«Ви приберіть свою собаку! Вона дитину покусає»
«Допоможіть знайти дитину, візьміть з собою ту собаку!»
«До нас з собаками не можна, закон такий, забороняє!»
«У нас у касі вкрали гроші, нехай собака відшукає!»
Нехай собака виведе крізь міни,
Нехай знайде собака слід,
Пустіть собаку, нехай гине, нехай рятує нас від бід!
А та собака все це зробить, піде крізь міни, і крізь град, переведе повз смерть людину!
А чи людина зробить так?
Не кине в час коли тікає?
Чи не забуте про дитя?
Собака вища за людину, нам час повчитись у собак!
Тригуб Юлія

Любов не питає у тебе чи хочеш!
Любов підкрадається і шепоче….
Шепоче про те яка будеш щаслива,
І ти вже летиш – летиш сизокрила!
Крізь ті окуляри не бачиш ти світ,
Не бачиш кохання того політ,
Як шкода, що це все не довго триває….
І прірва твоя вже ось-ось піджидає!
Тригуб Юлія

Ніхто не знає твоє минуле,
Немає таких, що в праві судить…
Ніхто не йшов з тобою дорогу печалі,
Ніхто не бачив радості мить.
Твоє життя – це лише твоє щастя, твоє горе і біль у душі.
Немає таких які можуть вказати,
Бо не бачили того, що бачила ти!
І нехай там говорять: «неправда»,
І нехай себе в груди побʼють,
Як не віриш мені, то прошу,
Ти хоч день візьми мною побудь.

Тригуб Юлія

Два зболених серця, поранені крила…
Злетіли у вирій чуттів…
Життя на долонях, як книгу відкрили,
Щоб злитися в морі зі снів.

І так, було всяке, чомусь не щастило,
Скривавлені рани душі…
Та знову любов їх серця полонила,
Побачили зорі ясні…

Авжеж, дуже важко впустити людину
У простір своєї мети…
Вони не злякались і стали щасливі!
Наосліп в майбутнє пішли.

Багаж за плечима…чимало рапсодій…
О, це незбагненне життя…
Забули про страх, ціла гама мелодій!
Феєрія мандрів буття…

Летять в невагомість, два зранені серця,
Злилися у танго крильми…
Вагання та сумніви… все обійдеться,
Так світяться в Небі зірки…
27.06.2024 р.
Надія Холод🪽
Надія Холод

Життя прожив, мов книгу прочитав,
Багато бачив, й радості, й біди.
В очах його – глибина віків,
А в зморшках – сліди від ран і кривд.

В кріслі він сидить, старий і сивий,
В руці – келих віскі золотого.
В ньому – спогади, мов тіні, пливуть,
І життя його проходить знову.

Він пам’ятає молодість свою,
Любов і щастя, що вже не повернеш.
Він пам’ятає втрати й біль,
І друзів, що пішли назавжди.

Він дивиться на світ крізь келих віскі,
І бачить все не так, як раніше.
Він бачить марність всього буття,
І смерть, що вже ступає на поріг.

Він не боїться смерті, він готовий,
Віддати тіло праху земному.
Його душа вже вільна, як птах,
І лине в небо, до світла й спокою.

Він допиває віскі до дна,
І ставить келих на стіл порожній.
Він закриває очі, і засинає,
Зі спокоєм на обличчі й в душі.
Макс

Дні стали довшими, а ночі теплішими
Тонкий прохолоди вітерець
Заходить через відчинене вікно
Хита шовкове полотно
Що не впуска сонця промінець
Нашептувало листя дерева мелодію в саду, який звели ми самі

Прислухавшись, чутно стукіт сухих розбитих клавіш інструменту, що відспівав вже з сотен пісень
Це я. Гукаю тебе наче ніжно з долин солодкого сну
Звучить пісня, нот розмірених струмочок, що ллється домом навпростець
Райського саду водограй

Граємо з тобою в дивоглядки, завмерли на мить і подих і ми, від серця до пʼяток
Емоцій хвилюючих суцвіття
кажуть, очі наші – дзеркало душі,
Твої ж – галактик красних розмаїття
Дмитро

Серед тиші ночей безсонних
Мандрують розуми людей духовних.
Крізь думки, мов пустелі вітер,
Шукають істину, що схована в мовчанні.

Світло місяця, тіні мерехтіння
Відкривають шлях у безмежну мрію.
Думки, як птахи, в небі синім
Шукають правду – чи знайдуть навічно?

Чи є ще час? Минуле чи майбутнє?
Ми тут, ми зараз, але вже інші.
Світ мінливий, мов хмари в небі,
Істина ховається за межами душі.

Життя – це мить, подих і мандрівка,
Де кожен крок – це шлях у невідоме.
І в кожній думці та роздумі
Знаходимо ми вічність, шукаємо свій дім.

Розум – це ріка, що тече без зупинки,
Несе вона нас у глибини.
У цьому вирі розумних думок та мрій
Знаходимо ми себе, свій шлях, свою правду.

Софія Дмитрієва

Молода душа, веселощами сповнена,
Співає про запашну весну.
Любов і солодка мрія тому вина.
У зелені поля вона йде гуляти,
Милуючись жовтогарячими та червоними квітами,
І білими пролісками, вогняною трояндою з шипами.
І скільки багато рослин падають на виразні очі.
Вона шукає того, хто навіки опанує душу,
У кого насолоди – втіха одна,
Наче весни тепла хвиля весняна.

Коли екзотичну квітку
З ним подібну знайде вона,
Помилується нею, цілуючи, плекаючи,
Ведучи розмову з нею, відкривши схованку бажань
І думок у всьому багатстві,
Насолодиться легким вином.
Софія Дмитрієва

Війна прийшла на нашу землю,
Руйнує дороги й хати.
Ми зрозуміли сутність болю,
Хочеться кричати й мовчати.

Дим піднімається над полями,
Де ріс запашної пшениці колос.
А зараз там воїни, мов на лезі,
Тримають оборону й чують рідних голос.

Сльози матерів, журба в очах дітей,
Розлука болісна, спогади тяжкі.
А в серцях наших – любов і віра,
Що прийде мир, минуть ці дні важкі.

Ми не здамось, бо сила в нас жива,
І кожен з нас готовий все віддати,
Щоб вільна Україна знову встала,
Щоб квітли рідні міста й села.

Ненько Україно, тримайся, не впади,
Вогонь надії в нас горить завзято.
Бо за свободу, за наші права
Ми будемо боротись до кінця.

Ми відбудуємо все, що ворог знищив,
Засіємо поля й квіти в лузі.
І в наших серцях знову мир засвітить,
І настануть омріяні радісні дні.
Софія Дмитрієва

Юність моя – це мрій політ,
Де сонце сяє й долає бід.
У велике поле, у вільний світ
Я йшла вперед, у серці розквіт.

Там, де бринять акорди про любов,
Моя душа знаходить прихисток.
Падала я часто, вставала знов,
Шукала щастя, мандрувала в дивах.

Ніхто не тримав мене за руку,
Самотність огорнула дитину в мить.
Та я не здавалася, ламала скуку,
Йшла крізь негоди, щоб мрію зловити.

У голові – думки, а в серці — віра,
Шукала я світло в морі пітьми.
Душа моя вільна, як срібляста зірка.
Я знала: прийдуть мої світанки.

Тепер, коли вітер гуде в степах,
Стою я, мов скеля, тверда і міцна.
Мої задуми – це крила, що в небесах,
Я не здалася, і сила моя жива.

Юність пройшла, серце палає,
Ті мрії, що несли мене в бій.
Я впевнено йду, знаю, що можу все,
І світ обовʼязково мені усміхнеться.
Софія Дмитрієва