Звертаюсь до тебе, Боже, на заході дня, коли тіні лягають, мов крила старого орла.
Руки простягаю до тебе в імлі, очі шукають тебе на землі. Ти в кожній краплині, в кожному листі, твоє дихання — вітер в злотистім намисті.
Чи є сенс у твоїх загадках, Боже мій, скажи, чи ми просто йдемо, не знаючи шлях, без межі?
Ти мовчазний свідок наших радощів і втрат, ти вічний вогонь, що палить у серці свій шлях.
Твоє прощення — як ріка, що тече крізь наші гріхи, ти — промінь надії у мороку, серед пустих доріг.
Ти мовчиш, як мовчить далека зірка вночі, твоя мудрість захована в кожній з крапель роси. Ти в піснях вітрів, у шепоті листя, ти – вічність, що бачить наше життя крізь миті.
Тобі відомі всі таємниці, всі наші страхи,
То скажи , Боже, чи є сенс у наших мріях,
Чи ми лише тіні, що мандрують крізь дні?
Чи є мені місце у твоєму плані?
Я звертаюсь до тебе, Боже, коли світло згасає, коли віра стає лише мовчазним бажанням.
В твоїх руках наша доля, наш шлях невідомий.
Ти вічний вогонь, що в серцях не згасає,
Наш шлях, наша доля, наше визнання…
Софійка Ткачук

І знову осінь, холодніше стало,
Кленове листя небо розірвало…
А потім знов посипались до долу,
Малеча поспішає в школу.
В повітрі сновигає прохолода,
В прогнозі дощова погода.
Так тихо лише вітер шепотить,
А під ногами жовте листя шарудить.
Спокійний шепіт сухих трав
Свою осінню пісню заспівав.
Та вже після обіду стихне пісня,
Бо за вікном пора настала пізня.
І рине дощ спокійно й тихо ,
І вітер листя закружляє в вихор.
Всі діти осені підуть в танок
Та відірвуть мене від книги сторінок.
Увесь бурхливий танець той ,немов гіпноз,
Пояснює типовий осені апофеоз.
Я вірю в його велич та красу ,
Бо дивлячись на цю феєрію втрачаєш плин часу.

Поліщук Ірина

Я тут на місці, я не йду нікуди,
А час летить ,руйнуючи й будуючи нові споруди.
Він десь постійно поспішає
І хвильки зайвої мене лишає.
Не дивиться нікуди лиш летить,
Але ніхто не помічає як йому болить…
Він теж стомився й хоче відпочить.
Ніхто його ніколи не жаліє,
Ніхто не знає що він теж хворіє.
Нездужа вже давно, іще з часів Адама,
Коли не знали що таке війни програма.
А час вже знав з народження про все,
І що із кожним кроком за собою він несе,
А ноша в нього не з років, і не століть…
Він тягне те що в кожному болить.
У кого що – душа та тіло,
У когось серце обімліло.
Він тягне сам усю цю ношу,
Тож зупиніться люди, дуже прошу!
Вже досить вам винити час в його роботі,
Вже досить потопати за минулим у скорботі.
Живіть без ліку, та облиште час,
До поки вогник вашого життя не згас.

Поліщук Ірина

Не була я раніше "нацистом"
Не тримала на інших зла,
Але раптом усе змінилося,
Чорнота по душі проповзла.
Розтоптала мою доброту,
Й поселила огиду одну.
Та не всіх вона охопила
Лише навпіл всіх поділила.
Не чіпала добрих та світлих
Ненавиділа лиш непривітних,
Злих, упертих, дурних крадіїв.
Тих ненависних шахраїв…
Вони вдерлися на світанні
Не дали навіть хвильку прощання.
Розтрощили все й зруйнували,
Щоб імперію збудувати.
Їм не жаль було ні дітей,
Ні похилого віку людей.
Повбивали й розграбували
Тих що проти був – катували.
Так, можливо й колись,
Ми як браття разом ужились.
Але то була лиш омана,
Був початок лихого обману.
Цей сусідський табун баранів
Від свого пастуха шаленів.
Вірили кожному його слову,
Тому вигадав він їм промову;
Розказав що ми, то нацисти,
Що живе у нас сила нечиста.
Та орава не знаючи діла,
Полем бою країну зробила,
Тепер плачуться пастуху,
Що немає в них пороху.
Що пішли всі на скотобійню,
І що добривом стали корінню.
Може раніше мені було б шкода
Але зараз – здохла б вся та порода.
Не була я раніше "нацистом"
Не тримала на інших зла,
Але раптом усе змінилося
І у нас очі відкрилися…

Поліщук Ірина

Чому росія йде на нас війною?
За що? Ми не зробили їм нічого…
Гаразд, ми тут, і не складемо зброю!
Ми українці та не беремо чужого,
Це ви "Великая Россия" вам все мало.
Це ви вдираєтесь до всіх зухвало!
Гребете лиш бо мало й мало,
Але дивіться, пане путіне, щоб гірш не стало.
Це ви не глянете на свій народ,
За те приш’єте собі більше нагород.
За що? За те що служите країні?
Але живуть чомусь всі у руїні…
Ви залякали своїх громадян,
Але згадайте наш майдан!
Нас не залякати,
Ми українці, ми умієм жару дати!
Украли Крим та шлете з нього танки?
Ну заберіть тоді від них останки.
«Я на учения сюда приехал»
Ну ничего для нашей ви земли потеха.
Завжди загадкою для мене буде,
Чому на вас не підуть ваші люди?
Ааа ви ж заховалися за двійниками,
Й кілометровими столами.
Імперію ти хочеш Вова?
Скажу я так, ідея геть лажова.
Ти наведи спочатку лад в росії,
А потім думай вже про свої мрії!

Поліщук Ірина

Колдую колядую,
Добру звістку я віщую.
Миру нашій Батьківщині,
Перемогу Україні!
З неба янголи співають
Та Ісуса прославляють.
То зоря ясна у небі,
Люди раді в Віфлеємі!
Матір божа обродилась,
Божа радість народилась.
Сину божий піснь почуй!
Радість нашу ти відчуй.
Наші щирі всі вітання,
Просим здійснення бажання.
Цю колядку я співаю ,
Й миру світові бажаю!
Добрим людям в гарній хаті,
Щоб були усі багаті,
І здорові, і щасливі ,
Чоронброві та красиві.
В хаті злагода хай квітне,
Людям добрим та привітним.
Знатними були красою…
Миру вам над головою!
Хай цвіте наша країна ,
Мила наша Батьківщина!
Поліщук Ірина

Маленька дівчинка з дорослими думками із щирим серцем з вірою в буття
Ти ще не бачила життя…
Маленька дівчинка із добрими очима з відкритим серцем повним почуття
Ти ще не бачила життя…
Маленька дівчинка доросла стала
Сьогодні біль кохання весь пізнала
Відчула зраду та розлуку і опустились в неї руки
Маленька дівчинка доросла стала
Життя прожила в одну мить та вірити вона не перестала
Доросла дівчинка із вірою в очах
Пройде життя свій шлях,пройде свій шлях

Ельф

Наші воїни завзяті, уміють все вони робить.
І танцюють з автоматом, і рашистів добре б’ють.
І співають у окопах, під прицілом у русьні.
Але тільки чуть піднялись, так русьню ту й рознесли.
А іще вони уміють, усих звірів обучать.
В нашій армії воюють і котята, і зайчата,
Поросята і лисята, важко всих перечислять.
Бо уміють, наші хлопці, усих звірів підбирать.
Їде воїн на машині, за кермом із ним сидять
Чи більчонок, чи кабанчик,
А він учить їх водить.
Бо в нашій армії потрібно, щоб уміли все робить.
Ой, які ж ви хлопці браві,
Не пропаде у вас ніщо.
Навіть миші, й ті солдати,
Вже обучені давно.
Все що бігає, літає, навіть повза по землі.
Наші воїни обучать, не сумнівайтеся у цім.
Тільки просимо вас люди,
Хто чим може, нашим хлопцям, поможіть.
Дай же Бог вам всим здоров’я,
І удачу нехай пошле.
Щоб війна бистріш скінчилась,
І солдат до дому, нехай прийде.

Тетяна

*******
Сини України, куди полетіли,
Тепер уже "вольнії" птахи…
Над полем безкраїм, розправили крила,
Немає ні граму страху…
А ЗЕмля буяє, синочків вітає:
“Мої дорогі соколята!”
Чому ж моє серце так гірко ридає,
Забула надовго про свято…
А сонце так світить, йде шепіт лісами,
Гуляє вселенський вітер…
Виблискують води десь поміж вербАми,
Я подумки шлю їм привіти…
Нехай колоситься вкраїнська відрада,
Нехай десь гніздяться лелеки…
Сини України, в душі листопадом,
Летіть аж до сонця далеко…
31.05.24 р.
Надія Холод 🪽
*******
Надія Холод

Наші солдати бились за волю.
Бились в окопах своїх.
Бились, як тигри, рвали рашистів.
Але доля була не на їх стороні.
Бої були важкі, усим було тяжко.
Довго тримались бійці.
Але бій був не рівний, русьні було більше.
В полон потрапили наші бійці.
Наші герої сидять у полоні.
Рашиські кайдани на них.
І сьози повільно стікають до полу.
Не можуть наші герої, змиритись з такою бідою.
За що ж їм Ти Боже, дав таку долю.
На муки тяжкі їх лишив.
В рашиських катівнях їх мучать в неволі.
І тяжко катують усих.
Рідненькі ви наші, ми подумки з вами.
Ми любим і вірим, що будете з нами.
І просимо Бога, щоб дав вам підмогу.
Щоб Він вас як міг захистив.
Бо скоровже буде у нас Перемога.
Яку так чекали ми всі.
Вернетись всі, як один, ви до дому,
Й обнімете рідних своїх.

Тетяна