Сижу я в тишині неначе в темноті
Та чути лиш маленьки звук
Ввіряю кожен тут його почув
Спочатку тихий потім голосніший
Прорив усерці зробив він
Це ж голос………. Думок
Розкриваючи душевні рани
Заспокоюючи вдало
Сидить й готується до лави
А лава та пекучая
льодяне серця розтопить
Та ось змінився звук
Враз посвітлішав й приглух
А голос це моїх думок що в моє серце поринають
Вілена Ромаш
В твоїх очах я бачу мрії.
Які нас можуть зберегти.
І тільки сміх веселий та грайливий.
Мою печаль розвіє назавжди.
Я завжди десь не поруч у роботі .
А ти чекаєш до пізна.
Сьогодні я буду з тобою ,а завтра
мене вже нема .
Я буду у місці страшному ,де ходить безмежна печаль ,в тому світі не має бога, тільки старуха в руках в якої коса.
Я сьогодні загину,а можливо завтра мене розірве.
але прошу єдине – не ховайте мене під хрестом.
Краще спаліть моє тіло ,та пустіть за вітром надій.
не ставайте ви на коліна .
Ні перед ким та ні перед чим .
Не потрібні мені ваші сльози.
Адже в них немає жалю
Посадіть десятки дерев в нашу квітучу землю .
Я буду літати по полю, граючи пісню вітрам.
Та лише присмак багряної крові, на вік застиг на вустах .як згасаючі краплі надії -так затихло моє життя .
Цінуйте своїх близьких сьогодні , бо завтра їх вже нема .
Arthur Varg
Від людей починаєш залежити
Часто дуже неочікувано
Просто починаєш стежити
За всім її життям, тебе цікавить все
Як прокинулась, встала, що їла
Куди ходила, з ким розмовляла
Ти залежиш від її кількості слів
Її на тебе поглядів
Все би нічого якби не втрата
Свого власного характеру, я
Ця подія завжди неминуча
Закоханість, що ж скажеш
Якщо це перший рік – нормально
Але якщо вже третій пішов?
А ти все одно шаленієш нестримно
Хочеш всю його увагу, хочеш бути тільки з ним
Не зважаючи на всі роздори, конфлікти
Ти не знайшла нікого для себе краще
Ти чекаєш його дзвінка, смски
Після всіх його походеньок на ліво, на право
привокзальна грінка
ДУША УКРАЇНИ
Я чула, як тріпочуть крила,
Душі, розірванної вщент,
Як вона стогне від безсилля
Не знаючи, за що це все?
Як можна зраду пережити?
Як можна будувати знов,
Коли ніщо не можна змити,
Коли навколо тільки кров.
Але ВОНА така могутня
І допомога вже іде
Бо перемога неминуча
Ворог отримає своє!
Вона натхнення буде пити,
До сонця очі підійме!
До рідної землі долоні…
І знову сина обійме
Ти вільна, сильна, УКРАЇНО!
В піснях, в мелодіях, в житті!
Ти моє славнеє коріння,
Ти моя радість, моє ВСЕ!
Злата Ладп
Я ще тут, а десь там уже ти,
Мов по різні боки барикад,
Залишились колючі дроти
І навіки сумний листопад.
І у снах, мов терновий вінок,
Колиш руки, від болю тікаю…
Не сприймаю нічиїх казок,
Компліментів також
не сприймаю.
Мучать згадки, все душу ятрять,
Мовчки в скроні долоні втискаю,
А роки то ідуть, то летять,
То біжать стрімголов —
відчуваю.
Ганна Зубко
22.09.2024.
Перших кроків в уяві не маю,
Не згадати мені перших слів,
Вчилась жати —таке пам’ятаю,
Поміж стебел як мак червонів.
Колосився город густим житом,
Налилась десь
пшениця зерном,
Вже в полях взявсь
комбайн молотити,
Ми ж, з бабунею, жали серпом.
Вміло вчили бабуня, охоче,
Подружилася швидко з серпом,
Хоч стерня дерла ноги болюче–
Не одним її вкрила снопом.
Пішло сонце, уже звечоріло,
В напівкопах лежали снопи,
Дерті ноги, у спині боліло,
Мозолі на долонях пекли.
Пікся хліб у печі, на черені,
Запах в хаті, надворі стояв…
Давно зникли
жнива ті серпневі,
Також смак хліб давно поміняв.
Ганна Зубко
13.09.2024.
Кожного ранку прокидаюся для кави.
Кожного ранку схід сонця зустрічаю я.
Ковток нового подиху ловлю,
і в небо посмішку свою я посилаю.
З новим початком нового дня,
Подякую, що розбудив ти мене Боже.
Що бачать очі небо голубе
І світить сонце у моє віконце.
Я дякую, що чую спів пташок
І як мур лика на подвір’ї котик.
І песик гавкає у дворі.
Це все життя таке просте і водночас
Таке дорогоцінне.
В суху траву чомсь задивилась,
В спориш, що поряд зеленів,
Повз шумом вулиця котилась,
В два кінці люд йшов, гомонів.
Крутився вітер, в спину дихав,
Звав під черешню холодок,
Моя розрада осінь, втіха
Сумних, нав’язливих думок.
Ганна Зубко
21.09.2024.
Приніс вітер у гай прохолоду,
Ледь помітною в тишу влетіла,
А верба, задивившись у воду,
Жовте листя скидала-губила.
Тихий луг,не яскравий,не квітне,
Цвіркунів,ні метеликів в травах,
По-осінньому небо привітне,
Посміхається сонцем у хмарах.
Котить хвиля,ховається в зілля,
На каміння, пісок набігає,
Ніжна тінь визирає з-під гілля,
Баби літом йде осінь, літає.
Ганна Зубко
20.09.2024.
Дивися в небо і з Богами розмовляй,
Вони сім’я твоя,вони тебе почують.
І не жалійсь, не вчись у християн,
А йди вперед знай тебе підстрахують.
Ти не проси за тебе щось робить,
Роби все сам, проси лише підказки.
Бо на тебе завдання Рід поклав,
Ти маєш мудрість передать нащадкам.
Не бійся бути в вирії подій,
Жени думки що ти один зостався.
Бо коли вщухне буря навкруги,
Збагнеш що ти у ній загартувався.
Твої страхи зростають у тобі,
І от ти віриш в те чого немає.
В очах пітьма, в тумані всі думки,
Аж раптом диво темряву долає.
А диво це, твій Рід і всі Боги,
Що не залишать у біді онука.
Ти згадуй їх і прославляй завжди,
У миті радості і у життєвій скруті.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
