Бюджетне танго

Ну, що шановні можновладці,
Поважні пані та пани,
Прийшла пора бюджетних танців,
Нема чо‘ протирать штани!
Нас посполиті обирали,
Шоб ми робили тут своє,
Не все, не все ще розпиляли,
Ще, нам відомо, трішки є!
Тож нумо, браття, до роботи,
До грошей в нас окремий хист!
Розпишемо бюджетні квоти,
Як пулю в покері колись.
У нас природна честь і гідність,
Як зробим ми, ніхто б не зміг,
А те, що у країні бідність,
То, слава Богу, не у всіх!
Талант освоїти мільярди,
Він або є або нема,
Ви там розгадуйте кросворди,
А ми працюєм, в нас війна.
Картопля за ціною манго,
А яйця по ціні курчат,
Танцюємо бюджетне танго,
Голодним не буде солдат!
Хай міномети не стріляють,
І бронік, як картонний лист,
Плювати, все одно не взнають,
А як і взнають, то колись.
Щоб дітки в сховищі погрались,
Візьмем конструктор за мільон,
Щоб ветерани тренувались,
За сто мільонів стадіон.
Щоб шмарклі чим було утерти,
Серветок на півтора мільони,
Папір закупим туалетний,
А ще прокладки і тампони.
Ледь не забули барабани,
Без них у сховищі ніяк!
Та в нас такі насправді плани,
Ми тільки-но війшли у смак!
Столицю обнесем стіною,
Заввишки метрів двадцять п‘ять,
Канаву вириєм з водою,
І міст будемо підіймать.
У ту канаву, прямо з Нілу,
І за дорученням МінФіну,
Придбаєм супер-крокодила,
А проведем як субмарину.
Запустим в небо хмару дронів,
Супутників у космос рій,
У око будь-якій вороні,
Вживимо лазер бойовий.
Землі для планів нам замало,
У Всесвіт ми спрямуєм взір
Ще «солов‘їна» не лунала,
Серед холодних чорних дір.
Ми в держбюджет, на рік наступний,
Окремо кошти закладем,
Щоб Місяць став для нас доступним,
Там ми збудуєм свій Едем!
Та що там Місяць, ми на Марсі,
Насадим з ябуні садків,
І кожному дамо невдасі,
В раби місцевих марсюків.
Ми кабель прокладем до Сонця,
Для цього створемо спецфонд,
Щоб світло в хати вам лилося,
А нам в кишені гроші щоб.
А як спіймають нас за руку,
Що буцімто крадемо ми,
Та тож, попи московські, суки,
То все придумали вони!
Не крали ми нічого зроду,
Ну так, на з маслом бутерброд,
Та й не для себе – для народу,
А ми хіба не є народ?

Костянтин Вишневський

Загиблим героям

Вони загинули, їм сорому не мати,
Пішли у небуття спочити на віки.
Чи було легко їм своє життя віддати?
Мовчать – над ними лише тиша і вінки.
І прапор гордо на вітру тріпоче,
І серце втратою пронизано наскрізь,
І дивляться на нас такі живі і рідні очі,
Ми ж стоїмо, потупившись від сліз.
Вони загинули не ради нагороди,
То для живих – медалі й ордени.
Найкращі діти нашого народу,
Країни молодої дочки і сини.
Їх пам‘ять світла поруч з нами,
А стежка до могили бур‘яном не заросте,
І дай нам сили, Господе ласкавий,
Звитягу їхню не зганьбити попри все.
Безсмертні душі їх у вирій відлітають,
Залишившись навічно янголами там.
І хоч говорять, що герої не вмирають,
Героям мертвим ми завдячуєм життям.

Костянтин Вишневський

Танк

Зліва від посадки виїжджає танк,
Головним у танку програміст Іван,
Важелі штовхає мій кумась Микола,
Ну, а я кружляю баштою навколо.

Ми із кумом трактористи,
Працювали на селі,
Та в село прийшли рашисти,
По простому – москалі,
Ми у них украли танка –
Кум Микола і Петро,
Третім – командир Іванко,
А четвертим – пес Рябко.

Всиплемо за комір парочку фугасних,
Закопаєм в землю ворогів нещасних,
А як їх сховає український бруд,
То Сірко за сраку витягне паскуд.

Танки бруду не бояться,
Не боїться танків бруд,
По багну і по грязюці,
Танки весело підуть,
Їм болота, трясовина,
То найкращий полігон,
Танк прожерлива скотина,
З‘їв солярки на мільйон!

Під капотом в танка вісімсот конячок,
Три людиносили і одна собача,
Сорок тон із гаком щирої броні,
А в кацапів з ляку, штані у лайні!

Танк по справжньому – це сила,
Що там Порше, Мерседес,
Ех, якби йому ще крила,
Він піднявся б до небес,
Із під самих, з під небес там,
Зміг би ворога бомбить,
Навіть Тесла, сушить весла,
Їй тут нічого робить!

Костянтин Вишневський

Помню тот день, для меня он раковой.
Я с радостью иду к тебе домой и вижу ты с другой…
Боль пропитала меня всю, и тело будто замерло.
С этого момента я не живу и день и ночь, и всё по кругу.
Тоска и боль овладели мной.
Зачем ты так со мной?
Моя любовь меня и погубила.
Ни есть, ни спать теперь я не могу,
Всё лезут мысли, что ты теперь с другой.
Как ты её целуешь, как зовёшь домой?
А так ведь было со мной…
Слова любви, для тебя что просто шутки?
Ты помнишь, как клялся мне в любви,
Но это просто пустословье,
Меня разрывает изнутри.
Світлана

Любви к себе у меня нет,
И внешность не могу принять,
Но почему всё так?
Этого не могу понять.

Хочу я жить и не о чём не переживать,
И принимать себя и уважать.
Достоинство своё я потеряла,
Но так хочу я отыскать.

Сравнивать с другими,
Так устала,
И мысли быть кем-то другим,
Ох, как меня достали.
Світлана

Я так жила этой идеей,
Но вышло всё наоборот.
Не оправдались ожидания.
Это конец?
Что будет далье?
Не вижу я другой исход.
А может всё, а может нет.
Сломались планы, всё ушло,
И что мне делать, как же быть?
Как мне себя не погубить?
Так жить я больше не смогу,
Есть планы, но они не гуд.
Надеюсь, справлюсь, всё смогу!
И жизнь свою не обреку!
Світлана

Я пам’ятаю, як бачила у твоїх очах тривогу й безнадійність,
Дивлячись на небо, склавши руки у молитві.
Чисті, невинні, янгольські сльози крапали на холодну підлогу.
Коліна боліли нестерпно, але це ж істинний шлях до бажання?
До райського саду кохання та щастя.
Для цього твоє каяття.

Простити себе за порізи, за біль, за знущання й образи,
Що душу з’їдають днями й ночами.
Пекучий біль у грудях, забороняє дихати при шумі, при тиші,
При хаосі та мирі.
Відмовляючи відкривати твоє серце коханню.

Роздираєш свої ще незагоєні рани,
Як шипи червоних троянд, не питавши, роздирають твою добру, наївну душу.
Вже не вперше ненароком думки тобі кажуть: «Запізно, облиш!»
Не запізно, залиш вагання та йди,
Вірь, сподівайся і мрій!
Кожна молитва – має бути почута.

Віолета Бєляєва

Світанок. По-літньому жарко.
Туманом заслана ріка…
Пливе крізь мелодію ранку,
Лебідка, як пава струнка.
Іще не проснулась долина,
Не чутно журчання джмелів…
Чарівна, ранкова година,
Дрімають всі трави полів…
Захопливий спів солов’їний,
Так тішаться фібри душі…
Злетіли у вир мрії клином,
Босоніж по мокрій траві…
Зупинка у літньому чаті:
Відпустка, астрал від думок.
Блукала у проміжках дати,
Захопливий йойкіт і шок!
Лебідка поволі кружляла,
Вона зупинила цю мить.
Я, наче новенькою стала!
Липнева туманність, блакить…
10. 07. 2024 р.
Надія Холод 🪽
Надія Холод

Ділова хватка

– Скажіть, це адвокатська фірма
«Рабинович, Кац, Шмулєвич, Шпільман і Петренко»?
– Так, пане, чим я можу вам допомогти?
– У мене справа тут судова є маленька,
Я хочу, щоб Петренко взяв її вести.
– Чому Петренко, чом ваш вибір впав на нього?
У нас усі кваліфіковані юристи!
– Мене вражає хватка чоловіка цього,
Зуміти у таку компанію пролізти!
Костянтин Вишневський

….
arinaernest18@gmail.com