Як до Бога

Одного разу Мойша запитав у ребе:
– Скажи, учителю, як діти твої ставляться до тебе?
– Вони відносяться до мене, як до Бога.
– Ого! Що саме вони роблять, аж такого?
– Як правило, вони мене не чують,
Практично всі прохання ігнорують.
Часами, роблять вигляд, що мене нема,
Про те, як знадобиться щось, то зразу кличуть: – Пааа!
Костянтин Вишневський

Обійми мене ніжно мамо.
Колискову мені заспівай.
Бо тепла твого завжди мало.
Заколишуть ці руки нехай…
Притули мене сильно мамо.
До тендітного свого плеча,
Щоби любо на серці стало.
Та не відалось, що є печаль.
Розкажи мені мамо казку
Про добро, що у людях живе.
Прояви мені всю свою ласку.
І ні слова, що час так пливе…
А на завтра я стану дорослою,
Піду вдаль, у шалені світи.
Будеш ти супроводжувать росами,
Щоби легше дитині іти…
Що готує мені мені моя доленька,
Ти не думай! Дитинство лиш мить.
І не плач моя стомлена матінка,
Серце віддане хай не щемить.
Колиши мене мамо лагідно,
Поки легко так міцно засну.
Притули мене тісно, жадібно.
Бо вже завтра доросла піду…
Побажай мені, моя мамочко,
Щоб ніколи не плакала я.
На щоках посміхалися ямочки,
Я щасливою завжди була…
06.07.2024р.
Любов Інішева

А в мене тато був…

А в мене тато був солдатом,
Не був героєм, просто воював,
За землю, за дітей, за рідну хату,
На тій війні він голову поклав.
Він був прямим і щирим чоловіком,
Він зголосився сам, не звав його ніхто,
Казав, що нам, малим ще стане віку,
Який на смак той порох, спробувати щоб.
А я в руках із іграшковим автоматом,
По лісу з хлопчаками бігав і не знав,
Не відав, як це справді помирати,
За мене батько сам один усе пізнав.
Бувало, видерусь до нього на коліна,
А він розріже теплий свіжий коровай,
Промовить лагідно: – Рости великим, сину,
І татка згадуй та не забувай.
Я не забув, та тільки спогади короткі,
За кілька найщасливіших років,
Одна лиш у військовій формі фотка,
Та відголос тих теплих, щирих слів.
Героєм він не став і зірку не отримав,
Він просто, захистив собою майбуття,
А Бог зірок по небу сотнями розкидав,
Для тих, кому ми всі завдячуєм життям.
Я виріс, батьком став, теж сина маю,
Росте хлопчина, тягнеться у вись,
І як спитають, він відповідає:
– А в мене дід солдатом був колись…

Костянтин Вишневський

Як

Як вгамувати біль, що серце розриває,
І розпач не впустити до душі,
Коли тебе туманом смуток огортає,
І пишуться лише сумні вірші.
Як вірити і не втрачати віри,
У натовпі зневірених людей,
Коли тікають її залишки крізь діри,
Мов кров з прострелених грудей.
Як перейняти спокій у надії,
В буремний час, наповнений вогнем,
Коли руйнуються нещадно твої мрії,
Під заздрості розпеченим дощем.
Як не позбутися спроможності любити,
Серед ненависті, прокльонів і образ,
Коли за власну думку ладні вбити,
Аби не чути не зручних, відвертих фраз…
Та треба просто жити, як вдається,
Радіти щиро кожним тихим днем,
Ті всі дощі і грози, все минеться,
Залишивши по собі тихий щем.
Потрібно йти вперед і не боятись долі,
Життя, як довга нива, в тому й суть,
Живи із честю, все у Божій волі,
А як помреш, то мертві сорому не ймуть!

Костянтин Вишневський

Дружба

Подружился кот с конем,
Дружба крепнет с каждым днем.
Конь кота верхом катает,
Тот ночами крыс гоняет.
Угощает конь кота,
Свежей порцией овса.
Кот, от щедрости такой,
Коня – краденой хамсой.
На работу идет конь,
И кота берет с собой.
Он работать не мешает,
Правда и не помогает.
Но, зато, коню с котом,
Веселей трудиться днем.
Да и вечером в конюшне,
Им двоим совсем не скучно.
Что бы был денник не тесен,
Кот коню мяучит песни.
А тот рад, что снял седло,
Подпевает: – Иго-го!
И гарцуя, бьет копытом,
Весело ему и сыто.
И совсем не одиноко,
Ведь пушистый друг под боком.
Выпрыгнув коню на спину,
Кот расчешет лапкой гриву.
Промурлыкает братушке,
Колыбельную на ушко.
Утром, после сна ночного,
Поздороваются снова –
Конь качает головой,
У кота же, хвост трубой.
Новый день встречают вместе,
Так ведь, жизнь поинтересней.
Порознь – все наоборот,
Так решили – конь и кот.

Костянтин Вишневський

Далеко не втік

В операційній раптом згасло світло,
А як з’явилося, то хворого нема!
Хірург говорить персоналу: – Тихо!
Не панікуйте, він же ж голий, а на вулиці зима.
Якщо він навіть вийшов за поріг,
Що під наркозом нетипова поведінка,
Далеко він втекти не міг,
Тим більше, що у нас його печінка!
Костянтин Вишневський