Я знову бачила тебе у снах
і руку я тримала міцно міцно
здавалось пропадеш не тільки там,
здавалось пропадеш на вічно
і я покохати вже не буду в змозі.
отож бо, дивина…
здавалось, кохання було на порозі,
проте, на порозі бридка та мілина.
здавалось, між нами щось бувало,
проте між нами не було ні чорта..
тож, для чого я тебе кохала?
якщо у тобі тільки мілина..
yxx.vdm

Книга закрита, всі сторінки вирвані
Кінець настав надто швидко
Ми більше не будем у тому вирії
І не стоятимемо так непохитно

Ми пішли… обидвоє у свій світ
Світ без рожевих ілюзій
Любов наша була мов граніт
Та кожен з нас дістав по заслузі

Нас більше немає, немає любові
Немає буття, цвіту, щастя, життя
Все відійшло, ми лишись у слові
Й світлі пам’яті про закохані наші серця

Таміла

Мені країни іншої не треба,
Не треба моря, пустелі не треба.
Занесло мене на східну землю,
Та що ж це даремно?

Не милі мені пальми, не милі дівчата,
І де тут на стовпах журавлів зшукати?
Немає тут Десни, нема зими та свята,
Тому життя тут, як без своєї хати.

Прийшли на мою землю кляті кати,
Щоб зруйнувати, зґвалтувати та знову панувати.
А що мені, а чи я чогось вартий,
Коли сиджу у мирній, ситій хаті?

Поки люди віддають життя за батьківщину,
Як же я роблю, до сліз несправедливо.
Іди хоч зараз купатися на морі,
Де не летять снаряди над моєю головою.

Не підриваються на мінах діти, люди,
Більш-менш спокійно, навіть не усюди.
Можливо, є моя вина, можливо, і немає,
Та жити тут навіки я не стану.

І поки тут, не на батьківщині,
Мої очі дивляться на Київ.
Якщо спитають, де центр мого світу,
Я покажу на карті рідну Україну.

Мені країни іншої не треба,
Якщо би тільки бачити чисте, рідне небо.
Нікіта

Ніч, віскі, на спідометрі двісті
Летиш без думки про щасливе життя
Кінець вже десь близько, та не час на погані вісті
І на закінчену лінію серцебиття

Ти житимеш далі… Направду без серця
І без частинки тієї живої душі
Здається земля скоро розійдеться
І ми знову з тобою станем чужі

Таміла

У світі, де душа замінена грошима,
Суспільство деградує, наче пуста сила.
Забуті ідеали, мрії в рукаві,
Все зменшується до одного знака долар

Ллються із екранів облудні слова,
Правда тоншає, наче пітьма.
В погоні за славою, втратили ми
Те, що колись називали людьми.

Духовність розтанула, згасла вогнем, Лишились від неї лиш попіл та щем.
Замість єднання і спільних ідей,
З’явились лиш сумніви й тіні людей.

Немає щирості в розмові,
Обман – це норма, так живуть.
Душевний холод у основі,
Та де ж до правди їхній путь?

Але ще є надія в світі,
Що серце людське оживе.
Любов і правда зможуть влитись
В життя, яке добро несе.

Та є ще в світі чисті душі,
Що світлом правди все проймуть.
Вони, мов сонця теплий промінь,
Знов вкажуть нам на вірний путь.

Літвішко Таміла
Таміла

Не спеша шагая домой
смотришь сторонам
И видишь как люди
очень куда-то спешат
И в голове проносятся
Мысли:Зачем ?почему и куда?
Ведь это все не имеет смысла
Просто ..ну нет к чему торопиться
Эта жизнь давно потеряла смысл.
И живешь ты давно по принципу
«просто существовать»
Нет ни планов, ни мечтаний
есть просто жалкое существование…
В своей кровати где ты снова одна,
В тот момент когда у всех
есть кто-то рядом…
Они радуются, о чем то мечтают
Их жизнь наполнена яркими красками
В момент когда твоя давно потеряла окрас
И единственное, что осталось это одна чернота…
И каждым днем она поглощает тебя
Молча плачешь в подушку и произносишь
Одни и те же слова:ну что со мной не так?
Ну в чем провинилась я,
что все происходит вот так.
Karina

Життя таке важке по правді,
Але завжди є місце для надій.
Надія – бачити, не спати,
Надія – плакать в самоті.
Коли з тобою все так добре,
Чому ж так важко на душі?
Коли люблю тебе без тями,
Ти наче місяць в темноті.
Ти наче гарні, ніжні зорі,
Що світять в мріях і житті.
Моє бажання знати – де ти?
Чи думаєш про нас в цю мить?
Тебе бажаю ніжно і нестерпно,
Моя любов — мій вічний світ,
Та правду я казав спочатку,
Життя важке, але важчим вже не стане
Якщо таким його не зробиш ти
Юрій

Зорі не плачте, не личить вам смуток
Вам посміхнусь, доберусь без попуток

Зустріну світанок, рум’янцем на щічках
Забувши про рани в душевних засічках

Ходіть обійму, ваше сяйво впіймаю
Ваші тривоги, усі я приймаю

Гей місяце ясний, чи чуєш мене?
Чи дістатись до світла, де небо ясне

Я знаю, не можна, поки світишся ти
Спокусливо маниш, зорі в пастки

Яскравий світанок руйнує містки
Зорям несе, раптові звістки

Не видно на світлі, в темноті не дістати
Спокійно із вами, буду в тиші співати…

Бабій Ігор 06.27.2024

Ігор Бабій