Вот , пришла весна,
Распустились белые цветы,
О, друг расскажи,
Не запачкан ли ты ?
Чтобы в Царствие Небесное
войти:
Может в серце тревога,
На душе тоска,
Может есть грех
И не свободен ты ?
Покайся, покайся,
Милый друг-
К Иисусу поспеши,
Про все ему расскажы.
О, человек, не теряй надежду,
Свое сердце открой,
И Иисуса ты прими,
Чтобы в Небеса тебе войти.
Счастье ждет тебя впереди,
Скажи Иисусу –
СЛАВА, СЛАВА, СЛАВА,
ОСАНА, ОСАНА,
Во веки вечные
АМИНЬ.
О, друг, не спеши
В молитве тихой ты молись,
Все Иисусу расскажы,
Посмотри на цветы…
Какие белые они,
И растут без пятнишка они…
О, подумай, что ждет тебя,
Не запачкан ли ты ?
Чтобы в Царствие Небесное войти,
И быть как белые цветы…
Скажи Иисусу
СЛАВА, СЛАВА, СЛАВА,
ОСАНА, ОСАНА,
Во веки вечные
АМИНЬ.
АРИНА ЭРНЕСТ

Стоят у клена две подруги
Не разлей вода,
А клен зеленый их целует,
Сказав слова:
Подруга ты моя подруга,
Не жить мне без тебя,
Ты будь моей подругой
Моею навсегда.
С тобою встречались
О жизни ворковали
Что худо, что добро,
Что в жизни , счастье принесло,
С тобою мы смеялись
И так же расставались,
Но встречи были , не разлей вода,
Я их в сердце берегла.
Я нашу встречу сохраню,
И тебя, подругой назову
Ты моя подружка
Спасла меня от бед,
Мне забыть тебя, нет
Ты моя подружка не грусти,
Найду и я, свое счастье
И ты поможешь , мне его найти.
Поцелую тебя, обниму
И скажу тебе:
Скоро увидемся мы,
Мне не забыть тебя,
Помню тебя я всегда.
Скажу тебе я :
Досвидания !
Подружка милая, моя,
Мне не забыть тебя,
Мне не забыть тебя.
АРИНА ЭРНЕСТ

Ты мой лучший друг
Ты только, ты один,
Помнишь наше
Сказочное лето.
Мы с тобой встречались
Все так же расставались,
Помнишь ли ты,
Наш берег у реки,
Я часы потеряла
А ты сказал :
" Не уходи "
Ты только жди.
Ты мне дарил цветочки,
А в них зеленые листочки,
А цветочки милые
Сердцу дороги,
Были, они ведь , от души…
Шли годы, шли годы
Мы не расставались,
Встречались всегда,
Мы дружбу хранили
О ней не забыли.
Расставатся так не охота,
Хочется видется вновь,
Дружбу хранить
И любовь…

АРИНА ЭРНЕСТ

Ты моя девченка,
Потанцуем так же ,
Мы с тобою на балу
Ведь ты моя девченка,
Я тебя люблю !
Скоро я приеду,
И тебя я заберу,
Потанцуем так же
Мы с тобою на балу.
Ты моя девченка,
Я тебя люблю !
Скоро я приеду ,
И тебя я обниму,
Целоватся будем
Мы с тобою на балу,
Ты моя девченка,
Я тебя люблю !
Не грусти девченка
Ты прекрасней всех,
Ты одна такая,
На белом свете есть.
Не забыть девченку,
Я ее люблю !
Целоватся будем ,
Мы с тобою нежно
Все на том балу,
Ты моя девченка,
Я тебя люблю !.

АРИНА ЭРНЕСТ

Інколи не розумію, що у тебе в голові.
На мить заглянув в мої очі – але ж не мовчи.
Скажи мені правду: та хоч якусь.
Посеред дня самотньо чомусь.

Боюсь, що спланував своє «темне»,
Годинами думаю, що це щось даремне.
Та не лякайся моїх слів, як прочитаєш, –
Бо мені здається, що мене оминаєш.

Важко чомусь стало в грудях:
Страшно розчаровуватись в людях.
Та якщо збрехати хочеш чи погратись –
Схаменись, тебе ніхто не похвалить.

Скажи лиш правду, насамперед, собі
Та виріши нарешті, хто я тобі.
Не торкайся, якщо це лиш гра –
В такому випадку залишусь одна.

Будь чесним з собою – тоді легше життя.
Не руйнуй, тебе прошу, моє сіре буття.
Залиш мене в спокої, якщо це лиш жарт,
У разі обману зроби крок назад.

Та все ж не розумію, про що ти гадаєш,
Можливо ще й сам плану не знаєш.
Лиш тільки правду кажи, не знущайся:
Обманом, хлопче, не займайся.
Олена

Роблю ніби те, чого зовсім не маю.
Та кожного дня «що далі – не знаю».
Ходжу та блукаю: когось я шукаю.
Чи правильно те, що тебе обіймаю?

Ти дивишся в очі, сказав пару слів:
Навколо пальця мене лиш обвів.
Додому до себе, не в душу, привів.
Та все ж обнадіяти мене ти зумів.

«Усьому свій час» – сонливо шепочеш.
Гадаю, що нічого планувати не хочеш.
Страх, що з часом мене ти розтопчеш.
Чи залишити все так, як є, захочеш.

Писати я вíрші зовсім не вмію.
Та лиш про взаємне дурненька мрію.
Тихенько я очі прикрила – вірю.
Але чомусь до тебе холодом не вію.

Залиш всі слова мої десь на поличці.
Якось побачиш посмішку на моєму обличчі.
Десь залиш мені місце в душí «на узбіччі».
Я сидітиму десь «на закинутому горищі».

Та все ж така думка, що тобі неважливо:
Що думаю, бачу, чи що мені властиво.
Не можу сказати я впевнено й сміливо,
Що поруч з тобою спокійно й красиво.

Поет я нікчемний – колись так казала.
Гадаю, що тоді я про це не збрехала.
Заспокоюю себе – сама це обрала.
Та зараз те саме – як і колись згорала.

Імʼя прикріпилось твоє на вустах.
В душі їдкий хаос по всіх кутах.
З тобою так добре, без тебе – ніяк.
Та все ж зрозуміла, що душею я бідняк.

Можеш мовчати, як все прочитаєш.
Я зрозумію, чому так вчиняєш.
З голови зайві дýмки ти викидаєш.
Та хто я для для тебе ще досі не знаєш.
Олена

Роблю я зайвого добра багато,
Навіть якщо потім від цього погано.
Ніби череда невдач в коханні:
Залишаюсь одна на своєму дивані.

Коли тобі хочеться – все можливо,
А як немає бажання – все неважливо.
Для чого зробила я кроки вперед?
Зараз гризу себе – образа бере.

Так мало уваги, хотілось тепла.
Хотілось натхнення, а зараз – одна.
Сиджу ніби скраю, за ним я слідкую.
Відчайдушно сили свої лиш дарую.

Хотілося б чогось приємного трохи:
Щоб не було клятої тривоги;
Щоб гарненькі дарували квіти,
Щоб не хотілося від усіх бігти.

Та приходжу додому я одна,
Сідаю на балконі біля вікна.
Дивлюсь у темряву спокійно –
Згадую, як танцювали повільно.

Та не знаю я, що ти від мене хочеш:
Сказати досі мені цього не можеш.
Разом час проводимо на ліжку,
Обіймаємось і граємось ми ніжно.

Не казав ти мені досі, хто я –
Я гребу невміло посеред моря.
Не знаю, куди діти страх –
Триматись на плаву не можу, невже це крах?
Олена

Ти знову ввірвався,
Та терпець мій урвався.
Та де ж ти взявся?
Не кликала – обізвався.

Подзвонив – ніби не йшов.
Але ж стороною мене обійшов.
Та не чіпай на душі моїй шов.
Ти болюче місце знайшов.

Навіщо даєш про себе знати?
Я стараюсь тебе обігнати.
Силою від серця пробую відірвати.
Не зможу тобі більше довіряти.

Та не приходь знову, я вже не вийду.
Не спричиняй мені більше кривду.
Додому до тебе під вечір не прийду.
Відчуваю до цього тепер огиду.
Олена

Я пішла. Та нарешті вже без тебе.
Не змогла більше терпіти. Так треба.
Спокійніше на душі мені, правда.
Вранці помітила, що я рада.

Не змогла я дочекатися слова.
Не змогла я дотерпіти до кінця.
Та тепер одна я – знову.
Сиджу навпроти пустого стільця.

Не торкався мене, як і просила.
Ми сиділи на кухні – мовчали.
Останній раз до тебе дзвонила,
Та в кохання ми все ж не впали.

Та пішла я, нарешті без тебе.
Не залишила слідів після себе.
Та впевнена – ти не вернешся.
Навіть як покличу – не обізвешся.
Олена

Списала я аркуш:
Один, потім два.
Піддалась азарту –
Хочу більше тепла.

Вночі мені снишся:
Приходиш до мене.
На хвильку залишся,
Набридло буденне.

Посмійся зі слів,
Які написала.
Чи вискажи гнів –
Я сама це обрала.

І списала я аркуш –
Хоч би віддати.
Та собі тихо кажу:
«Хочу тебе я пізнати».
Олена