Але ж я тебе чи Вас,
Не знаю, як правильно, сказати
Але однозначно люблю,
Потрібно лише пригадати:

Як ти чи Ви смієтесь,
А я дивлюсь у безодню,
Великих глибоких очей
Із присмаком насолоди

Із присмаком вина,
Я пʼю твій світ- мій всесвіт,
Та вже заборону словам,
Поширено навіть на шепіт

Бо цього не може бути,
Бо світ не такий простий,
Бо що тоді скажуть люди,
Усі навколо. Усі!

Останнє – не має значення,
Який безглуздий стан
Мовчання під час побачення,
Дорослий самообман.
В’ячеслав

Ви думали, що сльози материнські –
То, як вода: поплакала,- мине.
Ви думали, що витримають вінця,
Остання крапля в карму не стече!?

Творили беззаконня…жирували…
Забулися про Божий заповіт.
Чого хотіли – все собі придбали,
Розігрували долі у кредит.

Все куплено: там кум, десь сват, десь сваха…
"Відкати", дерибани, данина…
Підносили даруночки для даху,
Щоб не спустошилась своя казна.

Комусь війна, а комусь рідна мамка!
Від беззаконня у крові Земля!
Та, ось біда – злетіла з кума шапка,
Прийшов за даниною сатана.

Бо скривджена душа чиясь молилась,
Стікали краплі-сльози на ваги.
Перевернулася планета, зло відкрилось,
Попадали убогі до пітьми!
ND🤍
Надія Холод

І мила моя, люба моя
З тобою начебто в раю!
Невже я тут, невже з тобою
Стою я на краю…
Чому ж мовчиш?
Чому ж ти плачеш?
Хіба це все , хіба кінець?
Стоїш ти мила наді мною,
Нехай і так, але ж не треба!
Щоб на краю був твій кінець!
Переживеш… я знаю мила,
А мій кінець вже тут я знаю.
Тримайся мила, знаю тяжко
Бо хлопцям теж не легко у житті.
Потрібно ж берегти моя ти мила!
Своє кохання за землею. !
А ви кохані, милі сестри – сильніші знаю,
За малеч.
Тому тримайся мила моя,
і все ж то я – і я кінець
Михайлюк Софія Вікторівна

Обіймами стали, часом останнім,
Тиску-тепла, пустим поєднанням,
В очі закрались часом останнім,
Сум і нудьга – зірки повтікали.

Небо над нами – хмари зі сталі,
Часом останнім в ліжку ми самі…
Надія остання – погляд яскравий,
Часом останнім… Часом останнім…
Михайло Нечипуренко

Ти спи, мій втомлений поет,
У ліжку спогадів моїх,
Дивись на сон, його сюжет,
То є життя моє без них.

Ти спи, руками очі затули
І не зважай на мари,
Бо як мене угледіш в них –
Мій поет не встане.

Ти краще спи, я заспіваю,
Про застарілі плани,
Про мрії спільні заспіваю,
Як ми все змарнували…

Спи мій милий, спи поет,
Я дверці зачиняю…
У серці теплий паритет –
Мого – тебе, твого – кошмару.
Михайло Нечипуренко

Чи бачиш ти мене козаче?
Сконаним хлопчиною крізь скло,
Я тихенько сам собі заплачу,
Минуле поминаючи добро.

Я згадаю як минало літо,
Як покинуло мене його тепло,
І дивлю я у вікно відкрите,
Нагадую – як було це давно.

Чи бачиш ти мене козаче?
Крізь вали хмар мене спостеріга,
Невже без сліз, палкий юначе,
Ти бачиш вдома шкідника.

Ти ждеш як допалає місто,
Не скорить тя безжалісна туга,
Ти неньок очі як тіє намисто,
В долонях ніжно затуля…
Михайло Нечипуренко

Я сумую дуже, за усмішкою твоєю
Та не підходжу тобі , поведінкою своєю
І кохання між нами повільно вмирає
А для тебе це всеодно, нічого не означає
знову на колонці, музика грає
І я розумію що тебе втрачаю
Тому тепер я тебе, більше не кохаю
А в голові, лише про тебе, думка літає
І мені тепер тебе не вистачає
І тільки коли за вікном стає темно
Я розумію що закохався даремно
І знову на колонці музика грає
А мені тебе і досі не вистачає
А в голові, лише про тебе, думка літає
І мене вона ніяк не покидає
Gameiioss