І ненавість і любов
Нахлинали мене в ясні ночі
Так підло піти без жалю
Не глянувши в закохані очі
Наївно сліпою була
Хоть в глибині розуміла
Для тебе це просто все гра
Та я як дура любила💔💔💔
Євгенія

Я була зіпсована надіями
Я була отруєна образами
Наївними дитячими мріями
Руки мої були зв’язані

Гадала маю бути чистою
Маю буть невинною
Я мала б прийти жінкою
А прийшла дитиною

Я мала б прийти вільною
Від сумнівів, шаблонів, запитань
Я б мала буть відкритою
До пристрасті, кохання і бажань

Я не хочу буть пустелею
Я хочу бути зливою
Я мала б не за щастям йти
А вже прийти щасливою

Лея

Вже затягнуло ліс густим туманом
І жайворон тихесенько співа
Тоненьким мотузком сльозлива пісня
Без радості навіки прозвуча
Хоч кажуть що життя наше без меж
Чи правда це, чи ні, ніхто не знає
Та воно є, і враз його немає
І ти не встиг сказати, ні дякую, ні прошу, ні прости
Чому життя таке складне ніхто не знає, та воно є, і враз його немає

Коляса Дарина

О двадцять п’ятій годині в вівторок, приїжджає старенький трамвай
І лиш сироти мають квиточок
Де для інших незвіданий рай
Там є гори красиві, і доли
Там цукерок незвідана тьма
Там є все що потрібно дитині
Лиш одного навіки нема.
Їх батьки у смертенній безодні
І не змінить своє рішення доля
Як би не просила її дітвора

Коляса Дарина

А океан…
Ти знаєш його історію?
Ні?
То давай я розповім про твої очі
Цей океан бачив багато щасливих моментів, та тільки чужих…
Цей океан бачив смерті, рідних, і не тільки своїх…
Твої очі виглядають як смуток, як острів безмежних надій…
І хочу сказати одне лише – мрій!
Мрій забути про боротьбу і печалі, нехай віднесуть кораблі їх у далі… та кораблі не витримають таку вагу,
Я знаю, ти любиш лише її одну, кохаєш зі смутком і щастям в очицях, і бачиш її у найменших дрібницях,
У каві, й кориці, ромашках й воді, і потопаєш у її погляді
Скараскаєшся десь на дні, хоч і не відчуваєш себе у біді
Там тепло, хоч ззовні дубар
А мрії літають десь там поміж хмар

Коляса Дарина

А музика
Вона ж рятує від життя
Бува, таке що навіть занадто
Та рятує ще від смерті
І залишають лиш корінцями ті потерті
Я вже не плачу
Я вбиваю всіх кого перед очима дивно бачу
Я не боюсь
Я смертності лякаюсь
Якщо підійдеш, знай я не обіймаюсь, і не вітаюсь,
Я стала інша
Вже не чарують мавки
І не вважаю ту вродливою білявку
Спокійно скажу я лише одне
Це біль мине
Колись же він мине?…

Коляса Дарина

Так і треба, треба уявляти, мріяти, бажати й надіяти
Головне ж бо в нашому житті любов, тоді чому ми помираємо знов і знов
Я спрагла до емоцій мов пустеля до води
І я немає компаса чи мапи, щоб знати йти куди
Я спрагла до емоцій різних
Бува, то жаль, печаль, любов чи смуток
Але є й щастя в серці мій куток
І виглядає мов кошенятко у болоті
Чому людей так мало ніж сволоти
І щастя виглядає мов світла стежка поміж мого болю
Якщо я посміхаюсь я жива
Якщо сміюсь, то знай навіки мертва
Душа черства і мов коліна ті протерта
І я не буду плакати, о ні!
Напевне, найбільше я точно брешу
А що казати так щоб не боліло
Від смертності серденько не ряхтіло
Я хочу лиш щоб посмішки ясніли
Яка різниця шкіри колір темний є чи білий…

Коляса Дарина

А моє серце вже просякле болем
Єдине можу що зробить
Не доливати алкоголю
І не мішати яд й отруту
Коли останній раз співали ми про руту
Коли збирались ми разом
І плакали, сміялись і журились теж
Бо сім’я ж бо наша є без меж?

– тихо, навіть занадто…

Коляса Дарина

А я дивитимусь тихенько у твої ночі
І мріяти теж буду про обійми ті щоночі
Якого розміру насправді наша сила
Потрібно лиш долити воду до мила
Чому я виглядаю так безсило
Може не їла
Не спала я ті ночі
А може бачила лиш ті кохані очі
Що плачу тихо через них щоночі
А я дивитимусь довіку у твої очі…

– кохані очі

Коляса Дарина

Велика, велика сцена життя
Цікаво ким же на ній сьогодні буду я
Чи це брехня, чи вигадка дурного
Та я люблю цей день
Знову і знову
Падаю на граблі болю
Людське життя
Життя в якім немає щастя
І сцена ця хорошого життя
І сцена ця вродливого життя й дурного
Немає як мені залишитись одному
Та сцена ця
Сцена це життя
Залишилось лишень останнє каяття
Люблю цю сцену
Ненавиджу життя

Коляса Дарина