Я тут,
У річці каламутній,
З жабами і ряскою, листковинням
Морська Ш‘ееназ,
солона богиня, дихаю тілом
усім
Течія несе, змінюється
щогодинно закручує
тайфун із тілом достиглим у воду холодну
Тримає І святкує
червоно-зелені,синьо-блакитні
Очі Любові
солодкі
У тілі древність мудра, того річка тримає
Бога вогнених
очей,
хвилі полоскають
Вітер студить
хаос і гнів
Із серця потоком
Розбавляє
Тримається, як сонце
в небі
Мирне сотворіння, бо
Вогонь не гасне,
від коханих, від рідних
Жевріє у тілі Марії Магдалини,
Скорботна постава
Та сильна, надійна
На воскресіння
Все
Чекає, на те все
Віра, Одкровення Боже

Блакитно-червоний,
Розжарений
Гігант і дерево
Зотліле,
Є
Мавка лісова,
а це не та
То нявка з вибуху
І пилу
Та спина в неї є,
блідо-зеленим візерунком
ковдрою з латаття
Та й закриває,
елекричну
Душу і Начало
Без гелію, водню, без сонячних плям
З гіркою любов‘ю
Запечена
Скарб
Тіло електричне, блискавка
З очей
Має відпочити, вирватись
з Речей
Музика пекуча, магнітна
Серцевина
Безпинно продукує
світло,
Й Жар
Любов‘ю до всіх, що
Щира, Добра, Живильна

Не дам збрехати, нема жалю
Що мавка пережила
Усе
Прийняла, залюбила
запечені Слізьми
Очі блакитно-червоні,
Вода остудила
Не зникну
Зараз, все зупинне
Й кінечне
Хай квадрильйон років піде

Та

Навіть такому світилу,
Невпинна праця
До Болю
Противна
У річку рожеву, небеса
На Землі
Захоплена
Полум‘ям, тиском
І звуком
Комета у воду
Тривіально впаде

Нема Вічних
Двигунів
Вогненні боги про те
Знають
Є мить
У якій я спочину, задимлене
Тіло
У річці циклоном
Закручений,
Холодний спокій весь
Сором
Вимиває
І водний простір дзеркало
Мені
Допоки очі бачать
Що в душі
І
Грають струни, коливають
Правду
У Мені
Я спочиваю у Воді
Я не закінчуся

В печі, що палить
Частки для есенції
Душі
Електрохарчі, електрони
Початку, електрони
Води
Колись таким
Я Бути перестану,
То Кінцеве, справді,
Та поглядом
У річці, в небі,
На землі,
коханим Зацілунком в шию
Як
Ядерна реакція, Я
Зліплюсь з Чимось
Своїм впливом, принципом
В червоних лініях,
Білків очей, що
Зарубались в битві
Горя
Я поглядом Себе
Увіковічню
Я
Стану морем, плином
Дива,
не стану Ліпшим,
бо завжди
в житті, І в переродженні, і смерті, в Переробці
Я Був, Я Є, Я Буду
Найкращим Тим
Чим Був, Чим Є, Чим Буду

Я обвітрений, вологий спогад
Відбиток
поцілунку у Любові
Я дотик
Божий
Напрямок та Рух
Ти Дотик
до моєї шиї,
Я намір а Ти дія нероздільно
Щиро
Степан

Розбиті коліна, біла майка, пофарбована
зеленою травою.
На очах її, на жаль, сльози далеко не радості – тяжкої печалі та болю.
Сміється вона надворі, тільки там може відчути себе собою.
Тільки там може сховатися від чергового
побою.
Років їй шість або вісім, знає тільки вузьке коло друзів.
Ляльками не грає – вони у неї відсутні.
В руках палка,
Вона краще за будь-яку зброю.
Жити на дереві – мрія нова.
Мама і тато, не чекайте вже вдома.
Бігає днями під жарким сонцем,
3 друзями, а наче сама.
В думках нав’язливо одне й те саме щодня,
Тримаючи цю палку в руках,
Мріє зрости та помститись всім і кожному,
Хто колись завдавав їй зла.
Доля зіграла ось так,
Ще одна травмована дитяча душа.
Віолета Бєляєва