Я вже навчилася жити без тебе
Без твої обійм, під бокалом
вина Фальшивої гри, що спіткає до болю
І знов в допомогу мені тишина
Ти знаєш про тебе я вже не питаю
Цікаво та якось бажання нема
Ти сам руйнував всю довіру
Та як завжди в усьому винна я
Ти знаєш, про мене ти більше не знаєш
Ніколи не знатимеш де я була
Якою шасливою зараз я стала
Без твого добраніч любима моя
Євгенія

Девушка ета прекрасна
Её улыбка потрясна
Её голос как сказка
Как богиня прекрасна
Она в мире как королева
Сердце моё
Себе в тайник положила
И улыбку мне подарила
Душу мою поразила
И любовью меня заразила
Смехом своим ослепила
В образе ангела
Спустилась с небес
Как милая радость
Как чудо с чудес
Я к ней в слепую полез
Как маленький мальчик
За ней я пошёл
От её красоты
С ума я сошёл

Таранцов Ярослав

Спустити кров
Висушити тіло
Я роблю все чого вам треба
Нехай навіть і не вміло
Якби моє чогось хотіло
Не плакало, і не ревіло
Тупеньке, просто чогось вміло
Щось не подобається?
Щось не так?
То це напевне просто знак
Що ти ніхто
Ніщо
Ти не існуєш
Куди накажуть бродиш
Десь снуєш
І тягнеш за собою душу
Мене любить ніхто не хоче, та й не мусить
Дивацтво
Дитина у якої ще не висохли власні шмарклі, вже відчула на собі чужії харклі
Блювотина, мене од вас просто уже рве
Товкмачите ви вміло іншим щось своє
Та щось таке, що вже повзе під шкіру
Тут не сказати, робите це вміло.
І як би моє тіло не хотіло
Воно б впало
Обімліло
Вмерло б
Та ви подряпаєте й там
Клянусь собі, клянусь богу
Клянусь і обіцяюсь навіть вам.
На цьому світі, вам себе не дам.

Коляса Дарина

Я народилась
Я росла
Я шпорталась
Кріпилась
Ходи Я сама навчилась
Мене тримали, боялися впустити
Думали що я горня, можна розбити
А я хочу жити
Не думати не будувати плани на перед
Хто я?
Зрозуміти
А як не взнаю
То самій себе створити
Навчусь я на своїм верстаку шити
Я в нитках буду плутатись
Мене будуть гнітити
А от буду з того сміятись й просто жити
Робити помилки й шпортатися знов
Що в цьому світі головне?
Правильно, відповідь
Любов!

Коляса Дарина

Ви красиві
Та пусті
От ви розіб’єтесь, і що мені з того
Я вас берегла, і так втомилась
Ви не дали мені свободи життя
Точніше я сам дав вам ці вуздечки
Земля пекла немов засохла гречка у колінах
Від моєї любові кожен крім вас гине
Я хотів щось навзаєм та отримав лиш біль
Моє серце виїла скорбота, немов затхлу в шафі шубу міль
Я кожен день на гору вибирався
На вас дивився, милувався
А потім просто глянув вниз
Побачив затоплене село, моїм морем сліз
Я для любові, ще певно не доріс

Коляса Дарина

Якби ми могли цілувати зірки
Й збирати оберемками зорі
Кидати їх у пісок і дивитись як сяє море
Якби ми могли продавати кісти
Й малювати ними кордони, то можливо не було б війни, й маленького моря в кутках очей
Якби ми могли ми могли як птахи, пролітали сотні ночей
Якби ми могли як тварини, забувати, не шкодувати про біль
Можливо б у душах істотних не завелася синява цвіль
Якби ми могли пробачати, як риби, забувати усі страхи
Якби ми могли як диявол, купувати чужі гріхи, то можливо забули б про власні у шафі кістки
Якби ми могли як ганчірки, падати та в кінці змивати весь бруд
Якби ми забули про тіло, і мозок, достатньо дурний
Якби ми були немов сонце, сяяти забувши про біль
Хоча може сонце про нього і не забуло, йому просто начхати
Та сонце світить, усім людям
Аби однаково, їх зігрівати
А те що ви не на тім континенті, то уже проблеми ваші
Якби ми могли просто взяти, й забути про біди всі наші

Коляса Дарина

Люди люблять очима
коли проходиш повз – стенають плечима
люди люблять не чути
коли говориш про себе – бажають забути
люди люблять керувати
як щось вже кажеш – не забути прибрехати
люди люблять власний егоїзм
коли питаєш про них – нема що сказати
люди люблять гармонію тиші
якщо ти не копія – сиди тихше миші
королевам відрізають корони
королям вибивати коліна
дітям не дають лити сльози
а в чім твоя проблема, людино?

Коляса Дарина

В її квартирі було фортепіано
Здавалось воно було її першим коханням
А останнє так і не знайшлось
Вона віддавалася нотами так сумлінно
Якби змогла то грала б без кінця
Початку її музики не було вороття
Вона літала поміж хмар із горобцями
Деколи око падало на сірий з білим тротуар
Якби замість сірого був чорний
Він нагадував би їй стару батькову уніформу
У її шафі було декілька суконь на плічках
І пара штанів у комоді
Він стояв поруч до дверей, при вході
Ще була стоса плівок, і стара касета
Вона не любила брускети з паштетом
Могла переварити лиш сир із пакета
Або млинці з чаєм
У неї завжди були сумні, втомлені очі
Ніколи не плакала на людях
А вдома – не хоче
Нема перед ким
Кіт не рахується, він безжальний
От недавно розшарпав новий тюль
Ця жінка жила, як тільки вміла.
Та вона ніколи себе не любила.

Коляса Дарина

Сніг перемішався з димом
Дощ з розтопленим вогнем
І хто ж бо знав що прийде горе
Одним прекрасним ясним днем
А хіба разом ми тепер будем
Як ще не були
Ні не будем
Про нас забули
Мої промерзлі пальці
Посмішка твоя
А в нас так тепло
В нас ото так чудно
Нам головне що батьку не марудно
У нас зима
В нас кролики в траві ніжаться
Лихої смерті й думати не бояться
У багатьох із нас підвал, у когось з нас горище
Та от секретам треба місце до нас ближче
І якомога далі від твого ока
Мене Спіткала доленька лиха
Та лиш паскудний день не нищить праці
У мене є свої фрукти на таці

Коляса Дарина

як діти гралися в любов,але в тійгрі у когось пролилася кров.все було наче постанова,той поцілунок і розмова,дешевий алкоголь в руках і ті бридкі слова любові, пробивали сльози на моїх очах.
так!я знаю що буду тебе завжди чекати,чи було боляче мені чи ні любов не приховати лиш очами,які були наповненні сльозами у ночі.думка про нас мене не покидає,але ми як ті у морі кораблі,які розплися своїми портами,на другийберег нашої землі.
month