Наче звір ворог в злобі лютує,
Поливає свинцем…бомби в ряд…
Моє серце нестерпно сумує,
КИЇВ рідний, моє сонце-град!

У вогні мерехтять хмарочоси,
Люди зрання ридають, кричать…
Московит валить хати в покоси,
КИЇВ рідний, моє сонце-град!

Князь Великий стоїть, споглядає:
"Що творить над Дніпром сатана!?"
Охрестив Київ-град, серце крає!
Його діти, його сторона…

Божа Матінка Світло відкрила
І в обіймах зігріла дітей.
У ХРИСТА порятунку молила,
Він зітре усі сльози з очей.
🙏🙏🙏
Надія Холод

Скажи мені небо куди нащо звідки
Ведуть нас дороги як пташок у клітки
Скажи мені небо чого я незнаю
Чого мені треба для чого літаю

Мовчиш і малюєш загадок картину
Хтось бачить веселку хтось бачить руїну
Так різно всі різні дрібниці сприймають
Сумують радіють сміються ридають

Відгадку загадкою зразу маскуєш
Чи може серйозно чи може жартуєш
Побачити правду так кожен бажає
Та правди напевно і небо не знає
Безкрайня абсурдна той хто шукав знає
Ми вічність і небо і є і не має
Віктор Барчук

Кузя

Довольный жизнью и собой,
В удобном кресле, к верху пузом,
Прищурив хитро глазик свой,
Лежит вальяжно кот наш, Кузя.

Ни что не трогает его,
В уме одна лишь только пища.
А потерявши кой-чего,
Он даже кошечек не ищет.

Чуть с кормом шелестнет пакет,
Тихонечко, совсем немножко.
Быстрее тысячи ракет,
Летит к тарелке на кормежку.

Наевшись, вылизавши все,
На подоконнике ложиться.
И смотрит тихо сквозь стекло,
Как мир нелепый суетится.

Ему все в жизни ни почем,
Поесть-поспать и так побольше!
Хотелось бы, побыть котом,
Полдня, ну может день, не дольше.

Кроме еды, ему все лень,
Он к ней одной особо рьяный.
На севере живет тюлень,
У тас такой-же, но шерстяный.

Морского котика, порой,
Напоминает почему-то.
Такой же толстый и большой,
Он котик, только сухопутный.

И хоть он будит по утрам,
И вечно, что нибудь, да клянчит.
Но без кота и жизнь не та,
А вот с котом, совсем иначе!
Костянтин Вишневський

Україна

Вона у нас єдина,
Безцінний, неосяжний скарб.
Призначена для вільної людини,
Її не опанує тільки раб.
Вона синам своїм і дочкам,
Усе, що має віддає.
Душі безсмертної шматочок,
У кожне серце – як в своє.
Земля її – чарівна скринька,
Чого там тільки не знайдеш!
Літає сокіл над ланами стрімко,
Степи за місяць не пройдеш.
Широкі ріки і високі гори,
Ліси прадавні в шепоті струмків.
І втаємничене віками море,
Що хвилями виходить з берегів.
Та головна її окраса,
Це в битвах загартований народ.
Який встає із попелу що разу,
Долаючи мільйони перешкод.
Той, що за плугом мирно ходить,
Та шаблю має при собі.
Що волю раз по раз боронить,
Бо існувати не спроможний у ярмі.
Сам, обдарований через Господню руку,
Незламним духом в вічній боротьбі.
Передає його і дітям і онукам,
А ті – своїм, і так іде із роду в рід.
Ох, скільки їх в бою було убито!
І кожен, що не воїн, то козак!
Той дар потрібно кров’ю заслужити,
Свобода не дається просто так!
Якими б не були лабети смерти,
Та вічно не триватиме війна.
За неї нам не соромно померти,
Але життя, ще більше вартує вона!
Костянтин Вишневський

Слабка людина

Яка недосконала, все-таки людина,
Слабка, тендітна з будь-якої сторони.
Якби не рятувала, часом, медицина,
Чи взагалі тоді ми вижити змогли?
Бо, як стоїш подовгу, варикоз надбаєш,
Сидиш, то навпаки, надбаєш геморой.
Лежиш колодою – від пролежнів страждаєш,
І не рятує, що ти був колись герой.
Жереш багато – салом запливаєш,
Дієтами мордуєшся – дистрофіком стаєш.
Поїсти любиш смачно – виразку спіткаєш,
Печінка боком лізе, як надміру п’єш.
Кохаєш палко, вже інфаркт тебе чекає,
Хвилюєшся за все – і ось тобі інсульт.
Втрачаєш зір, коли читати полюбляєш,
Як не читаєш, то тупієш в абсолют.
Здається, що життя суцільна рана,
І як його прожити без хвороб?
Людська природа надто невблаганна,
Як не крутись, в кінці тебе чекає гроб.
Та не у гробі справа, всі ми смертні,
Земельки вистачить на всіх.
Тож головне, душею не померти,
А тіло підбадьорить щирий сміх!

Костянтин Вишневський

Батьківські збори

У школі йдуть батьківські збори,
Батьки зібралися і класний керівник,
Дехто сидить від сорому червоний,
А дехто «на морозі», бо давно вже звик.
– Чому ваша донька, Світлана Здрок,
Питає вчителька в одної мами,
Диктанти пише із мільоном помилок,
Та ще й до того всього, з матюками?
– А шо ви хтіли з неї? Нє, ти подивись?
Ви шо, того? Не можете поняти?
І чьо вопше до неї ви взялись?
Дитина починає ваш диктант писати,
Старається, хвилюється страшенно,
В словах, канєшно, допускає помилки,
Нервує з того приводу, навєрно,
Ну і понятне дєло, пише матюки!

Костянтин Вишневський

Отакої!

Привіз народжувати дядько,
Свою дружину із села.
Віддав її він ескулапам,
А сам собі на результат чека.
Процес пологів затягнувся,
Як це буває у жінок.
Ходив під вікнами, нудився,
Скурив дві пачки цигарок.
Тут чує, вже його гукають:
– Дружина ваша огого!
Ну що, папаша, я вітаю!
Ось, зустрічайте першого!
Я сподіваюсь, вас це не злякає,
Що народився не один.
Воно в природі так буває,
Де донька взялась, там і син.
Присядьте, підстрахуйтесь ззаду,
І ще одного пригорніть.
Це тільки в ліжку третій зайвий,
А батько мусить всіх любить.
Ну що ви? Ви ж мужчина крепкий!
Погляньте но на цю красу!
Тримайте їх у оберемку,
А я вам ще двох принесу!

Костянтин Вишневський

Ваги

Одного разу, в сонячній Одесі,
В аптеку, де господар Хаїмзон,
Зайшла шикарних обрисів «принцеса»,
Й придбала, «для щоб зважитись», жетон.
Проплила, мов шаланда, повз прилавок,
Своїм розкішним тілом стала на ваги,
Підняла брови, шубу свою зняла,
Купила ще жетон, позиркав навкруги.
Не задоволена і в цей раз результатом,
Жетон черговий у аптекаря бере,
Знімає светра, туфлі і завзято,
Знов на ваги знервовано стає.
Та морщиться чоло її дедалі,
Аж тут, зі жменею жетонів Хаїмзон:
– Мадам, шепоче, – думаю, що далі,
Таки за мій рахунок буде вам резон…
Костянтин Вишневський

Яжемать

В соцзабез приходить Сара,
З цілим виводком дітей,
Хлопчик-дівчинка, по парам,
Меньший ще біля грудей.
– Ізя, сядь! Ті сіли дружно,
Всі дванадцять, рівно в ряд.
Реєстраторка натужно:
– Ваші всі? Та ні, навряд…
– Всі мої! Побійтесь Бога!
Сто відсотків, яжемать!
Ми до вас, на допомогу,
Документи оформлять.
– Ну, тоді назвіть для справи,
Імена їх, по порядку.
– Хлопчики — всі Ізяслави,
Ізабели — всі дівчатка.
– Ви жартуєте, шановна,
Маєте тринадцять Ізь?
– Точно в ціль! Так безумовно,
Набагато легше скрізь.
Зранку: – Ізя, прокидайся!
І вони усі встають.
– Ізя, їсточки збирайся!
Всі бігом обідать йдуть.
Зауваження даю я –
І ніхто не бешкетує,
Як на мене, ця ідея,
Стовідсотково працює.
– А якщо, покликать треба,
Не всіх разом, а одну?
– Яжемать, а не амеба,
Я по-батькові їх зву.

Костянтин Вишневський

Як лікар рекомендував

– А, що це ти, Миколо, рачки лізеш?
Автомобілем вже давно не виїжджав.
– Та, розумієш, лікар прописав пропить залізо,
Тепер нема машини й гаража.

Костянтин Вишневський