Стара пошарпана тканина
Чистіша нинішнього бруду
Перед очима людей очевидне
Та вони його не шукають
Так в непізнанні й помирають
Чого скажи вони чекають
Вони ж теж мріють!
Теж чогось бажають!
Але не діють, тихо лиш чекають…
Вони не діють, як мрії їхні від них йдуть лиш споглядають..

– дій!..

Коляса Дарина

Я хочу полетіти
Десь без тіла
І загубити душу між хмарок
Щоб зупинити плин дурних думок
Якщо колись помру, нехай мене уб’є піано й піаніст
Це все ж є кращим ніж антагоніст
Бо піаніно це щось безсумнівне
Дивне, тихе, мирне й безсумнівне
Усе ж кохання досі мені дивне

Коляса Дарина

Ти підписав свій вирок
Вирок в небуття
Чому таке брудне життя
Брудне воно не брудом, а людьми
Бо чистими залишились лиш ми
Чому лиш ми?
Бо ми ще діти
Так, бо досі є сонця квіти
Пече те сонце
Пече живцем
Та варимось не ми
А грішник в пеклі
Важлива лиш примітка
Немає у світі пекла
Зробили його люди
Зробив для себе його ти сам
І цю загиблу мить тобі я більше не віддам
Чи плачу я – авжеж
Вмираю? Звісно
Та не віддам цю мить жадоби я первісну

Коляса Дарина

А може сенс життя у тім, щоб жити
Щоб мріяти, кохати та любити
І червоніти, бо спершу поводитись як діти
Та мріяти про тихий вечір і духмяні квіти
А потім жити, не тужити
Слова відомі та сенс не зна ніхто
чому на життя наші, всім нарешті все одно
І тихо падаємо ми каменем на дно
Ми дивимось в одне вікно та бачимо різне
Я, ліс і дощ
А ти лиш хмари грізні
Та людей мільярди й кожен із них різний
І в кожного насправді свій біль ніжний
Мільярд думок, важлива лиш одна
Якого кольору, де камінь впав, вода
Вона червона, як брунатна кров
Тоді коли ж ми оживемо знов
Чи вона синя
Лагуна тиха у пітьмі
І лиш пташки тихенько в далині
Єдиний звук яким керуюсь я
Якби ж бо я була не я, а ти не ти
Тоді ж бо може вийшли знай й ми
Чи та вода зелена
Мов у брехні загрузлі ті казки
Не обіцяю тобі казку у брехні
Брехня ж не завжди казка
Спіткала у житті моїм мене поразка
Стара і дивна потойбічна казка
Хто я ж бо в ній?
Головне не перетворитися на старий запилений, зішкрябаний сувій
І не впаде сльоза більш з моїх вій
-А ти, прошу лиш, мрій

Коляса Дарина

Я вдавлювала серце в груди
Якомога далі від скупих людей
Для яких воно не цінність, а іграшка як тисячі інших речей
Бо я боялася людей
Я бачила лише погане
Хоча в мене лишалось серце досі бездоганне
У всьому треба бачити свої плюси
Хоч різні ми з тобою немов полюси
Нас тягне
Тягне до природи. Людей. Життя
І просто аби бути
Аби очима. Й в них кохання
Останнє від любові переймання
Надіюсь я це не дарма
Не хоче линути в серце моє журба
Цікава річ, оте життя
І нащо нам те каяття..
Якщо ми знов будемо жити
Та як будемо – вибір наш
Життя моє. Вибір не ваш
Життя моє в моїх серцях
Коляса Дарина

Давай кудись полетимо
Кудись далеко
Де тепло й мирно
Вдома мов
І скільки б не знала я тих мов
В серці лиш рідна
В уяві є дорога
І в житті
Відчуття що там, що там мов на розп’яття я іду
А я не жду, я не чекаю допомоги
Забрала фонові я всі тривоги
Й живу
Лечу
Я проти правил цих людей
Людей які не вміють жити
Й заздрити лиш вміють
Не знають чого хочуть
Й ким хочуть бути, теж не вміють
А я вмію
Тому для них й погана
Таке життя
Таке воно життя.

Коляса Дарина

Я втомилась жити так я всі
Бути одноманітною копією
Без краплі щастя в душі
Я втомилась слухатися інших
Я втомилась бути як вони
Вони хочуть від мене більше не даючи нічого. Втім..
Хіба я проти?
Хіба я протестую?
Ні, я вас запевняю що ні!!
Я просто тут сиджу й ґвалтую мозок й мрії, загубивши рештки й надії
Я забула як це мріяти та щоб збувалось
Все відсікали інші коли тільки починалось
І як життя моє снувалось
Як я жила, так?
Так жили всі.
Це виправдання я в очах у кожного шукала
Не починала, не шукала, я склала руки й мовчала
Бо та для інших я безпечна
Не дивна і не безперечна
Я була чемна, я була слухняна
Тим час вмирала в мені квіточка багряна
Багряна кров струменіла на устах
Кого тепер винити мала я у своїх печалях?

Коляса Дарина

Я хочу забутись
Забутись і впасти у воду
Теж навіть можливо втонути
Важливо лиш те, щоб про це все забути
Забути й почати спочатку
Я знаю що так важко буде написати свою книгу
Але такі книги теж бувають
Бувають і герої самі там знай не зникають
Знає їх пам’ять, зникає почуття
Та суть їх не змінить історію
Буття не може передати всі емоції що поглинають мою кров
Засну й не прокинусь вже більше я знов.

Коляса Дарина

Як можна втекти від правил що тобі ще малим так засунути глибоко?
Так що без крові й болю не дістати
Та я зроблю це
Заради себе
Щоб кращою бути, щоб кращою стати
Я намагалась стільки разів у цій війні перемагати
А варто було лише на оборону своїх почуттів стати
Та якби я не билась, моє серце напевне досі так щиро і вільно собі не кривавилось
Воно досі билось, заради моїх мрій
Тому просто кажу я, бери, чорт, і дій.

Коляса Дарина

Хто ми такі?
Чи ми ті люди що гуля поміж рядків,
Чи навпаки, читаємо їх
Чи ми і є оті рядки
Рядки веселі, бездоганні, сумлінні, плідні й …
А що, ще?
Що нам ще треба
Комусь тре плед
Кому книгу молоко із медом
А комусь просто, мед із молоком
Останній цвях забитий молотком у гріб, і скільки ти прожив щасливих діб?
А скільки днів ти прокричав й пробився в болі…
А ось тепер, дивись!
Ти вже на волі!
Чому не тішишся, чому ти не стрибаєш?
Прошу скажи мені що знову не вмираєш…
То це є привід теж!
Нове життя!
Нові думки без меж!
Ай, хай йде все лісом!
Помреш, бо ти, помру з тобою теж
Підемо разом, в мрії ми…
Та я ж казала почекай! Іду з тобою теж!
Підемо разом, тихо, у всесвіт, що без меж

– так знай, ми душі, вірять що, ми теж! Бо сутність наша, сутність є без меж!

Коляса Дарина