Любов то чи кохання
Не можу я тебе забуть
Снишся ти мені в останнє
Не можу я з тобою буть
Надіюсь, що сьогодні не приснишся
Не муч мене прошу
А я ще досі пам’ятаю
Як все добре в нас було
Якби людей не слухала востаннє
Були б ми разом до останнього
Сиділа плакала душа
Бо розійшлися ми востаннє
Я б все терпів заради тебе
Та не кохаєш ти мене
Напевно все скінчилося для тебе, Маніпуляція одна
Смієшся з мене як поговорим
Бо любиш ти вже на мене
Я все роблю заради тебе
Та тобі вже байдуже.
шабаш

Гарною людиною визнана та, що до серця торкнеться відразу.
До неї не звикаєш — вона вже в тобі, як рідна мелодія, мов світло в пітьмі.
Твоя. Ти її відчуваєш у кожній добі, як сонце у вранішньому світлі зітхання.
Вона прийде в життя твоє, мов тихий вітер, і зніме біль, і смуток розвіє.
Не треба звикати — вона завжди була тут,
Як світло, від серця йде й до душі тихо мріє.
Гарною людиною визнана та, що щиро сміється, що плаче без сорому й зла.
Вона не зваблює, не засліплює блиском,
Вона, як мати, що до дитини завжди тепла.
Така людина пройде і залишить слід такий, що в пам’яті завжди тихий.
До неї тягнуться душі і мрії, до неї тягнешся й ти.
То бережи таких, хто душу твою гріє. Ніжно-ніжно. Мов лист осінній, мов зірка небесного краю…
Софійка Ткачук

Знову очі чарує цей вечір,
Благородну красу застелив…
Ніжний вітер окутує плечі,
Місяць блиском усе освітив…

Шелестіли листочки тихенько
Його ніжні, любовні слова…
І полинула в вічність безмежну
Та любов, що у серці жила.

Всі зірки між хмарин виглядали,
Дарували загадку зі снів…
Знов любов із тенет виринала:
Із забутих, далеких днів…

Вона поглядом зустрічала
Наддалеку, космічну Зорю…
Знов душа її відкривала
Гармонійну мелодію сну…

Листя шепіт і літній вечір…
Чарівлива краса навкруги…
Імпульс лине в безмежний Всесвіт,
Він згадає всі чари її.
1.06.24 р.
Надія Холод🪽
Надія Холод

Ти краще всіх дівчат
Антон Троценко

Впасти і ще раз впасти мені на лихо
Як Леся наша Українка промовляла " Що, болить ? але я не признавалась. Я була малою горда"
Я помирав, помирав і пробачав всі образи, які вчинили мої рідні

Я молився до самого Бога, але помер я, в ранніх літ
І я бачу, як живуть всі без мене на світі.
А тепер вони стоять на своїх колінах і більше не сміються
І проливають свою – кров
Андрій

-Любов це гра складна в руках людини.
-Думаю про тебе кожні дві години.
-Кожен день йду до дому, з думкою що побачу тебе знову.
-Але коли зустрінемося разом, ти чекаєш раз за разом коли зізнатися мені.
Korneliia Kot

Небо сховалось за хмари…
Де-не-де світить зоря…
Гуляє заграва по краю,
Нічка дрімати прийшла…
Майже нічого не видно,
Птаха в гніздечку десь спить…
Чутно здаля залізницю,
Потяг товарний спішить.
Світло блищить із домівок.
Хтось за родинним столом…
Хтось цілу купу листівок
Записує у телефон.
Шепотом вечір лунає…
Чути замріяний сміх,
Сонна пора наступає…
Нічка прийшла на поріг.
Спокій мандрує серцями,
Тривоги пішли в забуття…
Знову душа летить снами,
Гуляє по Світу вона…
Ніби й нічого не сталось,
Раптом пропала війна…
Тіло у снах заховалось,
Нічка, дрімати пора.
Надія Холод (ND)

Хотіла твій облік я бачити всюди,
та бачу лише уві сні,
ті очі яскраві, які не забути,
сяяли лиш при мені.

Пройшлася повз тебе, мов ми незнайомці,
та дивно, що знаю твоє я життя.
Коли ми ховалися разом від сонця,
та сонцем, колись, була в тебе лиш я.

Та в пам’яті моїй – тебе вже немає,
та більше нічого мене не тримає.
І мати про тебе більш не питає,
та мене з тобою тепер немає.

Squez Sakata

29.02.2024
Люба моя, доню.
Вибачай, мені за все..
Оскільки, занадто пізно..
Я усе усвідомив.
Пробач, мене за усе.
Ти ж моя молодша сестра.
Не рідна навіть.
Знаю, я це.
Проте, як раніше, так і зараз..
Для мене – ти моя єдина, рідна донечка.
Я завжди намагався тебе захистити.
Проте, не зміг захистити тебе,
Від самого себе.
Як і не помітив те,
Що поки робив усе можливе,
Щоб інші тебе не скривдили.
Проте, я і не помітив скільки усього накоїв.
Та й сам нашкодив тобі.
Поки захищав від кривдників.
Кривдив найбільше тебе тільки я.
Пробач, доню.
Осаменко Лолі