Темношкірая дівиця
прийшла до відьмиці
– Добрий, ясний день відьмице
допоможете мені?
Відьмиця оглянула дівицю та сказала
-Що тобі?
-Хочу шкіру білосніжну
Очі мов чорницю
Губи мов суницю
-Нащо тобі це
все дівиця моя?
-Та.Бо хлопця полюбила,
каже вродою не підходжу.
Не царицею я є.
-Кидай хлопця
дівиця темношкірая
Люди не за шкіру люблять.
Не послухала
дівиця відьмицю.
Та пішла до молодиці.
Молодиця все зробила
як сказала темношкірая дівиця.
Після зілля відварного
пішла до хлопчини
а той відповів
-Я знайшов тобі заміну.
У сльозах дівиця
побігла до відьмиці
та спромоглася сказати
-Хочу вербицею стати
Буду над річкою сльози проливати.

Дарʼя

Дивись ось там,
Адам і Єва.
А ззаду них водоспад.
Тече вода у ньому
прозорая, красивая.
А далі звірі метушаться.
Дивись ось там колібрі,
Ліворуч дикий тигр.
І спокій там панує.
Нема ,ні війн, ні болі.
Живуть собі у злагоді й у мирі.
Удвох Адам із Євою умруть.

Дарʼя

Війна це вбивства, зрада та печаль
Навколо нас вона осіла
Тай не хоче пропадать
Уся історія омита кровʼю наших предків
Тоді чому ми терпим оце знущання?

Все просто…
Ми вбили собі у голови дурну манеру
Тільки війна десь причаїлась трохи
Ми всі як один, блискучі шаблі наші запихаєм в землю.

А цій потворі тільки цього й треба
Щоб ми осліпли як малі щенята
І в той момент коли це сталось
Війна вже тут як тут сіє хаос

А Українці, ех…. нетямущі, з просоня
Знову виймають із землі вже ржаві шаблі
Та йдуть вмирати за свою неньку Батьківщину

І знову вбивства, зрада та печаль
І знову омита кровʼю козаків країна
І знову плачуть діти, жінки та навіть кремезні хлопці
Та знову всі хто це пережили, запхали шаблі в землю по якій ще й досі стікають ріки крові
Але це не надовго бо скоро знову загляне стара, крива та огидна баба.

А мораль лише одна любі діти, правнуки, нащадки.
Хочете ви покінчити з цим лихом назавжди
Навчіться:
За Україну не вмирати, а вбивати.
Тінь Київа

Йде до нас Перемога
Йде повільно і важко
Шепче тихенько " ще трошки..
Знаю вам всім дуже тяжко"
Йде умиваясь сльозами
Плаче безперестанку
Йде Перемога повільно
Хоч би прийти до світанку..
Йде Перемога тяжко
Адже за нею люди
Хто на війні загинув
І вдома більше не буде
Боса йде Перемога
На тілі колоті рани
Криком кричала до бога
Мабуть його вже немає
Йде Перемога йде
Скоро вже дуже скоро
Почуєм це бажане слово ..

Дар’я

Дивись ось там,
Адам і Єва.
А ззаду них водоспад.
Тече вода у ньому
прозорая, красивая.
А далі звірі метушаться.
Дивись ось там колібрі,
Ліворуч дикий тигр.
І спокій там панує.
Нема ,ні війн, ні болі.
Живуть собі у злагоді й у мирі.
Удвох Адам із Євою умруть.

Дарʼя

У царстві лісу, поміж сосен
Звабливі лілії цвіли.
Їх щедро покривали роси:
В ранковій, райдужній порі…

Забрали квіти тугу графа,
Він поглядом їх проводжав.
Згадав міледі, юність палку,
Для неї серце все віддав!

Буяють лілії так ніжно,
Як почуття у дні ясні…
Кохання, думав, буде вічно
Та прийшла зрада зі спини.

Є темне озеро у лісі,
Там лілії цвітуть…
А почуття його у тиші
Нехай у вічності пливуть…

Сумна балада про кохання,
Печать розпусти на плечі.
Самотня сповідь, зірка рання,
Там ніжні лілії цвіли.
ND 💗
Надія Холод

І знов подув вітер,
Красується літо,
Так хочеться жити,
Побути дітьми…
Вінки із кульбаби,
Сплітаються радо,
Осяяні сонцем,
Змахнути крильми…
Збирати грибочки,
Танок у садочку,
Із яблук палаци,
Неначе у сні…
У вибивне грати,
М’ячем жонглювати,
Солодке дитинство –
Життєві вершки…
І знов подув вітер…
Вже відцвіла липа.
Роки у покоси,
Як ті колоски…
22.07.2024 р.
Надія Холод🪽
Надія Холод

19.07.2024
Мій любий, знав би теж..
Як я тебе кохаю!
Якщо б я..
Якщо б я міг..
Я щодня так усе псую, кохаю.
Я би, якби вмів малював тебе вічність.
Я би, якби вмів писати,
То писав би про тебе вічність.
Якби вмів я грати..
Грав би для тебе вічність.
Вмів би фотографувати.
То фотографував би тебе
Та твою красу вічність,
Якби я вмів, усе би я зробив.
Шкода, що я не вмію.
Робив би щось для тебе вічність.
Вічність?
Я так кохаю тебе.
Твої думки.
Тебе усього.
Голос твій.
Зовнішність твоя найчарівніша.
Характер та й манера!
Усе, усе, усе!
Але щоб я міг для тебе зробити?
Ти – еталон як ідеальності.
Ідеальності..
Я би так хотів..
Малювати тебе вічність,
Якби я вмів, якби знав як малювати.
Усе б та усього тебе малював.
Писати про тебе завжди.
Вічність описувати твою неймовірність.
Зовню та внутрішню красу!
Якби ж я вмів писати вірші, поеми.
Грав би для тебе,
Співав та грав про тебе вічність.
Так як би ти захотів.
Так як би ти захотів.
Та якби ж я вмів грати.
Та якби ж я вмів співати та голос мав.
Такий неймовірний, як у тебе.
Як у тебе.
Фотографував би вічність..
Твою красу!
Лице і тіло, оченята карі і усе що є.
Така краса.. Найчарівніша у всьому та усіх.
Але я не умію фотографувати.
Та й жодна фотографія не передасть усю твою красу.
Якби я вмів, то усе б зробив.
Можливо, так проявлю та зможу своє кохання?
Та навчуся я.
Та навчуся я.
Кохаю я тебе, любий!
Зрозумієш, ти завжди, коли річ про тебе.
Так, і як те що це про тебе.
Осаменко Лолі

Гляди на час!
Так швидко плине він.
І не чекає він нікого.
Якщо забув то,
не його проблеми.
Спішить він в нікуди.
Куди, куди мене зажди,
мій дорогенький часу!
Та не чує він мене,
спішить, спішить ,спішить!
Дарʼя

Згодьтесь сум
нам теж потрібен.
Життя тоді було би
не таке!
Але ж не треба
сум в собі тримати
завжди!
Життя тоді буде тяжке.
Якщо над вами завжди буде сум
тож дорівнюватиме зливі!
Отій тій самій темні і холодній.
Без жодного промінчику!
Тому запамʼятайте
ви малята ось таке:
Якщо сумуєте то зовсім трішки!

Дарʼя