Війна, клята війна…
Забрала все найцінніше,
Розбила надії, мрії, спокій,
Залишила в серці глибоку рану.

Твої руки які колись обіймали,
Тепер тримають зброю,
Захищаючи нашу країну
Від російських військ.

В твоїх очах — історія боротьби,
Але також світло і надія,
Ми будемо разом, бо ти з нами,
І цей звʼязок не зламати ніколи.

Тату мій, ти — гордість і відвага,
Твоя стійкість в серці,
Залишиться назавжди.
Ми будемо памʼятати кожен твій подвиг,
Бо ти – наш герой,
Що дав нам мир і спокій.
Вікторія

Війна, клята війна…
Забрала все найцінніше,
Розбила надії, мрії, спокій,
Залишила в серці глибоку рану.

Твої руки які колись обіймали,
Тепер тримають зброю,
Захищаючи нашу країну
Від російських військ.

В твоїх очах — історія боротьби,
Але також світло і надія,
Ми будемо разом, бо ти з нами,
І цей звʼязок не зламати ніколи.

Тату мій, ти — гордість і відвага,
Твоя стійкість в серці,
Залишиться назавжди.
Ми будемо памʼятати кожен твій подвиг,
Бо ти – наш герой,
Що дав нам мир і спокій.
Вікторія

Й тоді, як умру я,
Й тоді, як істлію,
Красою затчу я
Зоставлену мрію.

У вічній мовчанці,
Де спогадів тінь,
Зійду я у ранці
Крізь темряву й тінь.

Зів’яла троянда
На серці в журбі,
Та пам’ять про мене
Залишиться в мрії.

І навіть у смерті,
У сірій імлі,
Красою заграє
Той світ на землі.

Олесь Тичина.

Я сам себе жадав так зберегти,
А Ти хотів, щоб жив завжди по вірі.
Ти вчив мене ходити по воді,
А я завжди лякався буревію.

Цунамі відчаю, жаху, стихій
Мене не раз хотіли потопити…
Але Ти квапився змінити хід подій,
Продовжував мене й тоді любити.

Ти вів мене так часто крізь вогонь.
Ні, не для того, щоби спопелити!
А щоб відчув Я там тепло долонь
І щоб по вірі далі міг Я жити.

Життя по вірі – це нелегкий шлях..
Це дні і ночі у палкій молитві.
Це твердо знати, що на небесах
Господь, який підтримає завжди у битві…

О скільки їх було, смертельних битв!
Коли не мав Я більш надії жити…
Та в них пізнав Я всю красу молитв,
З Небесним Татом вчився говорити…

Життя по вірі вище всіх тривог.
Це впевненість у тому, що не бачиш.
Це завжди тісний з Богом діалог,
Навіть, коли ночами гірко плачеш…

Слабкий Я дуже…Ти Господь це знаєш!
Так часто падаю, боюсь і плачу.
Та дякую, що все мені прощаєш.
В твоїх руках, Господь, любов Я бачу!

Щасливий син Небесного Отця!
З Тобою Я пройду крізь буревії.
Тримай мене за руку, як дитя,
І проведи в свій рідний дім по вірі…
Юрій Сіромашенко

Тікай, тікай, моя Джульєтто!
Тікай долинами пітьми.
Біжи подалі, геть від цього світу.
Та спокою ти не шукай у забутті.
Забуть, Джульєтто, про свого Ромео,
Бо вже трагедія не та.
Зродилась зрада у думках Ромео
І стала не потрібна вже любов твоя.

Тікай, тікай, моя Джульєтто!
Тікай, біжи від смерті, люба,
Сховай подалі всі страхи.
Забудь своє кохання ніжне,
Як серце билося тоді.
Біжи ти хвилями безмежжя,
Де досі чуєш стогін болю
І тихий, хриплий спів.

Тікай, тікай, моя Джульєтто!
Тікай у мрії сповнені життя.
Залиш у пам’яті усе, що було,
Минуле своє з горя й сліз
Не викидай у море гріз.
Відлуння зради ще чутно біжить слідом.
Та вже видніється освітлена дорога,
Що приведе в нові світи.
ElizaLoiren

А знаєш, коли все мине,
Що залишиться від мене?
Коли хижий відступить страх,
Що читатимеш в цих очах?

Полетіли в тепло журавлі.
А ми завмерли в цій зимі.
І лишилась примарою постать німа,
Тих осель яких більше нема.

Там дитячий веселий сміх
Відлетів разом з клином птахів.
І в порожніх кімнатах ще довго лула
Голоси тих, кого вже нема.

По шматочках себе зберу.
Почуття в рими слів сплету.
Головне, щоб лишився хтось біля мене,
Коли довга зима мине.
Ольга Вінтер