Дитячий сміх, за нього я б віддав усе
Щодня, я прошу небеса
Заберіть усі коштовності й прикраси
Взамін на голос немовля

Я б віддав, усе своє життя
Щоб потримать, маленькі руки
Відчути те серцебиття
І більш, не бачити розлуки

І нехай, у світі йде війна
І дороги, замітає сніг
Скажіть мені, яка буде ціна
Щоб знову чути, той дитячий сміх
Микола Назарук

І ти застрягла у темноті думок,
Як я пішов минулої весни,
Закрила серце й душу на міцний замок,
І ти тікаєш, від клятої війни.

Ти написала про свою любов в листі,
І біль у серці, роздирає груди,
Але знай, що навіть у пітьмі,
Я завжди поряд, ти знайдеш мене повсюди.

Минуле, для тебе вже в’язниця,
Тебе тримають сильні почуття,
Тепер для всіх велика таємниця,
Коли кохання відлетіло в небуття.
Микола Назарук

Наша земля , наче зірка в небі палала…
Цвіте наша Україна ! Цвіте наш любий край ! Збулися мрії, наші золоті …
Настав Перемоги-радісний нам день ,
Це наша Україна !
Прошу її берегти !
Бо найдорожча є вона,
На нашій всій землі.
Має вона слово віри…
Могучої надії -,
І журавлині крила,
Де голос надії, там процвітає вона.
В зеленіх дібровах,
Щебетання птахів-
І спів гарного соловя,
То є наші надії ,
Як наші мрії.
Ми не хочем сліз і болю,
Горя в неволі-
Не хочем воювати:
На нашій Батьківщині,
Ми хочем процвітати…
І людям спасіння дати,
Завжди Перемогати,
І ні коли не страждати .
Ми хочемо літати
Вас не турбувати,
Ми хочемо жити в красі…
В дружбі, любові , до рідного краю…
А не бути в чужині, та на другій тій землі.
Ми хочем , душі зберегти,
А не бути , як ляльки.
Щоб були ми друзями, братами…
Примиріться любі друзі,
І не станьте ворогами.
Нехай у вас горить надія,
В слово віри, в слово мрії…
Нехай війна угасне,
Не буде болю і журби-
А лише голос надії,
Нашого щасття-,
Зацвіте наша Україна !
Бог благословить її рясно!
Подарує спасіння народу,
І стане життя прекрасне.

АРИНА ЭРНЕСТ

Є дике бажання очистити душу:
Відмити від бруду марних сподівань,
Відтерти липке почуття недовіри,
Прибрати, нарешті, тваринний цей страх.
Відкрити й розправити чорну сувій,
Відшкребти зішнілі шматки від знущань
І біль відіпрати, та скільки ж тут болю!
Із брудом вода потіче за вінця.
До церкви відвести цю душу охоче,
Огладити шепотом тихих молитв.
Від образів світлом нехай насититься,
Зігріється полум‘ям свічок вогнів.
Скалічена, тиха, але вже не чорна
І не зім‘ята в незграбний клубок.
По-своєму гарна, приємна на дотик.
Змастили їй рани єлей із вином.
Анна Бойко

Заховай мене, будь ласка, від усього світу.
В своїм серці осели без дверей та вікон.
Одягни мене у сукню зіткану із ласки,
Привідкрий двері в комору, там де запас щастя.
Загорни мене в турботу тиху до світанку,
Охопи мерщій руками і тримай до ранку.
Напої мене цілунками міцними як кава
І накрий своїм коханням, щоб міцніше спала.
Анна Бойко

Забулося все, відпустило від серця.
Лиш інколи сняться рожеві вуста
На згадку про рік у міцному полоні
Та душу, що спалена нею до тла.
Під одягом шрами усі ледь помітні,
Але у очах ти побачиш їх всіх.
Примарне майбутнє уже не лякає –
Відкрився капкан обіймів твоїх.
Анна Бойко

І нехай краса крізь призму ока –
Вразить душу, зацвіте життя!
Хай засвітиться зоря високо,
Знов хвилини радості, тепла…

Новий день, він в кольорі смарагдів,
Світ прекрасний, фокус поміняй!
Не проґав від долі чергу шансів,
Що посієш,- те і пожинай!

І якщо твоя душа в любові,
То весь всесвіт барвами іскрить.
Пропадають всі сердечні болі,
Зустрічай свою прекрасну мить!

Добрим людям, щирим і завзятим –
Завжди посміхається зоря,
Бо живуть вони не за для "злата",
Мудрість мають,- то їхні жнива.

Бо цінують кожний день у Світі,
І плекають кожну мить буття.
В їхніх душах завжди буде літо,
Випромінює тепло життя…
ND💖
Надія Холод

Забулося все, відпустило від серця.
Лиш інколи сняться рожеві вуста
На згадку про рік у міцному полоні
Та душу, що спалена нею до тла.
Під одягом шрами усі ледь помітні,
Але у очах ти побачиш їх всіх.
Примарне майбутнє уже не лякає –
Відкрився капкан обіймів твоїх.
Анна Бойко