Люби. будь від мене залежним.
Мої очі серед тисяч –
жалібно
ти спробуй знайти.
Тебе покину, не повернувшись,
Забувши всі твої чарівні казки.
Без мене у тебе не буде кисню,
Без мене – ти не ти.
Ти вже не є собою, якщо моя голова не на твоєму плечі,
Поки ти не чуєш мого раннього співу,
Поки своє печиво не дістану з печі,
Поки ти не торкаєшся мого хвилястого волосся –
ти не живий.
Радію?? чи ні…
Проте
Я у твоєму светрі,
Кава на столі.
Не проводжай мене поглядом,
а просто відпусти

Віолета Бєляєва

Десь за лісом вже зірка палає,
День минає…
Спокій тихо мандрує з вітрами,
За полями…
Ледве чути здаля залізницю
І дзвіницю…
Тсс…не плач, засинай дитинча,
Час…пора…
Пригорнися до мами в обійми,
Рости сильний!
Най Господь у житті збереже!
Проведе…
Тільки зараз не плач, ти поспи!
Підрости…
Невідомість попереду жде,
Все мине…
Місяць з хмар у вікно заглядає,
Час свій знає.
Мати горне дитя до грудей,
Світ очей…
Кращу долю так молить, ридає
І благає…
Її віра усе переможе!
Допоможе…
ND💗
Надія Холод

Поруч з ним – як палити на складі з порохом,
Так трапляються втечі з буденності.
Вся кімната його засипана мотлохом,
Але навіть в ній більше легкості.

Сірими буднями життя поглинене,
Тільки тут відчуєш в повітрі свіжість.
Квапливо подивиться, наче окрилений
Давай без розмов про вічність.

Ольга Варнавська

Думки й слова – це протилежні речі,
Бажання й прагнення – поняття не суміжні.
Кохання й пристрасть не завжди доречні,
Це в тих випадках, коли вони розбіжні.

Усім думкам не вилитись в промові,
Їх приховають рамки та закони,
Забракло слів і все, кінець розмові,
Свавілля дум розширює кордони.

Слова без дій й ціна їх просто дрібна,
Без дійства мріяти також аналогічно.
Кохання без емоцій не потрібне,
А пристрасть без кохання все ж не вічна.

Ольга Варнавська

На меморіальних дошках стираються дати та імена
Де колись були записані наші здобутки й звитяги.
Надгробні плити вкриває зелена трава,
Все що ми колись мали – не варто тепер уваги.

Забуваються сказані речення та слова, Їх сенси
3 плином часу, століттями жодної згадки не буде
про нас.
Зміниться все: міста, будинки, адреси
І не чутно буде відлуння сказаних фраз.

То ж навчись не тримати довго образ, забувати
Відчувати! Без усвідомлення всіх цих: для чого й
чому?
«Жити зараз» – в свідомості собі закарбувати.
Перед тим як поринеш в безкрайню пітьму.

Чи не буде пітьми, а по нас залишиться світло?
І відлуння історій доносить поривистий вітер…
Ольга Варнавська

Жарким літом,
Коли сонце опускалось
до горизонту,
Я помітив тебе, Софіє.
Ти гуляла в саду,
А твій чарівний силует
Не давало роздивитися
Густе листя дерев.

Ти не була якоюсь особливою,
І, на мить, мені здалося, що ти
Така ж як і всі…
Але час проведений з тобою —
Був найкращим часом у моєму житті.
Наші розмови були ліками від моєї журби.
Ти сміялася і казала, що я найкраще, що з тобою могло статися.
І я б не простив собі – якби ми розсталися.
Вікторія