У наших серця палає полум’я війни
В очах розбиті будинки та душі
Усі стараються втекти
Та ворог нас зі всіх сторін вже душе

Крізь грім та дим, які стоять над містом
Блукають люди, у пошуках надії
Та колись горизонт засяє сонячним світлом
Де кожна руїна стане символом сили

Страждання, біль і смуток в серцях
Бушує буря ненависті в душі
Та прийде час, завершиться війна
І підуть із країни всі чужі

Усе завершиться, настане мир
Та не вернути лиш одного
Збудуємо знову мільйон квартир
Повернемо все, не вернемо головного

На цвинтарі з хрестами без імен
На цвинтарі із прапором в могилі
На ними плаче тисячі сімей
Та не повернеш їх, ми тут безсилі

Що Божий день по вулицях везуть
Й журблива пісня над всім містом грає
Та вона ніколи не заглушить
Плач тих, чия душа страждає
viadin

Ці рядки я хочу присвятити
Найціннішому, що є у нас
Те, чого не можна загубити
Те, чого не змінить навіть час

Це до народження створено
І після смерті ще живе
І ми нізащо не спотворимо
Те, що є таким, як є

Вона формує нас, як особистість
Із нею легко сумувати чи любить
Бо у неї є маленька особливість
Її ніколи більше не змінить

Вона вкладає в нас усе
Що так потрібно ще живій особі
Без неї жоден в світі не живе
Вона-наш подарунок долі

Із нею здатні відчувати
Кохання, смуток, щастя чи журбу
Без неї тяжко проживати
Без неї сміх не змінеш на сльозу

Душа- це те, що всередині у нас
Що пронизує нас до глибини
Наше світло, наш зірковий час
Прожити вдало та піти

Це крихітний всесвіт
Джерело усіх думок
І у її руках ми знов і знову
Знаходимо місце поміж тисячі зірок
viadin

Мені уже багато літ
І внуків бавлю я щоднини
Та пам’ятаю я твій пліт
І як придумував причини

Та й руки ніжні пам’ятаю
Що гріли у тяжкі часи
Волосся, у яке вплітаю
Квітки, що досі мокрі від ранкової роси

Твій сміх гучний , що на весь сад лунав
Такий дзвінкий та рідний наче сильні плечі
І як тебе я під вікном гукав
Коли обдумував про наші спільні втечі

Хотів втекти з тобою я навік
Щоб кожної днини прокидатись із тобою
Щоб відкривши очі , я бачу пару повік
Які до країв наповнені любов’ю

Я вічно хотів із тобою втекти
Щоб твій аромат завжди був на моїй куртці
На жаль, я не здійснив своєї мети
Коли я зміг , то ти була вже у весільній хустці

Я бачив очі твої , такі пусті ,
що не горіли зовсім
Востаннє бачив коси твої густі
Як я без тебе впораюся в осінь?

Тоді скажи мені , прошу ,
як я без тебе зміг би жити
Якщо цікавить , як іще тоді живу
Бо обіцяв тебе усе життя любити

Бо хочу передати внукам свої помилки
Нехай спішать , бо час їх ждать не буде
Скажи про почуття , якшо горять прожилки
Інакше вона навік про тебе забуде

І навіть якщо вона теж тебе любила
І навіть , якщо її серце билося разом з твоїм
Вона від очікувань до тла згоріла
У неї не лишилось жодних відчуттів

І ось пройшло уже багато років
Мої онуки зібралися навколо
А я сиджу , розказую їм про усі ці кроки
І душа немов грає в соло

Бо знаєш , без тебе усе завмирає
Усе чекає , коли я побачу твої очі
І серце навічно помирає
Без тебе я не люблю ночі

Вони пусті , у них нема життя
Вони холодні та на смак як кориця
І чути тільки ніби каяття
А відчуття немов співає птиця
viadin

Скільки себе пам’ятаю
Я вічно хотіла зустріти тебе в коридорі
Зустріч поглядами не забуваю
Ми поводили себе неначе хворі.

Скільки іще чекати прийдеться ?
Скільки сторінок написати , листів?
Коли серед натовпу погляд твій найдеться ?
Скільки повинно згоріти мостів?

Стільки питань задаю собі щоночі
Коли уже настане той момент
Коли для тебе стануть рідними мої очі
Коли доступним стане абонент

Коли усі листи , написані мною роками
Потраплять до твоїх сильних рук
Коли перейдемо рушник своїми ногами
Навіть переживши багато розлук

І знаєш , я без поданої інформації про тебе все знала
Я шукала і рвала , де тільки могла
Тепер знаю , яка твоя улюблена кава
І яка у тебе влучала стріла

Я взнала те , що змогла взнати
Я сама, мені не допоміг ніхто
Рахувала ночами всі твої втрати
І переглядала , які ти любиш авто

І кожного дня на твоїй сторінці
Я бачила фрази із зізнаванням кохання для неї
Сиділа мовчки у старій квартирці
У якій колись будуть відкриті музеї.

Тут зібралося моє до тебе кохання
Тут стіні не із цегли , а із почуттів
Стеля пройнята моїм мовчанням
Підлога не скрипить , у ній багато слів.
viadin

Я поздравляю вас с хорошим результатом,вы поддержали все традиции свои,и вроде бы повышена зарплата растет доход и у кого то за пределом украины.прошли года и плодовито ведь безспорно,ведь это просто ерунда заставить человека быть покорным.а человек ведь хочет просто знать,свое задание,перспективы,чтобы он мог работу выполнять спокойно классно и красиво.вот обеспечена семья,растет потомство очень быстро,но вам ведь нужно чтобы ваше я было представлено в министрах.ведь это ваш любимейший прием поставить буфером кого то, и очень уж обманочным путем наладить повседневные доходы.
Пастух андрій

Ах путлер ти путлер нацистом ти став неспроста,бо башня твоя як була так і лишилась пуста.ти був і нацистом,і фашистом,і рашистом,і самого люцифера секретарем особистим.не виправдаєш ти свою війну в донецькій і Луганській областях,а астраханські і воронезькі народні республіки покажуть в новостях.хайло ти на свою рішившиеся,так це означає сволота вельмі відлічівшаяся.нові реалії це війна,тут наша країна а не нова "страна",забудеш слово нові реалії ай кью твоє світлітиме і далеє.ти навіки став окупантом,хоч пов’яжи свою дитину бантом,хоч розширюй НАТО до кордонів 91 го року,хоч створюй свою хунту 100 років.
Пастух андрій

ти напишеш мені під грозою,
забувши, що я для тебе стала чужою,
ти напишеш мені, коли ледь стоятимеш на ногах,
а я, закохана дура, буду шукати сенс у твоїх словах.

ти напишеш в один із серпневих днів,
і я знову відчую тепло та загублюся у волоссі твоїм,
ти напишеш, обіцяю, напишеш,
згадавши, що я та, якою ти дишеш.
кус

А можна з тобою назавжди,
Так міцно узявшись за руки,
Забути про всі негаразди ,
Не знати ніколи розлуки…?

А можна,щоб посмішка щира
І серце, розмовам відкрите?
Я б навпіл усе розділила,
В коханні життя лиш прожити…

І вже, коли сивиною
Покриється моє волосся,
Тихенько скажи за спиною:
"Кохана,нам це вдалося…!"
Карина Шевченко

Колись я напишу тобі листа,
Хай люди кажуть, що так швидко не буває.
Ти не боїшся відкривати почуття,
І ніби років сто тебе я знаю.

Скажи мені,ну звідки ти прийшов
В той час, коли було це необхідно,
До мого серця ключик віднайшов,
А я кричала, що кохати не потрібно?

І я боялась так тебе кохати,
Бо в серці моїм біль ще не минув.
Дивлюсь на тебе і продовжую брехати,
Хоча в твоїх очах давно тону…!

З тобою подих ніби завмирає,
Я, наче пташка у руках твоїх тремчу,
Боюсь зізнатись в тому, що кохаю
І що за обрії з тобою полечу.

А я кохаю, справді,я кохаю,
Так, ніби вперше і до цього не було!
Про все на світі я з тобою забуваю,
Щастя блукало, але нас знайшло…

Карина Шевченко