Місто золоте, Запоріжжя зветься,
Символ козацького краю, як ніхто інший.
Воно лежить на берегах Дніпра широких,
Де серця українські палають непереборним полум’ям.

Просторий проспект, найбільший з усіх,
Широкий, величний, як лелеки крила.
Тут будинки стоять, мов замки міцні,
І вікна віддзеркалюють сонця проміння.

А гребля – перлина Запоріжжя,
Найвідоміша, як таємниця морська.
Вона тримає води Дніпра на ланцюгу,
І надія на електроенергію розцвітає.

Парки та сквери, зелені оазиси,
Де квіти розквітають і птахи співають.
Тут душа відпочиває, серце заспіває,
А мрії пливуть, наче перлини в річці.

А Хортиця – острів могутній і сильний,
Де козацькі духи літають над водою.
Тут історія живе, час зупинився,
І кожен крок – це зустріч з минулим героєм.

Місто Запоріжжя, як поетичний образ,
В серці кожного українця виписане.
Воно крила дає, надію і силу,
І завжди вірить, що гордість переможе всіх.

Справжня дружба – це не зрада,
Це вірність, як білизна сніга.
Вона гартує серце, як сталь,
Та відчувається душею, не словом.

Справжній друг – це той, хто завжди поруч,
Він не відступить, не піде назад.
Він руку подасть, коли нема сил,
І слово підтримки скаже завжди.

А несправжній друг – це тінь, яка зникає,
Коли настане темрява і страх.
Він лише виграючи виграє,
Та зраджує, коли ти його не чекаєш.

Зрадник – це той, хто обманює,
Як вовк, прикидається овцею.
Він віщує словами тільки зло,
І ніколи не зупиниться перед ним.

Але справжній друг – це надійна опора,
Він завжди знайде шлях до тебе.
Він буде битися за твоє щастя,
І допоможе, коли буде потреба.

Як уникнути зрадників, ти питаєш?
Справжня дружба не має цих меж.
Вона народжується з вірності та довіри,
І росте лише міцнішою з кожним днем.

Справжній друг ніколи не образить,
Він віддасть все, але не забере.
Він буде поруч, коли все здається втрачено,
І вірить, що добро переможе зло.

Тож шукай справжніх друзів у своєму житті,
Бо вони – скарб, що вартий багатств.
Не зраджуй і не обманюй нікого,
Бо справжня дружба – це найбільша радість.

Не скинули ми кайдани,
І скуті до тепер руки.
І стерті до крові рани,
Обкусані з горя губи.
Не зломлена досі воля,
Та віра потрошку гасне.
Немаєм до скону волі
І тихо в неволі гаснем.
Ридання не чують наші,
Молитви слова не чути,
Прокльони псують нам душі
І як же нам далі бути.
За тереном зір не видно,
Обдерті до крові лиця.
Комусь з нас від цього стидно,
Та може це тільки сниться.
Отримати б кисню трошки,
Ковтнути на повні груди,
Утомі підпишись трошки
І буде нахай як буде.
Без сильними тінями плестись
В буденності потонути,
Сховатись в пустім суспільстві
Про біди усі забути.
Коли не будь все змінити
Ми зможем либонь,невірно.
І будем ходити горді,
І будем ходити вільно