Сімнадцяте квітня- Чернігів…
Дев’ятнадцять – місто Дніпро…
А крім цього багато містечок,
Люди де поховали когось.
І летять безкінечно ракети,
І руйнується наше життя,
І не знаємо, буде це завтра
Або черга прийшла вже моя?
В чому винен народ України,
Що прийшла до нас клята війна?
Може десь і колись були винні?
Та за що нам уся ця біда?
Зрозуміти чому і навіщо,
Нема сенсу гадати тепер,
Але знаємо зараз, навіки,
Нема там в нас братів та сестер!
Віра інколи все ж покидає,
Але вкупи збираєш себе,
Розумієш, що хлопці на фронті
Захищають, рятують тебе!
Кожен ранок, і день, і щоночі,
Мрієш тихо про мирне життя!
Це все буде, колись, може скоро,
Розцвіте ще країна моя!
21.04.2024
Крістіне Мурадян-Рибалко

Є містечко Вовчанськ під кордоном,
Яке жило собі тихо колись,
По-сусідськи зайшов лютий ворог,
Та руйнує все там і скрізь.
Стираються школи, лікарня, будинки,
У стареньких рвуться серця,
Бо життя в них пройшло у Вовчанську,
А сьогодні горить їх земля.
Випускають тварин із загонів,
Притискаючи ніжно кота,
Розуміють, що кіт цей єдиний,
Нагадає минуле життя.
Тільки ворог зухвало, безжально,
Йде по цій українській землі,
Що забув тут і сам він не знає,
Росіянину ж мало землі!
Артилерія, КАБи, ракети,
Накривають маленький Вовчанськ,
Покидають всі люди домівки,
Вірять, землю бійці відстоять!
Буде мир, сподіваємось щиро,
Запанує щасливе життя.
Відбудується знов це містечко,
Бо Вовчанськ – українська земля!
22.05.2024
Крістіне Мурадян-Рибалко

Сонце

Скільки всього ми разом пройшли,
О, забула сказати, наскільки кохаю тебе.
Наскільки це можливо словами описати, але їх замало.
Це все таке цікаве, я тебе кохаю.

Кожна мить з тобою — як новий день,
Повний радості, мрій і надій.
Ти — мій світ, мій дім, моя весна,
З тобою в серці розквітає любов.

Твої очі сяють, мов зорі у ночі,
Твій сміх — як мелодія щастя.
Я дякую долі за тебе кожен день,
За кожен подих, за кожне наше слово.

Неможливо словами все це описати,
Але серце знає, як сильно кохаю.
Ти — моє все, моя доля, моя мрія,
І з тобою я відчуваю справжнє кохання!

20.05.2024
Фіясо

А знаєш,я люблю Максима!
А я Назарка з 9-Б!
А я..А я, мабуть,нікого
Ніякому хлопчиську,власне,я не до душі
Та наче трохи і вродлива,і розумна
Але щось парубоньків не знайти
Ну й нехай! Навіщо воно мені треба?
В мене є свої гантельки і книжки
Чим плакати над ними,я краще прочитаю історії смішні!
І що,що коліжанки всі мої красиві,мають якихось мавпочок ручних?
Потішаться вони й на том спасибі,
А потім плачуть в кабінеті медсестри
Бо,бачиш-но,кинув він таки
Тому, панянки,скажу я вам таке
Хоч як самотньо вам ставало,а хлопчаків цих треба до спровади!
Софі Менько

Я хочу, друзі, щоб ви знали.
Життя даєтся один лиш раз.
Прожить його усим потрібно,
Щоб стидно не було під час.
Бува спіткнешся на дорозі,
Але не страшно, ти ж іще не впав.
Іди у далечінь і на порозі,
Ти там побачиш, той величний рай.
Якщо обідив друга, чи людину.,
Ти їй всміхнися, руку їй подай.
Пробачення попросиш і побачиш,
Від них повіє, божа благодать.
Якщо у домі в тебе, щось не получилось,
Ти не засмучуйсь, наведеш ти лад.
Не забувай лише одного,
Життя прекрасне і даєтся один раз.
Давайте друзі посмішку дарити.
Один другого в гості запроси.
Не забувайте лиш добро творити,
Життя, що Бог подарував, чудово щоб прожить.
Тетяна

Провела мати сина у далеку дорогу.
Там де рвутся снаряди і літають де дрони.
Іди милий синочку, захищай Україну.
Повертайся до дому і здобудь Перемогу.
Обіцяю матусю, що я скоро вернуся.
Перемога вже скоро і всі повернутся.
Козаки наші славні, нащадки Богдана.
Бились мужньо й відважно, за Україну нашу.
Хто загинув в боях, на полях України.
Вічно житимуть в наших серцях, до останньої днини.
І коліно зігнемо, і вклонимось низько.
І положимо квіти, на їхні могили.
І розквітне наш край, моя Україна.
Буде мир тут і спокій, на віки й донині.
І великий Шевченко і князь Володимир,
Із гори споглядатимуть за миром довіку.
Тетяна

Якщо живеш на Україні,
Її ти міцно покохай.
Її мову солов’їну, як Божий дар, ти принімай.
Уся ця велич, ці простори, це наш єдиний рідний край.
Полюбиш їх і Україна,тобі віддячить, ти це знай.
Якщо із чорною душею, прийшов до нашої сім’ї,
То краще зразу повертайся, не раді будем ми тобі.
А хто полюбить Україну, той щастя тут знайде собі.
Бо кращої країни, не має на планеті цій.
Ми любим Україну нашу, ми не злякалися війни.
Не виїздили ми з країнм, ми її дочки і сини.
А той хто драпав за кордони, країну нашу продали.
Він очі у ,, Сірка" попросить, щоб повернутися сюди.

Тетяна

Це маніфестації
Про розстріл генерації
Що чинять під овації
І партії, і нації

Розстріли й арешти
І катування врешті
Ось те що нам приносить
Російський світ безмежний

Бо завше різні, речі
По різному ведуться
Хтось мучиться у печі
Комусь…
"А ти немучся"
"Цеж необов’язково
Відстоювати слово
Відстоювати думку
Відстоювати мову".

Відстоювати честь, і віру, і свободу,
І все що є частиною нашого народу

Народу що нездався
Народу що невмер
Народу що брикався
Шкіру на собі дер

Дер бо йому нешкода
Ні шкіри ні життя
У прагненні свобода
У волі забуття

Народ як парадокс
Народ як тверде кредо
Наш волелюбний крок
Крила в пориві неба

Ідея про свободу
у голову нам вбита
І думку ту про волю
лиш з нами можна вбити

Ви вдумайтеся тільки
Із самого дитинства
Ми чули того стільки
Що голова б зависла

І історичні звірства
І політичне свинство
Освистування свистом
І до людей презирство

Однак завжди одна
Національна думка
Ідея в головах
текстами і в малюнках

Ідея та проста
Ідея про свободу
І в Дії і в словах
І усьому народу

Артур Сегеді

Я вірю Боже що ти візьмеш до себе,
Мою нечисту, грішну, душу.
Я завжди хотів, наблизитись до тебе,
Та жити, й людям радість нести мушу.

Ти навчив мене любити,
Ти показав мені свою любов!
Тепер щоб твоє серце не розбити,
Я віддаю у жертву свою кров.

Мої гріхи я вірю ти пробачиш,
Пробач їх моїм ворогам,
Я знаю що на вірний шлях направиш,
Довірюсь я тобі і твоїм ангелам.
Микола Назарук

Починається ранок у Авантюриста.
Він пʼє каву, щоб стало тривожно, приправляє
думками про розпач та смерть.
Трішки кориці і не все так погано, випив води,
сходив в туалет.
Довго думав, чи піти на роботу, чи подивитися у вікно і вкрасти мільярди ідей.
Як завжди, вирішив нічого не робити.
І так,
День за днем,
День за днем,
День за днем.
Марко Необачний