Облиш свої тривоги й драми,
поїдь до мами.
Не залишай на потім свої бажання,
час забирає й силу твоє вагання.
Якщо не маєш мрій, тоді вигадуй їх,
позбався марних виправдань, спустошених утіх.
Очисти розум свій і вирушай в дорогу
поки ще молодий, поки ще маєш змогу.
Відвідай ті місця, що уселяють спокій:
розлогі чисті ріки, гори стрімкі й високі.
Очисти своє серце, впусти в нього кохання –
І матимеш від того приємні хвилювання.
Пробач минулі зради й забудь пусті розмови.
Шануй чужі поради та зважуй кожне слово.
І, головне, прокинься, бо ще проспиш усе
та втрапиш у аварію свого життя-шосе!
Таня Полуфанова

Нас створено на фабриці виготовлення людей.
Ми граємося одне з одним, неначе з ляльками,
Створюючи ілюзію предметів, ідей,
відносин з коханими, друзями та батьками.
Ми живемо у своїх лялькових будинках,
заводимо дітей та домашніх улюбленців,
вечорами переглядаємо на екранах картинки
з зображенням гламуру та обличь глянцевих.
Не піднімаючи з обличь своїх вуаль,
Йдемо помірно одним шляхом в небуття,
суспільство вигадало спільну моду, релігію й мораль –
нам соціум диктує власний стандарт життя.
Таня Полуфанова

Я сама себе збудувала,
Свою долю із буднів зіткала.
Інша б доля мене чекала,
Якби я будувати не стала…
Може я би була монахинею,
Ну а може занадто грішною,
Я хотіла б бути однаковою
Та уміла би бути різною.
Не літала б у мріях галактиками,
Думки були б мої примітивними,
Керувалася б тоді інстинктами
Необдуманими, імпульсивними.
Може я би не наробила
Помилок тих альпійську гору
І була б тоді певно щаслива
Без тривог і сумлінь докору.
Все ж не вийшло б душі бути чистою
Поміж зрад і оман і принижень
Вони вчать мене бути сильною
Гартувати сталевий стрижень.
Але учень із мене ніякий,
Бо довіра, як бабця – сліпа,
Серце – тіла шматок м’який
Голова – то його раба.
Таня Полуфанова

Вимовлю востаннє пошепки
Твоє ім’я
З тобою поруч будуть інші,
Але не я.
Їх риси, може, нагадають
Тобі мене;
В розмові, може буде натяк
На неземне.

А я, тим часом, зникну
В чужих краях:
Дивитимуся в небо –
Літає птах.
Він, може, нагадає
Про те космічне
З розмов зніяковілих
Наших комічних.

Поглянемо на блідий місяць
Якось вночі,
Там біля нього тихі зорі,
Мов палачі
Спогадами-мечем махнуть
Над головами
Й покотяться вони хутенько
Поміж думками.

Снують в повітрі мрії,
В них теплота.
З тобою поряд буде інша,
Але не та.
Мрії запеленають очі
Димом густим.
Я поряд буду з іншим,
Але не з тим.
Таня Полуфанова

Давай поговоримо про відчуття
На жаль, не буде тих ємоцій
Як про заборонене раніше
Немає ажіотажу чи натхнення
Я відчуваю тяжке дихання твоє на моїй шкірі
І для мене це говорить більше ніж сторінки енциклопедії
Я не буду давати тобі особливих імен чи категорій
Тільки можливо героєм з секса в великому місті
На одну серію чи можливо сезон
Я не знаю
І сил думати також не має
Якщо не моє відцураюсь як злодія
Про інше думати не хочу
І не знаю як

Трійне нещастя

Танго у небесах,
Крилатий політ весняний.
Летить залізний птах,
Стрічає в танку світанок…
Витвір людських рук:
Уява, крилата мрія.
Захоплює трепетно дух
Його неймовірна дія!
Круте піке в горизонт,
Мелькають секундами кадри…
В кабіні суперпілот,
Під небом земельні надра…
Парить залізний птах,
Крізь медіани в космос.
Ревуть мотори…змах…
Коловоротами простір…
Здійснення мрії людей,
Чиясь інженерна віха.
Відрада моїх очей,
Моя неймовірна втіха!

Надія Холод (ND)

Крізь кордони прокладений шлях
Вкрай зачепе тебе неминуче.
До кінця заколочений цвях
В моїм сердці відлунням пекучим

Розпинає мене через гнів.
Може час нам усім схаменутись?
Але, Боже, нема більше слів,
Ні бажання, ні сил ворухнутись.

Через силу на ноги встаю.
Ще не час, щоб із сумом зітхати.
Бачиш,нечисть у нашім краю,
Лізе в гай, до криниці, у хати.

Заблищать у долонях серпи.
То не зброя, але це врятує
Від ганьби. Стиснув зуби терпи.
Вищу славу героям дарує,

Хто пройшов через муки Христа,
Скрізь зневагу, терни, заборону.
Якщо встоїш, то це саме та,
Сила й міць, що виймає з полону

Твою душу та сердце. Болить
Від нетуги натруджена спина.
Знай і вір, що у будь яку мить,
Я з тобою, моя Україна!!!
В’ячеслав Мазур

я маю душу, досить грати в ігри
твої слова все ріжуть на шматки
я маю душу, у ній усе розбито
виблискують на сонці всі шматки

я маю душу, вона хоче любити
для тебе, то пусті слова і свист
я маю душу, яка от-от загине
та цей процес уже не зупинить

моя душа на всю кричить і плаче
а ти все пропускаєш поміж вух
моя душа у темряві блукає
а ти мовчиш, ні пари з вуст

моя душа вже десь лежить, страждає
а я хотів всього лише любить
моя душа про біль уже все знає
хай буде так, цього нам не змінить

Yarema

Я все стерпіла, бо бачила мету.
Дійти, добраться, долетіть.
Крізь хмари зріти висоту,
І радіти, що я змогла злетіть.

Та мета така далека,
А віра сильна та стійка.
Та лиш вірить треба в себе,
«Ти пройшла, змогла!»

Щоб мету свою здійснить,
Треба всім страхам заглянуть в очі.
У серці надія завжди горить,
А ті страхи такі сліпучі.
Анастасія Р.