойтесь,
Досить лютувати!
Кожного свій час впокоїть,
Вложить вічно спати…
Юлія Ющенко
І все не так і все не то…
Занадто груба,не одягай оте пальто…
-Що знову з нею говорила?Чого мені не подзвонила?
-А посуд точно вже помила?Чи знову з кимось говорила?
-Навіщо йти до магазину?
-Ти пів години не дзвонила!
-Нехай хтось сходе,не ходи!
-Уже надулась?Йди сюди!Люблю ж тебе,а ти он як!Не підкоряєшся ніяк!
-Я ж все для тебе,все тобі!
-А ти попробуй,зароби!
-Фотографуєшся?Для кого?Не вздумай тільки виставлять!
-А що за запах,ти курила?
-А їсти вже ти наварила?
-Люблю тебе,не помічаєш!
-Та я ж для тебе лиш стараюсь!
-Нафарбувалась?Це кому?
-Я ж і таку тебе люблю!
-Присіла? Встань!Не дозволяв!
-Ти що збрехала?Так і знав!
І так постійно,все не так….
-Чому не прибрано?Бардак?
-Тупа,брехлива,проститутка!
-І в телефоні цілі сутки!
-Хто лайкнув? Швидко прибери!
-І всі мережі удали!!!
-Тобі мене не вистачає?
-А я одну тебе кохаю!
-На тебе глянув хтось,скажи?Мені ти тільки не бреши!
-І всім подругам прикажи,ніяких фото із тобою!
-Я так не хочу!Будь зі мною!
-Не обняла,не цілувала,та ти ж мене й не цінувала!
-Для чого десь тобі іти,побудь зі мною,сядь й сиди!
-Про що писались?Дай я гляну!
-Я маю знати все,до грами!
-Переживаю і піклуюсь!А ти он як,а я дивуюсь .
-Не скучила,не долюбила!
-Чому без дозволу зробила?
-Ти посміхаєшся,чому?
-Ти плачеш?Що не так роблю?
-А я ж лише тебе люблю!
-Тобі шось вечно не хватає!
-А де твоє мені "кохаю"?
І так постійно,все не так!
-А я ж люблю тебе,дурак!
-А я ж їй квіти і каблучки і цілував її я ручки.
-Не вдячна,курва! Тупорила!Мене ніколи не любила!
І тут ще можна так писать,годину цілу,може й п’ять.
Нема такого почуття!Кохання ваше -то брехня!
Мені від нього аж тошнить,а іноді іще й болить!
А ці слова,усім на розсуд!
То це кохання,той не митий посуд?
Антоніна Помазан
Нескорена, не зломлена, поранена, натруджена
Та всіяна ти мужністю і мудрістю людей
Ми зможемо, ми вистоїмо ми точно переможемо
І землю цю святу ми їм не віддамо
Ми сильні, ми упевнені що вірою і правдою
Поборемо навалу цю і викорінимо зло
І над містами й селами по всіх куточках рідних
Замайорить велично жовто-блакитний стяг!
Людмила Горобець
Улюблена справа це
написання вірша?
Ти; напевно жартуєш.?!
Та ні! В кожному вірші ,
в кожному рядку , там моя душа.
І яка ж винагорода?
Багато вже грошей заробила,
на писанині своїм?
А, може збудувала вже свій дім?!
Та ні, знаєш мою винагороду
розумом не поняти.
Для цього треба сердце добре мати.
Шкода мені тебе.
Що лиш матеріальне в тобі живе
Україна вистоїть, високо піднімається,
Ніколи не згасне, вогонь в серці горітиме.
Героїчна боротьба, наша рідна земля,
Проти ворогів, що хочуть її знищити.
За волю, честь і гідність, українці боролись,
Славні діла своїми руками створювали.
Земля кров’ю змочена, але не здолана,
Ми не здамося, поки не здобудемо перемогу.
Слава героям, що віддали життя за нас,
Що стояли міцно на передовій, мов стіна.
Вони не піддалися, не зрадили своєї землі,
Залишивши нам спадщину, якою ми пишаємось.
Українці сплотилися, одним голосом говорять,
Ми хочемо волі, честі, гідності та незалежності.
І кожен день, ми працюємо для нашої країни,
Чинимо добро, будуємо світле майбутнє.
Нехай звучить пісня, яка згуртує нас разом,
Про нашу Україну, що вистояла вогонь і морок.
Ми мріємо про мир, про щасливу долю,
І ніколи не забудемо, що воля – наше прагнення.
Україна вистоїть, ми віримо в це напевно,
Тому її героїчну боротьбу ми виспівуємо.
Хай лунає по світу наш голос вільних сердець,
Україна – наша земля, невмируща нація!
О, кохання, ти ніжне почуття,
Серце розтопляєш, мов кришталевий лід.
Ти – квіточка, що розквітає в душі,
І пробуджує в нас неземний гніт.
Сердечна квіточка, ти магічна й прекрасна,
Твої латаття виткані з ніжних слів.
Ти зігріваєш душі наші як весняна зоря,
І розквітаєш у нас, мов райська розповідь.
Ти – символ кохання, ніжний романтичний відпочинок,
У чарівних просторах, де серця співають.
Тобі піддаються свята й національні традиції,
Не тільки в романських країнах, а й далеко за їх межами.
О, кохання, яке значення маєш для нас, українців,
Особливо в тяжкі дні, коли серця зморені.
Ти даєш нам силу й надію на краще,
І відкриваєш нам нові горизонти нездолані.
Тож нехай сердечна квіточка завжди квітує,
І кохання в наших серцях вічно триває.
Бо тільки в ніжній обіймах та романтичних думках,
Ми знаходимо справжнє щастя й спокій, що прекрасними стає.
А він тримав її в обіймах .
Таку рідну, справжню і живу.
Вдихав аромат її волосся
і шепотів на вушко :
,, Лиш тебе люблю ”
Так міцно, як шаленіло
сердце від кохання.
І скільки пристрасті в ньому жило.
Він цілував її уста ,
так жадібно, ніби в останнє.
І тремтіло сердце ніби у
пекельному бою.
Я лиш тебе люблю –
кричало його тіло.
А , він тримав її в обіймах.
Таку рідну, справжню і живу.
Подаруй мені квітку!
Червону, як мої уста.
І таку ж ніжну,
як моя душа.
Знайди її в полі,
адже вона така ж
вільна, як і я.
Під блакитним небом
зростає в любові батьків.
Подаруй мені квітку!
Стань чоловіком моїм.
Вільною квіткою бути,я більше не хочу.
Адже в любові зростати ще хочу.
Я сіяти хочу любов і добро.
І щоб зернятко моє проросло…
Десь там гомонять голоси
і дитячий лунає сміх.
Там вирує життя,
але мова інша у них.
Ти знаходишся тут, на чужині,
і спокій твій забрала війна.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
