В темряві світу, в холодних очах
Без тебе єдина, всі ночі в сльозах.
Памʼятаю я дні наші в срібних вогнях,
Всі згадки про нас, як безбарвний екстаз.

Весна змінить зиму, а літо – весну.
Знову без тебе я , мила, засну.
Тримаючи постать твою всміхнену
Навічно я в голову свою зажену.

І нехай скільки років ще буде боліть,
Не хочу я інших коханих любить.
Нехай моя рана ще буде горіть,
За сльози мої кришталеві простіть.

Mika Alan

У серпневу ніч покликав місяць,
З вітром обіймається листва…
Біля неї він заледве дихав,
Невимовно промовляв слова…
А на небі чатували зорі,
У секундах пролунав романс…
Піднялися хвилями крізь море,
Почуттів глибокий реверанс.
Чи то може через довгу тишу,
Чи, можливо, пристрасті туман?
Закружило їх.., зірвали нішу,
Полонив чуттєвості дурман.
Постелив Молочний Шлях суцвіття,
Все таке незвичне, чарівне…
Світ небесний – дивне розмаїття,
В їх очах розквітло все…

Їх покликав в ніч серпневий місяць.
13.08.2024 р.
Надія Холод 💫
Надія Холод

Де ти, моя свобода? Відлунням днів минулих,
Шукаю слід твій ніжний у тіні вечорів.
Твої крила, як вітер, несуть у світ незнаний,
Та дотягнутись до них не вистачає слів.

Де ти, моя свобода? Чому ж ти зникла з поля,
Де мрії розцвітали, де був мій ясний зір?
В пітьмі душі тривожній шукаю я опору,
Та губляться дороги в безодні сивих гір.

Де ти, моя свобода? В бурхливих хвилях часу
Згубила ти свій образ, мов місяць у воді.
Я кличу тебе знову, з надією на спасіння,
Щоб вільним був мій подих у кожній миті днів.

Де ти, моя свобода? У променях світанку
Чи в подиху весняному, що лине над землею?
Знайду тебе я всюди, серед полів безкрайніх,
І в серці запалаю вогнем надій своєю.

Прийди, моя свобода, у кожне моє слово,
У кожен подих вітру, у пісню журавля.
Будь світлом у дорозі, будь мрією святою,
Щоб вільним був я завжди, щоб вільним був мій шлях.

Олесь

я відчуваю пʼянкість свого тіла
воно так рветься до зухвалої тебе
аби його ти вкотре розігріла
і лиш для цього, щоби знищити себе

поміж людей ти будеш пʼяна мною
твої уста лиш цілуватимуть мене
я повністю дарую тобі волю
це почуття ніколи не мине

така чужа й близька здаєшся знову
ти сяєш лиш вночі, і не для всіх
чому ти змушуєш забути про мій розум
і з кожним днем продовжуєш мій гріх

твої глибокі очі – мій магніт
я не страдаю почуттям кохання
торкаючись стегна понад нагніт
твоя невинність потребує зберігання

завʼязана з закритими губами
цей дотик вічності, гарячий і пустий.
така довірлива, працююча руками
цей вечір із тобою був чутний.

торкнувшись знову терпкості душі,
відкинувши твої переживання
ти знищена, назавжди річ утім
що ти дуже легка для зґвалтування
Станіслав

Любов не обмежена в часі.
І не піддається умовам.
Любов буде в парі до тих пір,
поки будуть розмови.

Ті, що хвилюють сьогодні,
Доводять обох їх до краю.
Та завжди в поважному тоні.
А в кінці обов’язково: «Кохаю».

Поки будуть обійми.
Ті, що так зігрівають.
Поки буде спокійно.
Бо вони так обирають.

Поки буде бажання
щасливим бути разом.
Поки буде натхнення
квіти ставити в вазу.

Поки віра в партнера
сильна і безумовна.
Поки, щоб не траплялось,
ти знаєш, що неповторна.

Любов сильніша обставин.
Навіть коли іншими стали.
Щиру любов відшукали,
Лиш коли один одного прийняли.
Віталія Золотар

Хоронить Рівненщина золотих героїв.
Загинули на півдні, у степах…
Душа злетіла в Небеса із бою
Та, житимете вічно у серцях!..

Не плач дружино, не журися мамо!
Не рвіть ви душу… Боже, як болить!..😔
Ти колисала його дитинчатком рано,
Ох, серце твоє так щемить…

Молилася за долю на колінах.
Благала щастя, затишку, тепла…
Та, чорна птиця у лиху годину,
Забрала сина путінська чума.

Усе минає, горе твоє згасне.
Таке життя, такий наш білий Світ…
Хай на могилах ростуть квіти рясно,
Продовжуючи їх безмежний вік…

Крізь посмішку милуються солдати
Ростками квітів, поверх на труні…
Тепер у світлих, над яскравих шатах –
У війську Божому, знамення на чолі.
ND🤍
Надія Холод

Знову повітряна посеред ночі, знову діти йдуть у сховище, разом із батьками заради свого життя, такого не має бути, сука де всі люди ?
Поховалися приблуди, і тільки логістика спокійно працює по клубам. Поки герої в ніч та день затуляють собою, наче великою горою, зупиняє орду.
Знову не сплю і не одну ніч, в пошуках мить, щоб знати заради чого жити, ні не гублюсь в мить, знаю що треба робить, та як діяти коли навколо шум, я би зупинив час на день, щоб зосередитись під дим вогнища.
Здається тоді і знайду себе, щоб позбутися ворожнечого кастету, закінчити війну і з самим собою, навіки закрию ворота зла, на віки буде не зламана вона.
Для чистоти душі, це для попа строчка, щоб всі знали, ми не тільки за ради Христа будемо боротися за нашу, націю.
А війна це дофіга бабла, не для нас, для нас це гірка сльоза. Да і фіг з ними Бог всіх за гріши покарає. Да буде сила вогню божа з нами!
Якщо ви цього потребуєте закриємо своїми тілами, не важливо яка буде рана, збудуємо вам стабільне життя, поки тут не вистачає бк. Та ти пий каву з ранку вона тобі в офісі потрібніша ніж, куля яка захистить тебе від ворога. Яка покладе край цій епохи війни, та зустрінемось мила десь на нашому місці, де завжди росли квітки, та по нашому полю побіжуть дітки.
Але на жаль зараз побратимів несуть на щиті, комусь вже ніколи не допомогти…
Згадуйте частіше, хто та за що, психіку батьків не вберіг
Ярослав

Про мам написано багато
Найдорожча вона у всіх нас
І тільки боляче, ми вже хочем їй про це сказати
І коли радісно вона, радіє з нами в мить
Цінуйте мам вони найкращі
Кожного разу кажіть, що кохайте їх.
І по змозі обіймайте, обіймайте кожну мить
Ярослав Касяненко

Любов не обмежена в часі.
І не піддається умовам.
Любов буде в парі до тих пір,
поки будуть розмови.

Ті, що хвилюють сьогодні,
Доводять обох їх до краю.
Та завжди в поважному тоні.
А в кінці обов’язково: «Кохаю».

Поки будуть обійми.
Ті, що так зігрівають.
Поки буде спокійно.
Бо вони так обирають.

Поки буде бажання
щасливим бути разом.
Поки буде натхнення
квіти ставити в вазу.

Поки віра в партнера
сильна і безумовна.
Поки, щоб не траплялось,
ти знаєш, що неповторна.

Любов сильніша обставин.
Навіть коли іншими стали.
Щиру любов відшукали,
Лиш коли один одного прийняли.
Віталія Золотар

А я лежала і дивилась на зірки.
Вони мене чудово розуміли.
Такі далекі, і такі близькі…
То шепотіли щось,
То ніжно мерехтіли.

Я знаю, серед них є і моя.
Маленька зіронька,
В безкраїм океані.
До неї уві сні мандрую я.
Чумацьким шляхом,
За безцінними скарбами.

Я наберу здоров’я до схочу,
Любові в серце,
Доброї удачі.
І щастя, скільки зможу унесу.
Щоб цей жорстокий світ не помічати.

Я точно знаю, серед них одна моя,
Маленька зіронька,
В безкраїм океані.
Моя єдина, тільки не згасай.
Світи до мене, ясними думками.
Ольга Вінтер