Середина зими:
Поля ковдрою вкриті,
Ліса снігом засипані,
Хатам шапки одіті.

Вікна візерунками мороз розмалював.
Все спить, спокій відчуває.
В хаті мати стіл накриває.
Атмосфера святкова.

В затишній хаті, за стіл сідають,
Та в серці матері туга гуля.
За свою кровинку,
Спокою немає.

В каміні вогонь,
потріскуючи, танцює.
Двері відкрилися.
Швидко холод в кімнату залітає.

В мить холод зникає,
Тривога з ним зникає.
Тихо в порозі стоїть.
В мати сльози витирає.

Усмішка майнула на втомленому обличчі.
Обличчі втомленому від війни.
Іван (Червоний Привид)

Тихіше, якомога тихіше…
Але сирена все одно гуділа у вухах,
І ставало темніше й темніше.
У пітьмі, у підвалі дитя тримало іграшку в руках.

За що їй це все, вона й не знала,
Прожила ще мало зовсім літ.
Ще недавно вона раділа й гуляла,
Вона так мало бачило світ.

Тепер темно, страшно, вибухи гримлять у вухах.
В подумках вона винила себе, що сказала:
"Мамо, диви, літачки кружляють в хмарках"
Але вона і не знала що цим себе врятувала.

Їй страшно було у пітьмі.
І ось відбій пролунав.
Вони вийшли із-під землі.
Але їй так й не зрозуміти, за що її дитинство, літак той украв.
Illiterate

Час заховає всі невдачі, всі печалі…
Перегорне роки листок календаря.
Так швидкоплинно пролітають в далі,
Ідуть в архів забуті дні життя…

Змінились друзі, що росли з тобою.
Не світиться вже посмішка в очах…
Роки заполонили їх журбою,
Поставили печатку на устах.

Не зовсім щирі речення лунають,
Бо хочуть люди скритися в собі.
Бо у душі самотні та страждають,
Себе знайти ще не змогли в житті.

А діти швидко всі повиростали,
Порозліталися на свій маяк…
Залишились самотні… лик печалі…
Посмак лишився: щось іде не так!?

Так, час безжальний, не втримає фарту,
Саме тепер, або шанс полетить!
Живи сьогодні, зараз,- а не завтра!
Допоки тут, допоки живе мить.
3.06.24 р.
Надія Холод🪽
Надія Холод

Коли бездонне небо із хмаринок
Повільно нашу землю накрива
Коли вітри так ніжно пестять землю
І шелестить нескошена трава

У віддзеркаллі річкового плеса
Зайде останній промінь за ліси
Яка ж краса навколо нас вирує
Красиве все-і тільки страшна ти.

Микола Ярмушко

Усі виїжають.
Я залишаюсь .
Я виростаю,
Мене забирають .
Дають в руки шаблю.
Я обертаюсь.
Нікого немає!?
А спереду пекло,
Ну що ж…так буває.

Микола Ярмушко

Настане день, настане Перемога.
Про це нам Ангел Божий сповістить.
Цей день щасливий, посланий від Бога.
У цю прекрасну і щасливу мить.
І ЗСУ вже більше не стріляє,
Нечути і сирени навкруги.
Народ щасливий, квітами встрічає,
Усих героїв, що прийшли сюди.
І вип’єм ми за тих, що не вернулись.
За тих, що в полі ріднім полягли.
За тих, що перед катом не зігнулись.
І у катівнях їхніх, честь військову зберегли.
Зустріне мати сина, що вернувся з бою.
Коханого дівчина зустріча.
І гордо розвіває вітер Прапор Перемоги.
Радіє і святкує вся українська земля.

Тетяна

Ця війна не така
Як була в"..сорок першем"
Ця- підступна,брудка
На ній крові не меньше
Стали чорними дні
Від снарядів палають
По дорогам війни
Люди з хати тікають
По посадках, лісах
Йдуть дорослі,малеча
А в очах тільки страх
Та надія на втечу…
Жив собі чоловік
Він війну теж боявся
Вогник люті в душі
З кожним днем розгорався
Дуже добрий водій
І авто особисте
Став людей вивозить
У безпечніші міста
І колони водив
Найбезпечнішим шляхом
Спас багато життів
Від них щира подяка
День і ніч це робив
Обережно і звично
Від Вкраїни уклін
Та звання героїчне
Партизани війни
Найхоробріші люди
Укранські сини
Українського люду
Україна живе
В їх серцях із початку
А хоробрість іде
Від козацкого спадку!!!
Tana