Усе у нас в житті буває в перше
Не все в житті бува, в останній раз
Ми пам’ятаємо що було у нас вчора
Не знаємо ми що буде завтра
Та про щось хвилюватися чи думати так довго аж не варта
Люблю життя із червня я по травень
Люблю життя, хоча воно і шторм
Люблю життя, хоча воно й суха пустеля
Пісок пече, та сонце гріє
А серденько моє цьому радіє

Коляса Дарина

Минуле не для того аби ним порошити
За ним плакати, гнітити
Воно треба, щоб забути та прожити
Забути й викинути у свого серця кінцівку
Десь там, цвіте бузок й співають теж гаївку
Бузок це ж квітка щастя?
То дай вдихну іще разок я запах спокою і миру
Тоді, і лиш тоді я повернусь до сьогодення виру…
Все наче і забулось…
Вже наче і пройшло…
Так, що ж на мене це найшло?
Воно пішло чи теж не приходило
Я повернулась вже до сьогодення також виру.
Бажаю вам усім я спокою і миру
А ще тиші
Та тиші тихої, а не гучної
Любові щирої, та голосної

І що ж на мене це найшло…

Коляса Дарина

Не виправдовуйся прошу
Проси пробачення
Щоб залишилися іще в нас спільні бачення й не пережиті ще моменти
Та гра твоя варта аплодисментів
Пробачення ти не просив
А на додаток ще сказав що винна я
Невже колись ти думав що буду твоя
І хто у грі цій, слів, залишусь знову я?
Невже ти думав що була, колись твоя
Я бачила життя
Не бачила я квіти, і мова зараз зовсім не про дітей
А про квіти у вазі
Чи у клумбі що
Ти дарував лиш раз
І то бути півонії
А я страшенно, так люблю магнолії!
Як вони пахнуть
Й вигляд який в них!
А серця стукіт знов чомусь притих
Бо знаєш, важко, без совісті робити вдих
Напевне знаєш
Можливо, точно знаєш!
Та ти чомусь все ж дихаєш
І не вмираєш
Ти крила маєш…
Ти вільний досі, знаєш!
А от мої чомусь ти не лікуєш – відтинаєш
Свої ними нарошчуєш, і гордість підпираєш
Та я колись також вилечу
Я тільки в те що можу це – повірю
Тільки крила відрощу, й одразу
Я так далеко полечу
Що й не обернусь ні разу.

Коляса Дарина

Чесно…
Я думала що світ здурів, думала що збожеволію сама, були думки що божевільна, але насправді я просто не була вільна, були дня що лише спала, думала що помираю
Я боялася не тільки інших, а й себе, боялась говорити, та ще гірше було мовчати, мені не дозволяли плакати, сміятися й кричати.
Це зараз не вірш, це по суті сповідь.
Я відчуваю себе так немов накрили мокрою ковдрою, і холодно і душить разом. Або немов в кімнаті що наповнена газом.
У голову ніби напустили не туману, а диму. Але я живу у ньому, і не гину.
Це перший пост, дійсно про мене, лише про мене. Ну майже.
На очах пелена, а на серці сонечко
Я думала що щось тут змінилось, але ні, я просто звикла до цієї ось херні.
Мені зле, я просто навчилась від цього кайфувати.
Так, а тепер надіюсь піти спати.
Чесно?
Чесно.

Коляса Дарина

Сенс життя у тому аби жити
Робити щось, чи не робити
Просто жити!
Жити й отримувати кайф
Від своїх посмішок, і своїх сліз
Щоб падати та підійматись
Або лежати там де є
У кожного із нас є щось своє
Своє щось рідне
Цінне є!
Потрібно вибирати лиш себе, або інших
У кожного із нас є вибір
Але чомусь це кажуть лише у хороших випадках
У кожного із нас свій шлях є
Потрібно лише вибрати своє
Хоча не вибирати – це теж вибір.

Коляса Дарина

У Всесвіті гомін мільярдів людей
Та чую я лише твій голос
І бачу лиш світло ТВОЇХ очей
Я й не мріяв побачити тебе знову
Моє сонце, моє кохання ранкове
А моє кохання настільки є щирим, що й щирості там і нема!.
Мені тебе покохати наказали
Мене й самого не запитали
Чи я тебе люблю, і чи можу взагалі когось любити
Цікаво як мені за це їм всім пробачити
Їм всім простити?

Коляса Дарина

А що якщо я готова померти лише заради життя
Нам здається що ми бачимо все
Або ж просто надіємось що зір нас не підводить
День за днем
І знову по колу життя ходить
І воно…проходить!
Важливо чи повз тебе, чи разом з тобою
Мої очі сміються, хоч серце налите журбою
Ти бачиш цей світ не такий який він є
Ти бачиш навіть у чужому, хоч трошки та все ж щось своє
Ти вмієш посміхатися крізь сльози
А я не знаю про що ще тобі розповідати
Дійсно, я вказала тобі свою душу
Отож, тепер на черзі твоя смерть
Та я, померти мушу

Коляса Дарина

Всім на цьому світі треба точність.
Бо коли точно то не завжди страшно. Але звідки хмарами знати коли над нами почнеться бій. Всі свої мрії вишикуй у стрій і з ними вірно йди у чесний, чи не дуже бій
А як щодо кількості твоїх надій? М?
І дійсно так природно просто людям помилятися. Важливо те аби не здаватися.
Для когось мрій це просто відчуття страху що цього в нього не буде
А як же люди?
Як же люди?
Та й хто вони такі
Це ж просто люди. Люди на Землі

Коляса Дарина

А знаєш коли боляче?
коли тримати вже кровоточать руки,
а щоб пустити
то тиснуть серця муки,
чи є щось більше ніж горе розлуки,
ти знаєш що таке боляче?
Знаєш що таке конати від болю в серці?
я маю триматись
я маю всміхатись
а від ночі до ранку в собі захлинатись
ти знаєш що таке боятись болю та відчайдушно йти у страх
наскільки це вже притаманно
Люди це ж вже просто жах!
мої слова що я так і не встигла тобі сказати
і всі вони танцюють з моєю кров’ю на ножах
розвійте хтось над океаном вест мій прах
а ще досі плутають в думках

Коляса Дарина

Серце. Скільки воно перекачало крові
І скільки пережило від любові – болі
Разом із кров’ю перепускало крізь себе печаль
Багато так суму…що вже аномально!
Жаль, про все скоєне моїм серцем мені дійсно жаль!
Можливо прикрити його шалею щастя, щоб хоч був вигляд
Можливо трохи хоч оживе погляд
Хоч кожен робить все на свій лад
Хто подумав про немовлят що досі всередині кожного серця

Коляса Дарина