Кімната номер чотирнадцять,
Було спочатку їх дванадцять,
Потім зосталося чотири,
І вже є троє, муж сконав.
Таке те трійка релігійне,
Бог любить три – це достовірне,
Лиш трійка ця тут не від Бога,
По документах, три чорти.
Вони не зовсім балакучі,
Та й не сказав би, що везучі,
Бо ж всі в кімнаті чотирнадцять
Чекають судного вже дня.
Коли ти знаєш, що кінець,
Шляхи зійшлися нанівець,
Так, душу хочеться здійняти,
Бо тіла смерть – то не біда.
Так тихо було в тій кімнаті,
Бо поки сім було на страті,
Молився восьмий про могилу,
І щоб було вінка зі два.
Дев’ятий був лише солдат,
Він спав в мелодіях гармат,
Та він не слухав ті гармати,
Які державі до душі.
Революційник, жалюгідник,
Режимолом, підлий негідник,
Такі от виписки читала
Його донька, років семи.
Засни… бо в снах ще є надія,
Життя бентежне, вічна мрія,
Але коли розплющиш очі,
Лиш сіре небо із бетону…
Так от, їх три, чекають зброї,
Чи ешафоту, чипо новій,
Можливо милування буде,
Як у от-тих старих казках….
«Чому ти тут? За що ти грішний?
Грішив перед самим Всевишнім?
Тим, що в мундирій й папіросах
Знаходив честь і сенс життя?
І раптом тиша, він до кого?
Можлива жар якийсь у нього,
Бо про гріхи тут не говорять,
Тут їх вчиняють просто так.
«Якщо до мене, то я скажу,
Але помалу, не відразу,
Любив я мати власну думку,
Та завепа у глухий кут.»
Це був учитель філософій,
Званий «народу Мефістофель»,
Казав: «Нам треба особистість,
А не клонований табун»
Та влада те не зрозуміла,
Бібліотеки всі закрипа,
Гризти взяла нову науку-
«Чести и доблести труда».
« Ну от не міг я «быть поспушным»,
Але тоді я став «ненужным»,
Мене забрали прямо з лекцій,
Наклали незривне ярмо.»
Давно, давно вже він ламався,
Від гніту верхніх опирався,
Але чи варто бути левом,
Коли гієни – головні.
«А я пишу, писав точніше,
Томи романів, а ще вірші,
Про виткані мужицькі долі,
Що розповзлись на полотні»
Так описав свої діяння,
Чи краще «підлі злодіяння»,
Це той, що діалог розкинув,
Поміж трійки без надій.
«Я лиш любив людську природу,
Я зображав людську негоду,
І сум, й кохання, й гірке горе,
Та все не в тих й не в тих ланах»
Хороші були в нього рими,
Літоти, зюгми та за ними
Таїлась мелодійність мови,
Що краще б мертвою була.
«На «язиці» не міг писати,
Бо ж мові треба честь віддати,
Мундир й до цього докопався,
Вірші лиш в памʼяті тепер.»
В очах пітьма та розуміння,
Немає докорів сумління,
Вони ділились жалем й болем,
Що спопелив світлі уми.
А третій просто витріщався,
Та він збагнути намагався,
Як ті, кого хвалити треба,
Сидять за гратамив СЛОНу.
«Я не збагну… чому я з вами?
Чи ви зі мною… що за карми
Привели нас в одну кімнату,
Де навіть думка то є гріх.
Я – винен, людям і закону,
Ламав людей, заводив змови,
Карав, і крав, так виживали
Ми із сімʼєю в ці часи…
Жінку люблю, дочку ще більше,
Ой вже, прости, прости, Всевишній,
Хотів їм кращого з життів,
Та й канув у боргах і змовах.
Мене спіймали, дім забрали,
Все винесли оці вандали,
Дружина утекла до мами,
І доньки плач безслідно зник.
Я звик… за все платити мусиш,
Є злочин й кара, не відпустиш
Ці страшні сни, що вже чекають
В куту кімнати біля сну.
А ви, за що? Я- за негоду,
Я – за нечистую породу,
Що так уїлася у душу,
І жити далі б не дала»
Вони мовчали, мертва тиша,
Під ліжком пробігає миша,
Це ж навіть миші були винні,
Що поповзли не в ту нору.
«Я вже й не знаю, де тут правда,
Лиш істинна, що буде страта,
Я лиш хотів би точно знати,
Чи я поклав за те життя»
Зітхнув поет, очі погасли,
Даремні сумніви, невчасні,
Хоча, це страх – протистояти
Думкам сірійших серед мас.
«Смерть вже сидить в кімнаті з нами,
Десь ТАМ загоїть наші рани,
Я не боюся кінця світла,
Початок й в темряві знайдеш».
Кімната номер чотирнадцять,
Спочатку було їх дванадцять,
Тепер зосталося нікого,
Лиш сенс у темряві шукать.

Isa

БОГ наша надія
БОГ наше життя,
Він почув молитви,
Людей він помилував-
Щоб до нього прийшли.
І несли молитви.Співали прославляли, Бога живого вони.Щоб був Мир на землі.Бог людей почув молитви, Слава Богу хай в народі лине.В небі сонячні промені сіятимуть, Прилетять журавлі, зорі світитимуть.Люди Славу відаватимуть,Богу Святому, Богу єдиному.Дякують всі вони, щоб не було війни. Україна розквітає, Господь її благословляє.Всі співайте Слава Богу в небеса, А на землі хай буде,
Мир, Мир ,Мир, Хай буде Мир, назавжди Мир.
Арина Эрнест

Повівав вітерець
Хмари високі підіймав
Жито любе зелене колихав,
А над полем соловейко, в далині щебетав.Дерево любе розгойдав,
За незламнії міста та свою Україну. І землю любу Святу-
Пісню гарно співав-
Вода холодна, вода джерельна, чиста і прозора.Бігла по долу в далині. Підіймати свою Україну, та дати їй щасливу долю,
Заколоситься пшениця,
Зацвітуть червоні маки,
І по ній ще , пишні квіти
У розкішному вбранні.
Прилетять з чужіх країв лелеки, до своєї рідної землі. Не біда , що війна руйнує, все що бачить на шляху…
Та незламна Україна, відбудує-
Новеє щасливеє життя,
Та Свята її земля.
В ній могутня сила,
Та наші славні козаки,
Відбудуєм Україну-
На щасття , нс долю,
Для свого народу, Де не буде більш війни.
Де буде Мир –
І спокій назавжди.

АРИНА ЭРНЕСТ

Збудуєм Україну
Під Божим ми крилом
Яка здолає всі вершини,
І не буде більш гріха,
Та не буде більш війни.
Україна стоятиме одна
З Божим благословінням вона.
Та назавжди без війни,
Не спокусить змій її -,
Не прийде сатана:
І велика Бога сила,
Зміцнить її завжди :
Своїм благословінням,
Не буде більш гріха -,
Україна стоятиме до кінця,
Не здається вже вона.
Буде вірить своїм мріям,
Як маленькеє дитя.
Відбудуєм Україну-
Для , раю, майбуття,
Для свого ми життя. Не будемо журитись-
Про все своє життя.
Ми будем вірити , молитись, будем , вірити прощати, завжди перемогати. Ні кому нас не здолати.
Україна переможе-
Божі ангели поможуть,
Бог пішле благословіння,
Для усього нашого життя.
І не буде більш війни,
На шашій всій землі.

АРИНА ЭРНЕСТ

Підсніжники перші з-під снігу з’явились.
Вони як ніколи чекали весну, бо квіти так само як ми зажурились, коли
москалі розпочали війну!

Та ми вільні люди,
Здаватись не будем.
Чужого не треба, своє заберем, ми з Божою поміччю все відбудуєм,
Та в світле майбутнє сміливо дійдем!

Катерина Доберчак

Новий рік вже на порозі,
Дід Мороз наводить лад.
Від дітей листи читає,
П’є гарячий шоколад.

Цього року листів було багато
Певно дітки дуже чемні, Чекають на свято.

Дід Мороз почав листи
по черзі читати.
Із чарівного мішечка
кожен витягати.

Хтось хотів велику ляльку,
що сама лепече.
Хтось великого папугу,
що пісні щебече.

А от в листі що з України,
в іграшках нема потреби.
Там усі лише просили,
щоб настало мирне небо.

Як дідусь це прочитав,
дав відповідь:
їду,знайдіть місце в ЗСУ старенькому діду.

Буду вам допомагати,
всі разом підем у бій.
Тікай враже з України
і чіпать її не смій.

Нас багато,ми єдині,
сильні, вільні та сміливі.
Не злякалися ми вас
і вогник в серці не погас.

Те що світла в нас немає ,
це повірте не лякає .
Не здолає нас нічого, Заберемо перемогу.🇺🇦❤️ 14.12 2022.
Катерина Доберчак

В дивний край
Чудовий і щасливий
Піднімем вітрила ,
В небо полинем –
Щасття, там зустрінем.
Просочилася вода
На лілеї у воді
Ніжно лілії цвіли.
По пшениці та по полю ,
Літні маки розцвіли -,
Соловейко дивує своєю красою…
Пелюсткі чарівних троянд розквіта, вітер гойдає тополю -.
Щоб не ступали ворожі враги.
В синьому небі :
Чарівний спів пролунає лелек, прилетять додому журавлі , повернуться сини.
Україна буде триматись
Вгору підійматись,
Завжди процвітати ,та перемогати.
Хмари принесуть
Прозоре чисте небо ,
Прозвучить хвала мовчання, хвилина добра.
Запах маків червоних ,
По пшениці пролетить,
Зацвітуть червоні маки -,
Волошкі та ромашкі,
Діти різних квітів, по пшениці –
Сплетуть чудовії вінки.
Відадуть Героям нашим.
Настане Перемога,
Закінчиться війна.
Прийде люба, мила весна-
Білий голуб пролетить,
Вість добру принесе.
В гаю вітер прошумить,
Фіалка ніжно зацвіте,
Мирне й чарівне,
Любе літо принесе.
Буде в нас велике Свято,
З Миром і любовью -, назавжди.
Будемо щасливі ми –
На нашій любій Україні,
На нашій всій землі.

АРИНА ЭРНЕСТ

Різних квітів кольори
Квіти, трави у росі …
Розквітають вскрізь
Ліса, поля , міста і села –
Всі квіти наче у росі ,
А навкруги краса, краса,
Зозуля синя рано закує,
Життя , щасливе принесе.
Настане гарний день
Весна, чарівная прийде.
Навесні з країв далеких,
Повернуться лелеки :
З ними дочкі і сини ,
Всі вони з війни.
Навчились ми літати,
Не будемо здаватись.
Хай буде Мир, на небі та землі. Щоб співали гарні ми пісні.
Незнали горя й лиха,
Щоб був Мир, на всій землі.
В синьому небі ,сонце засяє -,
Зірки золоті ,
Нарядиться калина,
В червоне намисто –
Разом з нею горобина, та шипшина.
Красива на весні ,
Для нашої України ,
Настане щасливе Свято.
Не будемо тікати, ховатись, боятись…
Лиш на сторожі стояти.
Будем завжди перемогати,
Україну милу ,не будем забувати.

АРИНА ЭРНЕСТ

Засяє в горі сонце
Загляне мамі у віконце,
Гай , зелений прошумить,
Сонечко зігріє –
На весні , все зацвіте.
Посадим ми червоную калину, для нашої родини.
Алеї калини, горобини
Та червоніх маків,
Трояндів, тюльпанів -,
Збудуєм ми міста та села,
Всі поля розквітнуть : ,
Для нашої країни
Наших Героїв,
Не на словах , а на ділі.
Згадаєм ми жито, пшеницю, маків червоних,
Червону калину,
Солдат із війни.
Де були гармати –
Прийдуть всі солдати,
З великої війни.
Марширують на майдані,
Наші дочкі і сини.
Буде на весні та восени
Велике Свято,
Настане Перемога -,
Пронесеться салют,
На нашій Україні,
Назавжди без війни…
На нашій всій землі

АРИНА ЭРНЕСТ