пробиваю стіни в твоїй голові
на околицях твоєї душі
дім потроху будую
бо так близько ти не дозволиш
і до ран твоїх прикладу трохи зілля
бо знаю, обійми ти не дозволиш
обережно руйную мости
щоб ти не ходила більше туди
не всі…бо знаю, що всі ти не дозволиш
сію тобі поле, де в покосах трави
тобі сняться сни, де свободи
від землі до небес
їх більше, ніж ти дозволиш собі
пробиваюсь в думки…і трохи в слова
і так собі на околицях
бо знаю ти ближче дозволиш
Місяць: Травень 2024
Віра
з океану віри моєї
зачерпни собі
хоч кілька крапель
а як хочеш… пірнай
із потоків світла мого
промінь візьми
а як хочеш, то зодягнись
світ не тримай, не впаде́
а як хочеш
спирайся на моє плече…
Num Vero…
Num vero…
Lucet lumen in Tenebris,
Ei dolorem intueri,
Nemo ad eum tenditur,
Omnes ad lucem trahere oportet,
Sed vi gratus non eris.
Num vero bellum maius est?
Num vero aliena omnibus cariora sunt?
Num vero aliena miseria carior est?
Num vero Tenebrae cariores sunt?
Num vero vita in caligine?
Num vero immutabilitas adeo est interessans?
Num vero animalia instincta adeo interessantia sunt et ea sequi summa possibilitas est?
Ibi trans diras Tenebras Lumen fulget, exspectat quid ei dicant: “Salve, diu non vidimus, oblite Amice!”
Et Ille respondet: “Desideravi te, mi iuvenis Amice.”
Ibi trans Perfidiae Velamen Lumen fulget.
Cur igitur, Amice, eam nutris tua Vita?
Expergiscere, Radius Lucis!
Expergiscere, iuvenis Amice!
Apollo
*****
Неужели…
Светит свет во Тьме
Ему больно смотреть
Никто не тянется к нему
Всех нужно тянуть к свету
Но силой мил не будешь
Неужели война важнее
Неужели чужое всем важнее
Неужели чужая беда важнее
Неужели Тьма важнее
Неужели жизнь во мраке
Неужели неизменность настолько интересная
Неужели животные инстинкты настолько ж интересно и идти за ними это весь предел возможного
Там за кромешной Тьмой Сияет Свет ждёт что ему скажут здравствуй давно не виделись забытый Друг
И Он в ответ Я скучал мой юный Друг
Там за Изменой Пеленой Сияет Свет
За чем же Друг питаешь её своей Жизнью
Просыпайся Лучик Света!
Просыпайся Юный Друг!
Аполлонъ
Floreum campum
Floreum campum
Cupio videre in Mundo Mortuorum Florum Campus
Multitudo Florum in campis diversae formae et colorum
Fulgent et Lucent Inextinguibili Lumine
Mihi tam dolet de Griseo huius Mundi
Tantum imagina statim florem effloruisse non limites tibi formas florum et eorum colores, omnes Lucent
Unaquaeque inimitabilis quaeque diversa flos
Omnes Fulgent sub cinereo caelo
Combina in tua mente quicquid volueris
Nam in hac Grisea tam dolet manere tam maestum
Nullam diversitatem!
Luceat et fulgeat Flos
Apollo
******
Цветочное поле
Мне так хочется увидеть в Мире Мертвых Поле Цветов
Множество Цветов на полях разных форм и раскрасок
Сверкают и Сияют Неугасимым Светом
Мне так больно от Серости этого Мира
Только представь вмиг все зацвело не ограничивай себя формами цветов и их раскраской все они Сияют
Каждый неповторимый каждый разный цветок
Все они Сверкают под серым небом
Комбинируй в своем сознании все что захочешь
Ведь в этой Серости так больно находиться так уныло
Никакого разнообразия!
Сияй и сверкай Цветок
Аполлонъ
Віра в свою країну
Кажуть що іще не вмерла ні слава ні воля,
А я більше вам скажу не помре ніколи,
Якщо тільки весь народ стане знов єдиним,
Жодний ворог не нашкодить ненці Україні.
Щоб надалі про лани у піснях співати,
Треба владі перестати землі продавати.
І щоб далі наш Дніпро був такий красивий,
Треба щоб усі маєтки змила сильна хвиля.
Годі вірити церквам,судний день чекати,
А згадать своїх Богів віру відновляти.
І природних мародерів треба зупинити,
Щоб не нищили ліси,ми ж природи діти .
Рід козацький пам’ятати,приклад з предків брати.
Ворогам що руки тягнуть всім хребта ламати.
І щоб ті які при владі мали на увазі,
Як народ підняв у князі, так і втопить в грязі.
Воля нашої країни,має жить віками,
Бо свобода і повітря нам дани Богами,
Треба тільки в голові думки поміняти,
Не вмирати за країну,а зрадників вбивати .
Не полишай все у минулому
Не полишай все у минулому:
палкі цілунки й ніжні дотики;
якщо від них літати хочеться, якщо вони тобі – наркотики.
Якщо в душі смутки і розпачі –
вдихни по-новому свій світ,
розправивши широко плечі,
змахнувши крилами – в політ.
Та не зрікайся тихих роздумів
про неминучість майбуття.
У теплу літню сутінкову
ніч починається життя.
2018 р.
Вимовлю востаннє пошепки
Вимовлю востаннє пошепки
Твоє ім’я
З тобою поруч будуть інші,
Але не я.
Їх риси, може, нагадають
Тобі мене;
В розмові, може буде натяк
На неземне.
А я, тим часом, зникну
В чужих краях:
Дивитимуся в небо –
Літає птах.
Він, може, нагадає
Про те космічне
З розмов зніяковілих
Наших комічних.
Поглянемо на блідий місяць
Якось вночі,
Там біля нього тихі зорі,
Мов палачі
Спогадами-мечем махнуть
Над головами
Й покотяться вони хутенько
Поміж думками.
Снують в повітрі мрії,
В них теплота.
З тобою поряд буде інша,
Але не та.
Мрії запеленають очі
Димом густим.
Я поряд буду з іншим,
Але не з тим.
Я сама себе збудувала
Я сама себе збудувала,
Свою долю із буднів зіткала.
Інша б доля мене чекала,
Якби я будувати не стала…
Може я би була монахинею,
Ну а може занадто грішною,
Я хотіла б бути однаковою
Та уміла би бути різною.
Не літала б у мріях галактиками,
Думки були б мої примітивними,
Керувалася б тоді інстинктами
Необдуманими, імпульсивними.
Може я би не наробила
Помилок тих альпійську гору
І була б тоді, певно, щаслива
Без тривог і сумлінь докору.
Все ж не вийшло б душі бути чистою
Поміж зрад і оман, і принижень
Вони вчать мене бути сильною
Гартувати сталевий стрижень.
Але учень із мене ніякий,
Бо довіра, як бабця – сліпа,
Серце – тіла шматок м’який
Голова – то його раба.
Фабрика виготовлення людей
Нас створено на фабриці виготовлення людей.
Ми граємося одне з одним, неначе з ляльками,
Створюючи ілюзію предметів, ідей,
відносин з коханими, друзями та батьками.
Ми живемо у своїх лялькових будинках,
заводимо дітей та домашніх улюбленців,
вечорами переглядаємо на екранах картинки
з зображенням гламуру та обличь глянцевих.
Не піднімаючи з обличь своїх вуаль,
Йдемо помірно одним шляхом в небуття,
суспільство вигадало спільну моду, релігію й мораль –
нам соціум диктує власний стандарт життя.
Облиш свої тривоги й драми
Облиш свої тривоги й драми,
поїдь до мами.
Не залишай на потім свої бажання,
час забирає й силу твоє вагання.
Якщо не маєш мрій, тоді вигадуй їх,
позбався марних виправдань, спустошених утіх.
Очисти розум свій і вирушай в дорогу
поки ще молодий, поки ще маєш змогу.
Відвідай ті місця, що уселяють спокій:
розлогі чисті ріки, гори стрімкі й високі.
Очисти своє серце, впусти в нього кохання –
І матимеш від того приємні хвилювання.
Пробач минулі зради й забудь пусті розмови.
Шануй чужі поради та зважуй кожне слово.
І, головне, прокинься, бо ще проспиш усе
та втрапиш у аварію свого життя-шосе!
