Христина
Вона любила читати книжки й не спати по ночах
Любила дитячі казки й материні очі
Христина
Вона любила втішати дітей, і не спати у день як сотні тисяч інших людей
Христина
Скільки вона відкривала цікавих дверей із візерунками
Та у пам’яті спогади залишались тільки малюнками
Христина
Це абсолютно мамина люба дитина
Христина
Зараз буде трохи іронічно та вона вишивала хрестиком та співала веснянки
Христина
Бог виконував усі її забаганки
Христина
Це абсолютно мамина дитина
Христина
Чемна, поважна, тиха, мирна людина
Христина
Абсолютно мамина, мертва, дитина
Христина.

Коляса Дарина

Тернистий шлях в житті буває,
Його не кожен подолає,
Який обрати, сам не знаєш,
Як серцем любиш, подолаєш.
І де те місце що під сонцем,
І хто з нас буде переможцем,
Нащастя ми цього не знаєм,
Собі ми благ усих бажаєм.
Щоб нам зустрілись добрі люди,
Щоб мир, надія були всюди,
Буває робим добру справу,
Дай Боже тільки лиш во славу.
Без віри ми не переможем,
А без кохання ми не зможем,
Людське ми зберегти обличча,
В характері бува зазвичай.
Той стрижень, наша добра воля,
До чого спонукає доля,
Боротись до кінця, як воїн,
Наш шлях нелегкий вкаже промінь.
Що попри хмари і тумани,
Удачей завжди буде з нами,
Бо ми в серцях непереможні,
Законом буде слово кожне.
Яке лунає, пісней ллється,
Яке нам звісно посміхнеться,
І будемо насправді раді,
Батьківській нам завжди пораді.
Як не зійти, не впасти в прірву,
І не пройти по лезу бритви,
Як оминути нам ненастя,
Як не знати мить нещастя.
На всі ці непрості питання,
Від нас одне, лиш покаяння,
Та щирість погляду земного,
І буде лад, добробут з того
Сердюк Андрій

Мені тривожно, лячно, бо тривога,
Сиджу оце на стулі і гадаю,
Якщо ж приліт, куди повзти і де знайти берлогу,
На неї всі надії покладаю.
Не знаю що в башкі у тих ублюдків,
Ідеш на зміну, дай Бог щоб не останню,
Ті гниди і скоти не маючи розсудка,
Весь час нам шлють з любов’ю привітання.
Щоб згнили ви кацапи всі до краплі,
І не залишилось від вас живого місця,
Ми дружно візьмемо до рук міцнющі граблі,
Щоб нагребти на ваші дохлі туші листя.
Де той Ляшко подівся і його де вила,
Щоб прикопать мордву у яму вигрібную,
Для цей роботи завжди будуть час і сила,
І після цього тільки всі ми запануєм!!!
Сердюк Андрій

З коханими потрібно жить,
Тому що їх не вистачає,
Без них на світі не прожить,
Бо темінь світло закриває
Не видно сонечка в вікні,й
Не видно зорі на небі темнім,
Завянуть квіти у пітьмі,
Не чути пісні солов’їні над вечір теплім,
Все ж треба до коханих йти,
Не бачучи преград високих,
Летіти, бігти та пливти,
Висловлювати лиш почуття глибокі.
Казати що люблю, як є,
Любити, навіть донестями,
А сонце обігріє серденько твоє,
І зігріватиме ночами,
Не зупинить кохання мить,
І долю повернуть щосили,
Повинно тільки разом жить,
І мріяти щоб на руках носили….
Сердюк Андрій

Всі мої проблеми, які створив я штучно,

Збиваються із колій, й не їздять поїзди,

Фактично я в режимі, де тиша і беззвучно,

Де ні пояснень й сенсу, не намагавсь знайти.

Як вже дістало слово – "депресія по колу",

Та розберися вже, кінець кінців з думками,

Живий ти тільки тут, і тільки тут як вдома,

Набридло що достало, все просто до нестями.

Я виставляв кордони, як колії маршрути,

І поїзд їхав тільки дорогою в кінець,

На право й ні на ліво не міг я повернути,

Чи зупинити потяг, і просто навпростець.

Піти в високі гори, і вийти на вершину,

Відчути що літаєш, що ти не мов би птах,

Не відчувати знову, нав’язливу провину,

Не то сказав, зробив, чи знову щось не так.

У чотирьох колісну запхатися машину,

Або білет купити на перший же літак,

Майбутнє розстеляє велику скатертину,

На роздоріжжі днів, стоятиме нам знак.

Помилки я не зроблю, я піду по дорозі,

Її освітить з моря, прожектором маяк,

І вже слова печальні, що знову Я не в змозі,

Не пролунають зовсім, з душі моїй ніяк.
Назарій Варзарук

У Східницю приїхали попити ми води,
Готель наш був у горах, тож пішки ми пішли
Немало промайнуло, одна чи дві доби?
Було б ще півбіди, якби туди прийшли.

Екскурсій – не злічити,
Тут всі, за щось та й мають жити,
Лиш будь готов платити.

Готель і харчування, то шик і красота,
Тут гості з України, а не якась там біднота́.
Місцеві буркотали, мов "понаїхали" сюди,
Проте, якби не ці туристи,
Пардон, за що би ви жили?

Отож, подумай ще раз й по факту розсуди,
Або ж ставай в ряди і бізнес свій почни:
"Агов, панове, ви куди?
Купіть собі в дорогу джерельної води".
невідомий автор
Бандура Анастасія Олегівна