Ворожити на ромашці,
Я не буду, любий.
Більше я вже не хвилююсь ,
Любиш..? Чи не любиш..?
Вітру подихом різким,
Пелюстки зірвало.
І по різним полюсам світу
розкидало.
На обох цих полюсах,
Не зростити квітку.
Загубився літній цвіт
В крижаній палітрі.
Краще заплету в вінок
Всі дівочі мрії.
Відпущу із серця сум
Марної надії.
Стану тихо край води
Босими ногами.
" Ти пливи віночок мій
з ніжними квітками…."
Ольга Вінтер

Про всих вірші вона писала,
Та лиш про себе забувала.
Про те ким стала і чого бажає,
Під сподівання інших вона не підпадає.
Та запитання "хто ж я?", – ставлю повсякчас,
Тут варто зупинитись на одній із всих гримас.
Часом буваю тиха, мила і привітна,
А через мить жорстока, вперта і амбітна.
Тут колорит характеристик змішався у мені,
Та справжньою буваю, лиш у колі я сім’ї.
Як всі звичайні люди, у кожного своє,
Я щастям поділюся і не візьму чуже.
Та все ж ти обережно, підходь зі мной до справ,
Бо можу я ще безліч влаштовувать вистав.
І цінності є сталі, що змінам не під силу,
Плануєш їх порушить?, – копай собі могилу.
Щастя маю в голові і не залежить це від статків,
Допоки всі здорові і живі – це головне від всих достатків.
Бандура Анастасія Олегівна

В твоїй посмішці так багато свята, є там трошечки журби
Дивлюсь на тебе і хочу обійняти…
Сказати наскільки довго чекав я тебе
Сказати що час швидко плинний
Що треба цінувати кожну мить
Мить там де разом будемо єдині
Мить яка буде з нами назавжди
Ярослав Касяненко

Заламане світло, крізь призму зіниць,
Холодом місячним, проймає тепло.
Тіло стривожене схоже тремтить,
Почало вдихати, хоча й не могло.

Кристалами снігу, рахувати карати,
Боязко збитись, хоч це лише скло.
Скільки між інших, їм вартувати?
Ставляючи грань, одній на мільйон.

І у ніжності, гострих сльозах,
Місячним світлом, зламалася міць.
Тріщини болі, не в силі забрати,
Надію в очах, твоїх силоміць.
Павлюк Олександр

Забуду всіх, але тебе ніколи
Забуду ніч. Бо ти подарувала день.
Забуду повінь, бо є натхнення
Тобі писати кожен день.
Ярослав Касяненко

Занадто сильно змінився цей світ, наповнився гріхами..
Ніхто не шукає спокути в наш час,
Бо всюди кажуть:«вибір за нами».
Люди вбивають, вмирають,програють свої статки,
Ну а дехто будує власні порядки.
За гроші та владу люди готові вбивати
Багатьом не шкода на це робити витрати
Тортура моя – не факт,що помру,
А те,що до мирного життя між людьми я не доживу
Я – раб пера,своїх ідеалів та власної думки,
Скажу,перед завершенням власної муки:
Доки в людства не зникне культура війни,
До миру всюди їм так ніколи і не дійти
Раб пера

Положило літо у покоси
Колоски пшениці та жита…
Розпустила юна діва коси,
Молоді літа…

Схолодніли вечори серпневі…
Незабаром дітям в школу йти…
Мало тижнів лишилось веселих,
Скоро за уроки всі!

У садках пташки принишкли,
Будуть відлітати в даль…
Ця дорога для них звична,
Хай візьмуть весь смуток, жаль…

Розривають дзвони простір тиші,
Чутно стукіт потягу крізь світ…
Пригадалося в минулому колишнє,
Що крізь роки залишило слід.
ND💗
Надія Холод