Я плакала, не проронивши сліз.
Дощем з небес вмиваючи обличчя.
Тебе крізь ніч, від мене потяг ніс.
Вистукуючи мантри з під коліс.

Тепер між нами тільки телефон.
Він вміє відстань перетворювати в смайли.
Віддавши почуття в його полон,
Буду чекати зустрічі насправді.

Візьму тебе і міцно обійму
Заплющю очі і тоді прокинусь.
Губами до щоки твоїй торкнусь.
Ти скажеш, що мені це все наснилось.
Ольга Вінтер

Не хлебом единым был жив человек,а был ли то хлебу он дорог,когда то давно с под темнеющих век к нему подбирался таинственный ворог.питался герой наш и хлебом и словом,противника козни взирая,но пребывал под небесным покровом,труды на земле собирая.и благодарен был хлеб человеку за голову, руки,даруя в быту уваженье,а ворог все так же томился от скуки,готовя пустые лишенья.противник хитрец извивался,марал,все делая новые беды,а человек и о том забывал во время труда и обеда.какое то время и мир их терпел,подумавши взял и развел их на разные части,остался герой наш и весел и цел,противник в жару искупал свои страсти.
Пастух андрій

Ремарк казав глибокі речі:
-Люби усіх,кохай одну
-Любити можна все
-Кохати лиш одну
-Любити можна всіх
-Кохати лиш тебе
-Любити можна друзів
-Кохати хочу лиш тебе
-Любити можна всім
-Кохати треба вміти
-Любити можуть всі
-Кохати хочу, а любити ні -Кохати можу, а любити ні
-Кохати буду, а любити ні

Люци

Не закохуйся в мене…
Не варто..
Все розтрощимо –
Знаю..
Іще на початку..

Не шукай плюсів в мені..
Зовсім..
В протиріччя пірни,
Якщо хочеш,

Ти собі не кради,
Мою втомлену душу,
Краще віскі..
Убий почуття,
Що так мучать..

Не закохуйся в мене…
Не читай мої вІрші..
Вони беззмістовні..
Як Гоголя, для мене книжка…
Серпень 2024
21:00

Ліза

Я за тобою, як за горою
Ти за мною, як за кам’яною стіною
Падаєш у прірву любові моєї,
Та недовірливо дивишся в неї

Моя любове побудь зі мною,
Бо я за тобою, як за великим Сивулем
Дивись у цю прірву, як на довіру,
Та живи щомиті,
Бо немає такої любові, як моя в’язниця.

Біжи в мої обійми, як додому
Бо без мене у тебе немає дому
Я вмию твої сльози своєю долоню
Аби тільки не гіркою водою

Твої очі, як бездонне море
В якому я тону щоночі охоче
Падаю у твою прірву любові
Ніби до себе додому.

Іванна

Лавандове поле хвилює чуття,
Прослалось за обрій, далеко…
Цей вдих ароматом і вмить забуття!
Десь клином злетіли лелеки…
Зітхнули легені, полегшення, зойк!
Озонове небо високе…
У паростках світиться цвіт, наче шовк,
Зі Світом єднання глибоке…
Крізь роздуми, спомини, сум, відчуття…
Роздмухує вітер бажання,
А море квіток огортають життя,
Стирають душевні ридання!
Нехай фіолетовий спиниться час,
Нехай виринають бажання.
Між небом й землею, крізь розписи фраз,
У мріях злетіли вітання.

29.08.2024 р.
Надія Холод 🪽
Надія Холод

Забудь мене, пробач за всі слова,
Цей біль — назавжди мій.
Кохана, це не твоя вина,
Мій крик, мій жах, моя туга
Пролились чорною печаллю
На твої ніжнії вуста.
І в наших замкнутих обіймах
Назавжди лишиться журба.

Метафор вже й не підберу,
Забув давно вже слово "страх".
Та впевнено кажу: тебе люблю,
Та це лиш текст, що зостане на губах.
Я вже не вірю у любов,
Дивним давно закрився у собі,
Ковтаю свою чорну кров
Й ховаю на душі рубці.

Я житиму ще рік чи два, нехай,
За все платитиме печаль.
І хай тебе кохає інший,
Коли моя любов для тебе —
Сум і біль, й відчай.
Блажевський Віктор

Ти сенс всього мого життя,
Без тебе Я занепостився.
Коли зустрів таку красуню,
Негайно долі покорився.

Вродливість твоя фантастична
Мене одразу полонила.
Піддався чарам неземним,
Моя Ти пташка білокрила.

Коли зі мною поруч Ти,
Неначе голуб Я літаю.
Чекаю зустрічі з тобою,
Без тебе просто помираю.
Юрій Сіромашенко

Я за тобою, як за горою
Ти за мною, як за кам’яною стіною
Падаєш у прірву любові моєї,
Та недовірливо дивишся в неї

Моя любове побудь зі мною,
Бо я за тобою, як за великим Сивулем
Дивись у цю прірву, як на довіру,
Та живи щомиті,
Бо немає такої любові, як моя в’язниця.

Біжи в мої обійми, як додому
Бо без мене у тебе немає дому
Я вмию твої сльози своєю долоню
Аби тільки не гіркою водою

Твої очі, як бездонне море
В якому я тону щоночі охоче
Падаю у твою прірву любові
Ніби до себе додому.

Іванна