Річки, порти, непривітні холодні вокзали,
Такі непримітні, малі часові портали
Сніг і білі казки зими.
Без весни на цей раз, ми самі.
Як кричали, страждали, стогнали
Ми на білих річках, портах, вокзалах
Так і тепер у зниклих залах
Ми самі. Без весни, ми самі.

Мікель Зорянський

Мій Юний читачу! Сідай зручніше
Для тебе повість я приготував
Тут про кохання, зради, і ніжніше—
Про темний бал, про царський темний бал.
Який накал! Розкішні сукні, пані
Свічки, що плавились
Від подиху вина
Прокинулись всі мертві на світанні
Ах, шкода як! Не царський бал—імла.
Але ж вони
Прокинулися всі! Ви уявіть, буває і таке
Життя, насправді, дуже нелегке.
Як мрець
Прокинутися може, ви скажіть,
Та з відповіддю краще не тягніть.
Жартую! Читачу, ти вже готовий?
Давай ми познайомимось з тобою
З героями, що тут крутили бал
Який же був він! Його чіткий стан
Немов у жінки,
Тонко і граційно! Продумано все чітко, уяви!
І розлетілись враз на всі мольби
Всі плани, все до чорта, на шматки!
І від гостей лишились лиш кістки.
Мікель Зорянський

Не спиться. Вам теж? Не до сну, не вночі
Сновидіння йдуть плинно крізь нас
Почалися осінні, нестерпні дощі
Лине скрізь ніжно-тихий наш вальс.
Підіймається вгору, до самих небес
І говорить зі Смертю сміливо
Життя каже: "немає на світі чудес"
А Загибель: "та є, неодмінно".
Скрипки вступили, розкрилась душа
Ламка й щира, з весняних квіток
Ніч настала повільно, у темінь руша
Одягніть свій квітковий вінок.
Вже заснули? Ну спіть. Колискову співа
Соловей у гаю. Все мовчить
Сплітаються в рими уперті слова
А серце мовчить. Безпощадно мовчить.
Вальс скінчився? То хай відпочинуть усі
Ноти всі позливались в одне
Розкриваються душі у справжній красі
Лиш коли їх життя омине.
Мікель Зорянський

Тобі знов не до сну, моя люба
Гладить ніч тебе чорним пером
Будь тихіше, моя ніжна згубо
Що було, те пропало давно.
Легка шаль і фіранки на вікнах
У бокалах вино із троянд
Моя приязна й лагідна втіха
Захлинулась в широтах віранд
Не лютую, не кличу й не плачу
Тільки бачу тебе уві снах
Ах, чия ж демонічна подача
Віддзеркадилась в твоїх очах?
І мене прив’язало до тебе,
І наш світ переплівся в одне
Ти зі мною щаслива й без себе
А кохання нам долю плете.
Мікель Зорянський

Мій маленький, дурний герою,
Ніколи не озирайся, ведучи зрадників в бій
Стій за себе, за себе—горою,
Як не тебе, то серце зламають тобі.
Я йду на захід, йду за тобою так довго,
Міняються цифри, ліси, степи і озера
Я казав, та плював ти на застороги,
А у мене з собою лиш недописана вчора поема.
Пляшка горілки, на двох одна сигарета
Панк-рок у навушниках, чому ти його так любиш?
Йти за тобою—та ще дурна естафета,
Навіщо тобі зірки, якщо ти їх так нещадно губиш?
Мій маленький, дурний герою,
Я благаю тебе, тільки не озирайся.
Зі своєю тяжкою від морфію й героїну ходою
Не здавайся. Покайся. Прощайся.
Мікель Зорянський

Весна. І день був теплим, і вітер шелестів
І тихо нахилялись дерева до землі,
Дзюрчав струмок у гаї, співали солов’ї,
Солдат ішов повільно, немовби в нікуди

Прийшов він на могилу і обережно сів
І його смутний погляд із-під кошлатих брів
Невпинно видавав те, як тяжко на душі
Солдату молодому, що довго йшов сюди.

"Пробачте мені, тату", він тихо прошептав
"Не вірив я Вам, тату, хоча я, звісно, мав,
Не вірив, що колись я буду сам-один"
І знову важкий погляд із-під кошлатих брів.

"Не вірив я Вам, тату, що вас колись уб’ють
Що воювати будем. Не дам собі забуть
Про оповідки Ваші, про фронтову війну,
Як гнали росіян ви далеко за Десну.

Як вибивали нечисть із рідних нам степів,
Як хоронили друзів у цинковій труні.
Ви ж-бо мені казали, та я не вірив Вам
Не думав, що колись я відчую це все сам"

"Пробачте мені, мамо", вів далі фронтовик,
"Що не цінив я доторк від Вашої руки,
Якою Ви ласкали маленького мене,
І примовляли тихо, що скоро все мине,

Пробачте за невдячність, яку несу в душі
За недостатню щирість і за сумні пісні
За те, що не віддячив за щиру ту любов
Яку Ви дарували мені і знов, і знов,

Що мало так дивився на те, як живете,
Що забував про те, ким був для вас і де,
Я був поганим сином, я прощення молю
В душі я все спокою ніяк не віднайду.

Щодня за вас молюся, та легше не стає
Боюсь, що вража куля зустріне і мене,
А я ще не спокутав страшную ту вину,
Що був невдячним сином. Пробачення прошу"

З землі солдат піднявся і низько поклонивсь,
А потім на могилу своїх батьків дививсь
"Помщуся, я помщуся" собі пообіцяв
"За смерті сотень тисяч таких батьків і мам,

За смерті юних хлопців і молодих дівчат,
За страх і за розруху, що ворог розкидав.
Не буде їм прощення, я присягаюсь вам!
Поставлю за це свічку—сходжу сьогодні в храм"

Подув легенький вітер солдатові в лице
"Мене не залякати ворожим тим свинцем!
Я жити буду, буду я ворога рубать
А якщо доведеться мені десь помирать,

Загину я геройськи, я ж України син!"
Сказав він і далеко почув церковний дзвін.
У мовчазнім поклоні він щиро помоливсь
Ніколи той хлопчина нікому не коривсь.

Хіба що тільки богу і старикам-батькам
Які віддали душу високим небесам.
Солдат той розвернувся, пішов у далечінь
На гомін. Його кликав далекий клич війни

Та знав, що його кулі ворожі не візьмуть,
Хіба що Смерть торкнеться у тихому степу.
Та всі одного разу колись ми помремо
Проте хтось, як собака, а дехто—як Герой.
Мікель Зорянський

Пожовтіле листя падає на землю
І застигла свічка у німім вікні
І фарбує настрій, ніби аквареллю
Сонце у зеніті й невимовний біль.
Скільки ще зосталось пережити горя?
Скільки ще судилось нам пройти доріг?
Ти завжди хотіла роздивитись зорі,
І картав себе я—тебе не вберіг.
Осінь перестала сипати дощами
Їй прийшли на зміну холод і зима
Розболілось серце, роз’ятрились рани
Тільки наша юність, юність ще жива.
Мікель Зорянський

Героїня шекспірівських трагедій
Молода, прекрасна, трагічна дама
Ночі, науки, мистецтва, поезії леді
Ніби зійшла зі сторінок нового роману.
Вона на балах завжди найяскравіша зірка
Так танцювати вальс, як вона, ніхто не вміє
Гарна, строга, серйозна, як на картинах
Вона червоне темне вино воліє.
Вона хоче бути в центрі уваги,
Фліртувати з чоловіками, їхати з ними в готель
Дорогим ресторанам завжди надає перевагу—
Креветки, ікра, ігристе шампанське, форель
Таких, як вона, мабуть, не лишилося жодної
Тільки що ховається за цим образом?
Зламана, бідна, нещасна душа на вагу золота,
Обійміть хтось. Не будьте із нею порізно.
Мікель Зорянський

Кони белые , кони разные,
Они смелые , и прекрасные ,
Всему подвластные
С ними обнимешься ,
Даже поцелуешься ,
Природа разная ,
А кони прекрасные.
Кони верные ,
Кони смелые ,
Цветы белые ,
Кони разные ,
В образе прекрасные.
Хоть не умеют говорить
Прошу , любить коней ,
И их не бить,
На то они и кони
Для жизни нашей , есть людские…
Умные , разумные ,
Красивые , всегда.
Кони верные ,
Кони смелые ,
Цветы белые ,
Кони разные ,
В образе прекрасные.
АРИНА ЭРНЕСТ

Ах , ты конь вороной,
Ты вези , вези,
Меня домой.
А я мальчик молодой,
Все также озорной,
Там моя девченка,
Ждет меня домой.
Я девченку поцелую,
Я девченку обниму,
И своей – любимой назову.
Мы с ней в месте , потанцуем,
И скажу , я ей , люблю !
Люблю тебя крассавица,
Люблю тебя одну,
Тебя я не забуду,
Я так тебя люблю !
Тебя я не забуду,
Я так тебя люблю !
И букет цветов
Я так же подарю,
Мы так же потанцуем,
На свадьбе у меня,
Любить тебя я буду,
Ведь ты моя жена.
Я девченку поцелую,
Я девченку обниму,
И своей – любимой назову.
Мы с ней в месте ,
Потанцуем,
И скажу, я ей , люблю !
Люблю тебя красавица,
Люблю тебя одну.
Тебя я не забуду,
Я так тебя люблю !
АРИНА ЭРНЕСТ