Люди, бережіть ви Землю нашу.
Бо Бог на небі, Він все бачить.
Як ми знущаємось з Землі.
Ми бомби атомні випробуєм у ній.
Ми засмітили океани і моря.
Від пластику страждає вся Земля.
Раніше в лісі ми гуляли,
Гриби і ягоди збирали.
Тепер до лісу не зайдеш.
Бо там сміттям забруднено усе.
Природа стогне, природа плаче.
А народ ніби цього не баче.
Кругом вирубує ліси.
Так, а навіщо ж їм, отут рости.
Нехай пустеля краще буде.
По ній гулятимуть верблюди,
Й проблем у нас тоді не буде.
Бо на піску, як не крути,
Вже нічьому буде рости.
Давайте люди схаменемось,
За руки дружно всі візмемось.
І будем Землю прибирати.
Всі нечистоти вичищати.
Бо в Всесвіті кращої нема.
Як наша славная Земля.
Тетяна

Как тебе по другому сказать
что люблю?
Любуюсь тобой весь вечер,
И тогда, когда могу…
Хочу с тобою быть всё чаще,
Но так боюсь сказать.
Надеюсь, ты поймёшь однажды,
И не захочешь потерять.
Люблю тебя такого,
О котором я молчу…
Твои глаза прекрасны,
Кажется, в них я утону.
Анна

Ночи и дни летят не угомонно,
Ну почему так быстро, давайте медленней…
Ведь я хочу увидеть очи,
Очи света и теней…
Пусть свет покажет мне тропинку,
Тропинку нужную порой.
А тень пусть скроется навеки,
Навеки в яме золотой.
Анна

Я умоляла о пощаде,
Просила чтобы рядом был.
Хотела ласки и заботы,
Чтобы обнимал и любил…
Я умоляла о пощаде,
Не хотела чтобы уходил.
Ведь с ним я видела яркие краски,
Тепло его рук дарили мне счастье…
Но как ему верить если спустя
столько дней,
Он смотрел свысока как кощей,
Не буду перечить, он был не тем…
Когда я плакала и рыдала,
Падала и умоляла,
Он смотрел тишиною.
Побыв хоть раз в натуре волка,
Мне никогда не стать овцою.
Анна

Уже достаточно поздно, а я пишу сообщение.
Боже, зачем тебе вообще это введение…
Так часто говорила о том что пишу –
"Я так устала жить","прости что реву".
Отпусти меня, уже неважно,
Ведь мне не удалось…
Сидела на пороге ожидая,
Твоей руки и запаха волос.
Иди вперёд, и не сдавайся,
Не вспоминай мои мечты.
Тебя растопчут мои мысли,
Моя любовь, и мои стихи!
Порезы на теле опускались всё глубже,
Но я не хочу об этом знать…
Ведь я люблю тебя так сильно,
Что не хочу собою упрекать.
Анна

Чувства на бумагу рвутся,
И в голове одна мечта.
Как же хочется сейчас мне окунуться,
В твои карие бездонные глаза.
Твои глаза как тягучая патока,
Хочу в них я умереть.
В них счастье, страх, и даже горе,
И хитрый взгляд тянет будто в сеть.
Они как ураган опасны,
Как буря утренней поры,
Могу сказать что благодарна очень,
Однажды встретив их…
И окунувшись в эту нежность
Не повернуть уже назад.
Теперь в прохожих я ищу покоя,
В надежде встретить карий цвет опять.
Анна

Як бува собі дитиной
Запитаюсь у сестри
Ох,як би мені хотілось,
Щоб уся моя сім’я
Мама,тато,любі браття
Жили,аж до неймовірного числа!
А старшенька повернеться й скаже:
Любонько моя,в довгом бутті нема сенсу
Не було би смерті,не було б життя
І мені би не бажалось,аби я
Також вічно споглядала це життя…
Ну й дурна ж ти,думаю про себе я
Проживати це так класно!
А може,то все справді дурня..?
Фіса або важкоатлетка-письменниця Софі

Небо сьогодні дивне
Не яскраво-блакитне,а насичене дивними цвітами
Мов помаранч взяли і розтовкли по-всьому піднебінні
Воно чарувало,радувало людське і не тільки, око
Проте недовго тривала казка небесна
Помаранч ніби зробив реверс у часі,до того,
Коли його ще не роздавили,на маленькі
Бризки соку і жовті плямки
Фіса або важкоатлетка-письменниця Софі

Нехай ця пісні лине,
По всй Україні.
Прославляє всих героїв,
У нашій країні.
Хто лежав в окопах ,
І ночей не спав.
Хто підривав міни,
Дороги розчищав.
Всих пілотів, що збивали ,
Літаки варожі.
І солдатів, що безстрашно,
Дивились кацапні у очі.
І танкістів, і радистів,
Славити ми будем.
Всих хто дрони запускав,
Ми не позабудем.
І десантники й матроси,
Все це наше ЗСУ.
Розбиває, ту ворожу, загниваючу русьню.
Перемога, Перемога, Перемога вже прийшла.
Наша Армія славетна, до кордонів вже дійшла.
Вся країна встрепенулась, і розквітла як весна.
Не дозволим, більш нікому, нашу землю так топтать.
Тетяна

Її волосся – свіжая лаванда
Її уста – це солодкий мед
З’явилася вона мені не жданна
Не наче Бог послав її з небес
Її очі – яскраві сонцем гріті
Її сміх – лунає як пташиний спів
І так, це дівчина з тих самих снів.

Богдан Вільчинський | СОВУНЯ