І так крапає дощик, мрячить…
Затуляє світіння орбіт…
Я ступаю по мокрій дорозі,
Спочиваю…мій світ не в тривозі…

Мій "релакс", моє ехо душі…
Дощ весняний…я наче у сні…
Краплі стукають в ритмі з базальтом,
Відбивають танок на асфальті.

Хоч промокла,- не хочу додому,
Десь звітрилась моя перевтома.
Омиває стихія всесвітня,
Мої роздуми линуть привітні…

Уже вікна в домівках світились,
Я крізь крапельки в них подивилась…
Ніби просто усе і так звично,
Але захват в душі феєричний!

Від дощу, що кругом поливає,
І душа моя знову співає…
Люблю серцем природу – то диво!
Просто все неймовірно красиве…
Надія Холод (ND)

Вокзал, валіза, люди і ми
Десь там далеко ми чуємо голоси.
Теплі обійми – це все, що в нас є
Лиш не про це, мріяли ми.

І знову розлука між нами стоїть
Цей теплий вітер, проходить скрізь..
Тепла рука торкається сліз
Поки кругом, багато валіз.

Останній погляд в ці заплакані очі,
Сьогодні назавжди в цьому місці стоїть.
Ніколи більше вони не захочуть
Прощатись в місці де багато валіз…
Рубан Вікторія

Неспівана пісня луна над водою.
Під неї зтанцюємо танець з тобою.
Зтанцюєм на тлі ненаписаних книг
В журбі відсміємо несмієний сміх.

На захист зведемо нестріляну зброю.
Незгоєні рани солдатам – загоїм.
І виростять знову нерубаний ліс
Незламані люди з поламаних міст.

І нашій землі, нездоланній ордою,
Нехай непотрібними будуть герої.

І хай будуть жити невбитими – вбиті,
І наші в війну ненароджені діти.
Катерина Нікода

Чому так тяжко йти по тій стежині,
Що тягнеться крізь доли і гаї?
Чому так боляче коли колють терни,
Коли всі мрії в небі золотім?

Там на горі де сонце світло сяє,
Де небо синє, як дитячий сміх,
Я рідний край побачила, мій дім,
Мов світлий острів у тривогах всіх.

О, земле мила, матінко моя,
Ти кров’ю і сльозами полита.
У серці носить кожен твій народ,
Любов і віру, що завжди жива.

Я – є, твоє дитя, твоя донька, твій спів,
І вічну пісню хочу заспівати я,
Про ті степи, про волю і про сніг,
Який весною знов розтане на землі.

О, земле мила, зоряна ріка,
Що тече крізь серце, крізь віки й ліси,
В тобі моя надія і жага,
І мрії, що ростуть крізь біль.

Проте, я вірю, що прийде весна,
Що принесе і радість, і любов,
І пісня вільна знову оживе,
І запалає в наших душах знов
Софійка Ткачук

Я сумував за тобою,плакав
Надії мріяв уночі
Нехай ми не були разом
Але я точно знаю були у нас якісь зв’язки
Хоч несправжні,хоч уявні
Хоч здалеку і хоч без слів
Знали ми,ой знали
Що про одне одного в нас є думки
Ти скажи мені,скажи як здоров’я глузду зберегти,коли щоранку і щодня ти бачиш очі темнії, що блимають на тебе немов блискавка-світла і швидка …
Олександр

Я хотів би писати вірші про стимул життя,
Про природу, сірі буденні дні.
Старі і нові поети не раз про це вже писали,
Та подорожі серця хвилюють до сліз.

Хтось напише вірш і поему про подорож в яку він поїхав далеко ,
Хтось прочитає й сумно зітхне, роздумуючи про безтурботне життя.
Хтось прочитає в компанії друзів, посміється, і зайде в свою кімнату і почне ридати.

І кожен знайде в цих словах щось своє,
Бо вірші – це не просто слова і рядки.
Вірші – це історія нашого часу,
Нашого нелегкого життя.
Бордюжа Максим

Я не письменний й не митець,
Але я хочу написати,
Про біль всередині мене.

Сиджу в кімнаті я,
Дивлюсь в відчинене вікно.
Синє небо з білими хмарками,
Співає і танцює вітер.

Густий туман укутав ліс.
Справа гори, зліва – море,
Але, це все не рідне… не моє.

Мені бракує то тепло, то щастя й горе,
Що відчувала в Батьківщині я.
І кожен ранок прокидаюсь з почуттям провини.
Бо я втекла, бо не можу бути поруч…
Аліна

Харківчани наші, ми разом із вами.
Переносимо біль цей, у серці своїм.
І хочемо ми, щоб ніколи таке не траплялось,
Не тільки на Харкові, на Україні усій.
Єднаймося друзі, у цьому вся сила.
Ми переможимо усю цю русьню.
А тим, хто загинув, там в Епіцентрі,
Ми їм приносимо шану свою.
Родинам, які постраждали у цьому пожарі,
Ми їм вклоняємось низько усім.
Тримайтеся друзі, ми всі не забудем,
Те горе, яке нам приніс клятий рашизм.
Ми віримо, буде у нас Перемога.
Тримаємо міцно, ми всі кулаки.
І хочемо ми, щоб більше ніколи,
Не бачили люди такої війни.
Тетяна