В моїй смерті, не виніть нікого,
Я сам вибрав такий шлях,
Лиш смерекою обвийте домовину,
І забийте мій останній цвях.

Ви не плачте, а краще заспівайте,
Веселіться немов в останній раз!
Шану тим мені віддайте,
Це буде замість тисячі, не почутих фраз.

Я захищав, свою країну!
Я захищав, свій вишневий сад!
Де ви мамо, мене водили,
Поміж квітів і дерев пахучих в ряд.

Пробачте, що надів на вас чорну хустину,
Пробачте, що не повели мене під вінець,
Тепер у смерті я в міцних обіймах,
Лиш вона бачила, як помирав молодий стрілець.
Микола Назарук

Дитячий сміх, за нього я б віддав усе
Щодня, я прошу небеса
Заберіть усі коштовності й прикраси
Взамін на голос немовля

Я б віддав, усе своє життя
Щоб потримать, маленькі руки
Відчути те серцебиття
І більш, не бачити розлуки

І нехай, у світі йде війна
І дороги, замітає сніг
Скажіть мені, яка буде ціна
Щоб знову чути, той дитячий сміх
Микола Назарук

В моїй смерті, не виніть нікого,
Я сам вибрав такий шлях,
Лиш смерекою обвийте домовину,
І забийте мій останній цвях.

Ви не плачте, а краще заспівайте,
Веселіться немов в останній раз!
Шану тим мені віддайте,
Це буде замість тисячі, не почутих фраз.

Я захищав, свою країну!
Я захищав, свій вишневий сад!
Де ви мамо, мене водили,
Поміж квітів і дерев пахучих в ряд.

Пробачте, що надів на вас чорну хустину,
Пробачте, що не повели мене під вінець,
Тепер у смерті я в міцних обіймах,
Лиш вона бачила, як помирав молодий стрілець.
Микола Назарук

Я вірю Боже що ти візьмеш до себе,
Мою нечисту, грішну, душу.
Я завжди хотів, наблизитись до тебе,
Та жити, й людям радість нести мушу.

Ти навчив мене любити,
Ти показав мені свою любов!
Тепер щоб твоє серце не розбити,
Я віддаю у жертву свою кров.

Мої гріхи я вірю ти пробачиш,
Пробач їх моїм ворогам,
Я знаю що на вірний шлях направиш,
Довірюсь я тобі і твоїм ангелам.
Микола Назарук

Та ж як багато душ забрала.
Так легко руки простягла.
І як труна вона постала,
Собою в землю затягла.

А п’є вона зі смерті чаші.
Такий солоний вже на смак
Її напій, де вся кров наша
Й усі життя. Спастися як?

І так підступно кралась тінню,
І заглядала в кожен дім.
Вона, диявольське створіння,
Його зробила вже своїм.

Усе живе з землі стирає.
Та й усмішки давно згаслИ.
Того тепла уже немає,
Що ми колись його несли.

В очах минуле – дежавю.
Тоді не плавив очі страх.
Про це минуле лиш молю
Тепер у знищених містах.

І мрію душі повернути,
Чиї тіла пожерла та,
Хто закувала всіх нас в пути
І гірша всякого катА.

А їх вже нівечила довго,
Немов із сумнівом в собі.
На тіл горі сидить же гордо так
З бокалом їхньої крові.

А мрію глянути у вікно,
Прислухатись – її нема.
А що було, було лиш сном,
Де всім нам снилася війна.

DarKan

Осточортіло все, життя таке похмуре
Нічого нового, лиш горе
На нове життя немає і надії
В якому будуть свої мрії
Своя реальність й атмосфера
Нові люди та свої проблеми
Де життя буде йти за сценарієм поеми
Але щось я відійшов від теми….
Ярослав

Я намалюю кольоровий настрій…
Мазками квітів, як митець Моне…
Засвітить промінь через морок хащі,
Прекрасне, вічне знову оживе…

Я простелю доріжку аж до небокраю,
Із самоцвітів матінки весни…
Відкрию двері до самого раю!
Ввімкну у підсвідомості пісні…

Відкрию весь безмежний простір,
Вдихну на повні груди – крильми змах!
З небес проллється дрібний дощик,
І посмішка розквітне на вустах…

Хай вітер прошепоче мантру щастя,
В обійми райдуги хай віднесе…
Моє життя …я дуже тобі вдячна!
Всесвітня подорож триває ще…

Не спиниться потік, не обірветься:
Миттєвості…бажання…вічність… час…
І серце у захопленні так б’ється –
Від Світу Божого, в черговий раз!..
ND💗
Надія Холод (ND)

Є на Черкащині місто, Сміла, звется воно.
Тут проживала дівчина, яка захистила його.
Смілива була та дівчина, не побоялась орди.
Завела їх у болото, де потонули вони.
Народ наш козацький, славетний, так своє місто назвав.
Щоб не забули дівчину, навіки її пам’ятать.
Тепер тут живуть українці, внуки тих козаків,
Що зберегли Україну, для нащадків своїх.
Яке це місто красиве, на берегах двох річьок.
Тут графи Бобринські все будували, щоб місто це розцвіло.
Тут люди чемні й привітні, запрошують в гості усих.
Якщо ти приїдеш у Смілу, не зможеш її вже забуть.
Тут самі красиві дівчата, зростають на джерельній воді.
Тут самі відважні солдати, боронять землі свої.
Приїзжайте в гості в Смілу, будем завжди раді вам.
Короваєм вас зустрінем і покажем рідний край.

Тетяна