29.02.2024
Я завжди мав стати зіркою.
Цікаво, чому?
Дитя, завжди прагнуло ідеал.
Дитя, прагнуло цього.
Точніше, вважало що
Зобов’язане бути ідеальне.
Дитя, багато – багато разів мінялось.
Робило усе можливе,
Щоб стати ідеальним.
Створюючи та переходячи,
Із однієї одежі, до іншої.
Дитя було різне.
На любий смак та колір.
А за бажанням, могло стати
Ідеалом кожного, і кожної людини.
Чого дитя і прагнуло.
Дитя хотіло, щоб його його полюбили.
Усі, та усе що існує любило його.
Оскільки, голівка дитяча,
Вважало, що поки дитя,
Не стане ідеалом.
Доти, його не полюблять.
Дитя, в своїй справжній,
Та народженній одезі,
По – справжньому жахливе.
Це так вважали усі.
Дитя, завжди бігло від цього.
Мінялося, та мінялося..
І загубилося дитя..
Загубилось, в одежах своїх.
Дитя, прагнуло стати ідеальним.
Зіркою.
Дитя росло.
Росло, і із кожним разом,
Ставало усе складніше.
Бути хоча би генієм.
Дитя так і не змогло..
Стати зіркою та засяяти.
Хоча, ні. Сяє дитя, на небі.
Проте, у ранньому віці, на небі.
Якщо хтось, згадає
Про дитя та спитає,
Ким би воно могло бути.
То відповідь моя, буде короткою.
Дитя – це Юпітер.
І переродилося б, воно,
Не в яскраву зірочку, на небі.
А в планету,
Планету, котра мала,
Стати зіркою, проте не змогла.
І у Юпітера із дитям,
Стільки усього спільного!
Осаменко Лолі

17.04.2024
Із днем народження, моя люба Соня.
Шкода, що я тебе сам не привітаю.
Боюсь. Боюсь?
Боюсь, тобі гірше зробити.
Востаннє, писав тобі 2 квітня.
Сподіваюсь, востаннє та не востаннє, ми спілкувались.
Я тебе люблю, але не кохаю.
Доля так вже склалась.
І справді, вже 15-річній дівчині, немає ніякої справи
До якогось 12-річного хлопця.
Сподіваюсь, моїй любій Соні, зустрінеться хтось, її рівня.
Вона заслуговує тільки найкращого.
Розумію, що я не людина, котра їй необхідна.
Люблю, але не кохаю її.
Та все що пов’язане із нею.
Люблю.
Осаменко Лолі

24.04.2024
Вони мене питають,
Чи зможу я розповісти, про своє перше кохання.
Так і хочеться спитати..
Мені розповісти про ПЕРШЕ кохання чи перше КОХАННЯ.
Якщо про ПЕРШЕ кохання, то вона була на рік старшою.
Познайомились ми ще в садку дитячому.
Багато що змінилось.
Як і в мене, так і в неї.
По відчуттям, я її зараз ненавиджу.
Так само, як і все пов’язане із нею.
Коли навіть її ім’я чую, мене вже починає трясти.
Веде зараз вона зі мною так, ніби останніх пару років
Не хотіла позбавитись від мене.
Не те що, я боюсь її, вона дратує тепер мене.
Не дивно, що мої рожеві окуляри розбиті.
А моє перше КОХАННЯ було майже на 3 роки,
Старша за мене.
Я досі невпевнений в тому, чи кохання це чи ні.
В першу чергу, для мене вона завжди,
В першу чергу була моєю першою подругою.
Вона ідеальна, шкода, що я її не заслуговую.
Я годинами можу розповідати про те, яка вона ідеальна.
Я їй бажаю тільки всього найкращого.
Я радий, що познайомився із нею, Кьокою та її сестрою.
Та іншими людьми.
Мені шкода, що вона познайомились зі мною.
Мені складно, написати що я до неї відчуваю.
Я її справді люблю, але не кохаю.
Хоча, можливо моє ПЕРШЕ кохання, теж не було ним.
Осаменко Лолі

26.04.2024
Люблю, люблю, люблю..
Люблю Соню.
Люблю своїх друзів.
Люблю свого хлопця Рому.
Люблю свою доню.
Люблю каву із корицею по четвергам,
Котру так і не заставлю Рому пити.
Люблю увагу, котру ніяк необхідну мені не отримаю.
Люблю зірки та усе пов’язане із ними.
Люблю багато чого.
Себе рідко люблю, майже ніколи.
Шкода, що нікому не цікаво я, як особистість.
Шкода..аа..
Осаменко Лолі

14.05.2024
Он художник, він один.
Стоїть те, стоїть се.
Холст поправляє,
Фарба, або ж не фарба
Різними брасками на холст бризкає.
Туди – сюди, тяп – ляп.
Он і люба гітаристка вимальовується.
У кожного художника, має бути свій музикант, так?
Але, але тут проблемка вимальовується!
Для цього художника – вона є його музиканткою.
А ось для неї..
Для цієї музикантки, він не є її художником.
Поки вона хоче забути його його та щоб він забув її.
В кінці шафи, в далекому кутку,
Стоїть її новий і новий портрет.
Або ж не портрет, а щось інше..
Інший подарунок.
І так, другий рік поспіль.
Але ж цей художник, не тільки малювати вміє.
Ось і знову.
Новий портрет, найкрасивішої гітаристки.
Новий інший своїми руками зроблений подарунок.
Новий вірш.
Нове "їй це напевно, сподобається" та нова покупка.
Нова річ для посилки.
Можливо, якби художник із самого початку не псував все.
Можливо, якби художник не обманював музикантку,
Усе було б по-іншому.
Все що хоче зробити художник зараз, це щоб люди запам’ятали його гітаристку – як найкращу людину у всьому всесвіті.
Все ж частинки його гітаристки, найнеймовірнішої дівчини, із ім’ям на букву С, назавжди буде із ним.
Можливо, не вічно він буде щодня про неї думати,
Можливо, не щодня, він буде сподіватись на щось.
Але вічно хоч якась маленька частинка, буде в ньому.
І згадувате та розповідатиме художник про музикантку, тільки те, яка вона неймовірна та найкрасивіша людина у всьому всесвіті.
Осаменко Лолі

16.05.2024
А у мене, а у мене вже літо.
А то і весна, але але я одягаю вже конверси червоні,
Шнурки веселкові, ти і я зав’язуй та ідем бігом!
Я покажу тобі сонячне місто.
Де тільки я і ти, я з тобою.
Гітару ти візьми з собою.
Обклеємо наліпками її, фарбу ми візьмемо.
Заберу я сум твій, мила моя.
Поки сидітемо ми на даху,
Зіграєш ти мені, а я а я..
Візьму холст із яскравими фарбами.
Намалюю я тебе, під твою мелодію.
Дістану я, із сумки квіток засушених.
Опиняться вони, в твоєму волосі.
Але і на це кохана не зважай.
Нехай мелодія твоя, звучить тільки голосніше.
Ла – ла – ла – ла.
На – на – ла – ня – ляя.
Ось уже і темніє, але не хвилюйся кохана.
Зав’яжу я, на твоєму зап’ясті яскраві, веселкові ниточки.
Зав’яжеш ти, на моєму зап’ясті яскраві, веселкові ниточки.
Та побігли ми в кіно!
На вечірній сеанс.
А можливо, вже і нічний.
Візьму я тебе за руку, тільки не бійся нічого, моя люба дівчинко.
Беремо попкорн, тобі солодкий чи солений?
Ох, новинка..
Берем синій та кольоровий!
Біжимо уже в зал, що там?
Скрябін? Улюблений виконавець, моєї дівчини!
Знову слухатиму найчарівніші кавера коханої, після фільму.
А язик то після попкорну який!
Точніше, мій кольоровий, а її синій..
Притягну її ближче до себе, за її чокер.
І ось, під чиїсь крики та "фу – фу", своїм язиком, вимию її синій колір.
Не звертай уваги на них, кохана.
Якби тут був хлопець, а не друга дівчина, ніхто б і не звернув уваги.
"Це ж Україна та її захисники традиційних цінностей".
І через них, я знову із моєю коханою, почуваюся в небеспеці.
Можливо, якби Україна, як раніше думала б, в першу чергу про волю кожної та кожного і ще раз кожних українців, котрі нічого що шкодить іншим не роблять, я б не думала, про те щоб краще б я була б гетеро.
Чи краще гетеро хлопцем.
Можливо, тоді моя кохана, не боялась, навіть дома за своє життя.
Можливо..
Ах, уже титри?
Якось я задумалась, ідемо вже, кохана.
Через хвилин 10, новий фільм.
Купимо ще попкорну.
І на інших не зважай.
Є тільки дві дівчини тут.
Одна кохає іншу попри все і всіх.
А інша, теж попри все кохає іншу та ненавидить себе за це.
І боїться?
Боїться? Так, боїться.
Для неї тут ще тисяча людей.
Так, мамо, тату, це моя подруга..
І так, сходжу я, завтра на наступне церковне зібрання.
І звісно що не забуду, провести урок для молоді, про те що дівчинка має до заміжжя цнотливою.
Розводитись заборонено і це усе.
Один чоловік, на усе життя.
І хлопцям, не забуду нагадати про те, які вони здобувачи та про те, що час уже на рахунок жінки час думати.
Чоловік? Ох, так..
Час, і уже для діток моїх час.
Я знову із своєю дів.. подругою.
Знайду, я ще чоловіка.
Ла – ля – на – на – ха..
І закінчиться історія кохання двох дівчаток.
Одну видадуть заміж за чоловіка.
Грали усе життя.
А із іншою що?
Чоловік першої її вб’є.
Його звісно що прикриють.
Отак, і закінчиться, це літо.
Їхнє літо.
Та їхня весна.
Можливо, колись..
Колись через років 10.
Можливо, 100 а можливо ніколи.
Зникнуть ці борці, цінностей традиційних.
В нашій любій Україні.
Ла – ла – на – на – ля.
Осаменко Лолі

29.05.2024
Ох, таке відчуття, наче я і справді проклятий.
Одні невдачі – іі – невдачі.
Щось роблю, а усе як завжди.
Любий мій, ох коханий..
Якщо, якщо ти почнеш мене ненавидіти.
Значить, знову моє прокляття.
А можливо, мій страх?
А можливо, просто боюсь брати відповідальність?
Якщо раптово знову настане майже моя смерть..
Моє прокляття, вина моя, сором мій.
А можливо, можливо кінець буде твій?
Прокляття моє, однаково починається та закінчується.
Зближуюсь я, прив’язуюся я..
А то і гірше, а то і гірше.
Потім боляче буде.
Потім трястиме.
Потім, потім, потім прокляття моє бути.
Потім шкодуватиму ти, і я.
Ти і я..
Треба як найшвидше закінчувати це.
А краще не починати загалом.
Поки не почалась моє прокляття.
Осаменко Лолі

Всього рік,один лиш рік
Він промайне лише за мить
І ми вже станемо-випускниками.
Кому 17 вже настало,
Хтось повнолітнім уже став,
І всі доріжки розбіжаться
В одну мить,і незабаром вже чекає
Нова доріжка-в нове життя.
Одинадцять років вже промайнуло
В одному класі,в одній школі
А далі кожен сам по собі
Вже йтиме по своїй меті.
Досягне всього чого мріяв-у дитинстві
Бо вже дорослі,бо вже-випускники 11-класники МИ!
Каплун Ася

Кров знову пролилася
На і так криваву землю
На небі чорні хмари
Лежать кістки людей
Тварин, зів’ялі квіти
Постріли і вибухи що дня
Хоч би до завтра дожити
Щоб настав кінець страждань
Як найшвидше прямо зараз
В цю жахливу мить
Щоб не хоронили Україну
І не було синьо-жовтих стягів на горбах
Щоб усі щасливо жили і не думали про смерть
Нехай це жахіття припиниться
І що? Всі забудуть знову?
Та повториться через століття?
Ця сама історія і кровопролиття?
Не потрібно цього допустити
І розірвати це пекельне коло
Та стерти ворога із землі
Щоб не було жодної душі
Яка хоче покласти нашу державу
Все пройде і стане на місця
Але біль ніколи не забудеться
Та буде жити в наших серцях
І сотню років, тисячу, віків
Але про свого ката ми не забудем
І будемо палити його на кострах
Kristina

*******
Я хочу написати.., чи мовчати…
Вагаюся, а може все не так!?
Ти нахилився, щоби обійняти,
Всі зорі Світу подавали знак…

Чекання…вже темніє…вечір…
Час для закоханих у мить настав…
На вушко прошепочеш дещо…
Про щось незвичне, що лиш ти впізнав…

Та, я чекаю…не беру смартфона,
Бо відчуваю – ти рахуєш час…
Стоїш вже поруч, під моїм балконом,
Не відпускаєш від фортуни шанс!

Шанс на кохання, бо вже добре знаєш –
Немає щастя без чуттів в душі!
Коли на серці, наче прірву маєш,
Життя на автоматі, без мети…

І посмішка, мелодія заграла…
Пропало вмить вагання, бо ти тут!
Моя душа тебе наскрізь впізнала –
І ти мене ніколи не забудь!
*******

Надія Холод