Одного разу, у сонячну весняну пору,
Спішно зайчик поспішав до своєї хатини.
Захопившись бігом, не помітив ворога,
Лисицю підступною, що паслася поблизу.
Лисиця, витончена та хитра,
Зітхнула задумливо, глянувши на зайчика.
Ідея в неї з’явилась враз – образити його,
Зрадіти своїй злому сердитій натурі.
І от, підступно посміхаючись, лисиця сказала:
“Ой, зайчику, ти такий неспритний та дурний!
Ти ні до чого не здатний, ти тільки бігати вмієш.
Я ж, лисиця хитра, знаю багато речей”.
Зайчик на мить зупинився, щоб подумати.
Але скоро зрозумів, що лисиця хоче образити.
Він посміхнувся і відповів з повагою:
“Лисице, ти можеш говорити, але не варто образити”.
“Образити нікого не потрібно”, – заявив зайчик,
“А потрібно лише дружити та любити.
Бо в дружбі сила і радість, і добро,
І навіть найсильнішим образа не згубить”.
Лисиця враз замовкла, її серце затеплилось.
Вона зрозуміла, що в зайчика мудрість глибока.
І відтоді, зайчик і лисиця стали друзями,
Спільно ділилися радістю, любов’ю та мудрістю.
Отож, друзі мої, запам’ятайте завжди:
Ображати нікого не потрібно, а треба тільки дружити та любити.
Бо в дружбі і любові – велична сила,
Що здатна змінити світ і зробити його кращим.
