Я знаю тебе дуже давно

Але я не розумію як так трапилося

Що я вже не зможу без тих голубих очей

Без тих книжок які ми с тобою читали

Без тих віршів які ми разом вивчали

Я не зможу без тебе Але із тобою я не можу

Бо я не людина як ти.
Стара Пташка

У Крим залізли бусурмани,
Їх туди ніхто не звав.
Порозкрадали і музеї, й храми.
Усе, що можна, те кацап забрав.
Свої порядки всюди встановили.
Людей всих почали гнітить.
Ніхто не міг вже голову підняти.
І лишне слово промовити не міг.
Всю землю у Криму заполонили,
Машини, танки, вертольіти й літаки.
Земля від Краснокопська до Джанкоя,
Порита вся окопами, ніби порили то кроти.
Ми вірим, що настане ще той день.
Коли і Крим повернется до дому.
Ми вірим в наше ЗСУ,
Що викине кацапів він у Чорне море.
Тетяна

Напевне у кожного є своя подруга,
Одна, чи дві, чи декілька їх.
Є в мене одна, мила звичайно,
Да дістала вона обзивати усіх!
Я все розумію, життя є складне,
Вона і вчиться відмінно, і дітей вихова,
Та твої тупі дії виправдати набридло!
Такої зацикленості напевне ні в кого нема.
Ненавидиш її? Окей засирай,
Та знай міру ти вже, і найди інше заняття,
То сторіс подивиться, і вже знову нове,
Нова порція поливання багном і драньтя.
"Я знаю, вона щось задумала, коли сіла до мене"
Вона просто сидить, ти їх нахрен не всралась.
"Вони сміялись разом, коли додому вже йшли"
Ну так тема була, а не ти їм в очах намалювалась.
Ненавидить вона її та усіх її подруг,
А я тут при чому? Вже набридло слухать це!
Як ти їх так грязюкою завжди поливаєш,
То і за спиною моєю говориш всяке таке.
В інтернеті герой ти, в житті ж ти смиренна,
Вже знову до них ти біжиш ляпотіть,
В телеграмі ти пишеш які вони лярви,
А тут біля них ти вже не одну мить.
Визначся вже ти нарешті, дитино,
Як використовують тебе, тікай ти від них,
Чого ж ти тримаєшся за них, як за останню надію?
А мою "допомогу" вже ж ніяк не ціниш.
Будьте добрішими милії люди,
Не тримайтесь за тих, хто так вас ображав,
Шукайте собі найвірніших в світі подруг,
І не грайтесь іншими коли тих "недоподруг" нема.
Lina Hodarin

Українська битва, Усик переміг!
Переможний клич линув на поріг!
Це знамення з Неба, влітку вже кінець!
Скоро бусурманам всім буде капець!
Бо непереможний дух козацький в генах,
Він передається з поколінь по генах.
Українське літо, переломна віха!
Буде в кожній хаті неймовірна втіха.
І ніхто не зможе більше це змінити,
Скоро Україна буде вільно жити!
Ми покажем Світу всю духовну силу!
Нас не подолати – з нами Бог і Віра!
Люди, пам’ятайте, що перед світанком –
Сама темна ніч буде перед ранком,
Але потім чудо! І сама природа
Переверне простір, трапиться нагода!
Повтікає погань на свої болота,
Буде темна ніч…там одна скорбота…
Переможний клич лине по планеті,
Наші душі будуть на вершині злету!
ND💗
Надія Холод (ND)

Моє найбільше бажання зараз поїхати та не повернутись сюди більше ніколи…( я ненаджу всю свою сім’ю,а в першу чергу себе,мені ніколи нічого не подобалось в собі,і хочу на кінець світу а можливо навіть на той світ,але одна людина яка тримає мене тут,я «люблю та довіряю»її але одне но в тій людині на мене її всеодно,навіть і він від мене відвернувся,я не розумію,де я не така?)як і усі може руки, ноги,очі,брови,ніс,губи чи волосся йому по кольору не підійшло,ну де?ну де?я не така як інші все ж таке мабудь як і у інших я цього ніколи не зрозумію…
Модерна

Подивись у очі свого кохання
Що ти бачиш у них?
Я не можу відчути без тебе зітхання.
Я дивлюся в очі твої
І бачу в них доброту твою.
Вони – мов срібні зорі,
Що дають силу свою.
Запамʼятай мелодію нашої пісні.
Ми, мабуть, грішні,
І вона не може бути вічною.

У холодний листопад
Моя душа – мов водоспад,
Що мчить крізь камені донизу,
Розбивши сумнів і недовіру,
Веде до мрій безмежну глибину.
У холодний листопад
Я думаю про відблиск твого погляду,
Що гріє серце в час негоди,
І, наче промінь серед темряви,
Веде до неземного щастя і свободи.

У холодний листопад
Я не залишаю свою найсолодшу мрію,
Що знаходиться всередині.
Не дозволяй мені згаснути!
У душі розпалюй вогонь надії,
Щоб разом ми могли кохатися.
Нехай дощі змивають біль,
І вітер розганяє смуток.
Разом ми здолаємо всі перешкоди,
І наш світлий шлях буде з чудес сплетений.
Софія Дмитрієва

Справжність – скарб, який вічно тримати хочеш.
Важливо бути особистістю!
Кохати так, як тобі заманеться,
Танцювати, ніби ніхто не бачить,
Показувати свою ідентичність світові.
Там, де всі шукають своє місце,
Ідентифікація залишатиме слід. Бути собою – це важливо.
Памʼятай про це.
Відчуй себе у цьому світі неповторною людиною.

І хочуть інші змінити тебе,
Ти стоїш міцно, не страждаєш від них,
Бо справжність твоя – мов скарб,
Ідентичність твоя – це дивна магія.
Як важливо бути справжнім!
Прислуховуватися до свого серця,
Вірити у власну силу,
Мріяти про величне,
Робити те, що вважаєш за потрібне,
Творити те, що душа спрагає.

Нехай світ буде бурхливим,
Нехай він змінюється.
Ти залишаєшся таким, яким ти є.
Справжність – то твоя сила,
І віра завжди з тобою йде.
Не ламайся перед стереотипами.
Ти – унікальна та сильна істота.
Відкрий серце світові, не ховайся від нього,
Бути собою – це твоє долею дароване багатство.
Покажи власний акцент. Прошу тебе.
Софія Дмитрієва

А хтось з вас вірить у любов?
Спитав мудрець присутніх в залі.
– Звичайно, можна й без розмов,
Без вашої моралі.

Кохання – є, і воно різне –
Хтось викрикнув позаду.
– Бурхливе є, спокійне, грізне,
А ви хотіли дать пораду?

Мудрець щиро посміхнувся,-
Отже вірите, усі?
По всьому залі розвернувся,
Сиділи тихо всі.

– Щасливий я за вас панове,
що вірите в любов.
Хотів би я спитати може,
Вас через 10 років знов.

Велика сила покохати,
По-справжньому, без болю й сліз.
Коли вона готова дбати,
Навіть, якщо впадеш ти вниз.

Якщо знайдете ту єдину,
Бажаю чистого кохання.
Щоб не було на половину,
А вічним було те бажання.
Ганна Карпенко

Надійся на Бога, звертайся до нього.
Він дарить надію завжди.
Якщо тобі важко буде в дорозі,
Він допоможе тобі.
Зранку, чи в вечері, він завжди з тобою.
Він тобі батько і брат.
Завжди підскаже і завжди розкаже,
Який тобі путь вибирать.
Просимо в Бога, завжди ми підмогу.
Дарить її Він завжди.
Якщо твоє серце наповнене болем,
Розраду пошле Він тобі.
Коли ми вже збились з прямої дороги,
Й не можем її вже знайти,
Ми йдемо до Бога, просимо Бога.
На правельний шлях провести.
Завжди він нам допоможе,
Завжди все зробить для нас.
Не забувайте ж бо друзі,
Дякувать Богу сто раз.

Тетяна