Думала, відпустила, думала, розлюбила,
Але згадую кожен день, кожну хвилину,
І думки про тебе не покидають ані на мить.
Заспокоюю себе: «Все буде добре, поболить і пройде»,
Але минають дні, а я все ще люблю тебе.

І нехай ти не дізнаєшся про це і спокійно спатимеш вночі,
Я буду молитися за тебе, у Бога просити, щоб тебе не покидав,
Щоб охороняв, щоб ти повірив у Нього всім серцем своїм, як Він вірить у тебе.
Бачу, ти до церкви став ходити і хрестик носити — це не просто так,
Подумала я. В душі відчула тепло і радість,
Коли побачила тебе при вході в храм.
Моє серце радіє і веселиться, бо ще один праведник на цій землі з’явився.

Софія

Співають пташки бадьору мелодію,
Холодні вітри несуть зимову волю.
Зірки сяють на тлі сріблистого місяцю.
Краса природи пала до людського серцю.

Їде потяг в сніжну далину,
З людськими серцями на борту,
Уздовж озера – липи ростуть,
Уздовж неба – хмари плачуть.

Ох, осіння краса,
Прекрасна як весна,
Холодна, як зима.
То ж чому ти така сумна?

Едвард Ессен

Чомусь одним все, а іншим нічого,
Кожному хочеться іншої долі.
Комусь більше грошей, а комусь любові, а комусь пожити по власній волі.
Дивляться на людину говорять в думках "хотіла прожити я б її життя".
Хоча і не знають що людина в душі пережила.
Ходить з усмішкою не значить щаслива-це значить що сильна духом людина.
В обличчя сміється а подумки плаче але ніхто його не побачить.

Bonka

Леді у сукні червоній
Мимо вітрини пройшла…
Всі роззирнулись довкола,
Впевнена, ніжна хода…
Очі її бурштинові
З променем сонця злились…
Наче із хмар світанкових
З кольором ранку сплелись.
Люди кругом і машини…
Знову напружений час…
Леді в червоному, ніби,-
В кадрі французький Прованс…
До магазину заходить,
Стукіт підборів дзвенить…
Всі джентльмени підходять,
Щоб догодити в цю ж мить.
Посмішка мила та ніжна,
Стримано точений шарм…
Наче сама королівна
Та у душі ураган!
Вітер привів теплу осінь…
Леді десь зникла, пішла.
Листя попадало жовкле,
Зірка прощання зійшла.
ND💕
Надія Холод

Шум міста затихає поступово,
І материнську пісню колискову
Ми чуєм в пам’яті своїй у цей момент.

І запускаєм спогади, де кожен елемент
Такий знайомий, рідний і простий,
Де Батько й Мати вели до мети.

Згадай, як прагнули вони
Тобі надати поштовх у світи!
Щоб ти навчався, жив в добробуті, міцнів
Для тебе не жаліли теплих слів.
Тебе любили вдень і уночі
Постійно поруч йшли в твоїм житті.

Та час пройшов, ми досягли мети,
Якої прагнули, і я, і ти,
Батьки ж залишились одні,
В батьківській хаті, в самоті…

Цінуй батьків, їх ласку і добро,
Яким би ти не був – тебе вони цінують все одно!

Люби їх з року в рік і пам’ятай щодня
Тобі вони присвячують життя.
Бо дуже швидко пролетять роки,
Й таку любов будеш потребувати ти.
Андрій Буркацький

Як світло пробиває темноту
І з легкістю проходить кілометри
Так наша українська ВОЛЯ на льоту
Вгризається в глухі російські нетри.

Роки війни проходять, наче дні,
Вони одноманітні – сірі будні
І жахом сповнені, неначе у пітьмі
Шукає УКРАЇНА виходу назовні.

Ці дні-роки летять неначе сон,
І новостворена реальність в сновидіннях
Говорить кожному, що це вже Рубікон,
А сон був до того – у поколіннях.

Така сувора ця реальність, зла
І ворога вже знаємо в обличчя,
Щоденно він лякає, сатана,
З шляху свободи нас збиває на узбіччя.

Та розпач не настав від того болю
В очах вогонь, а гострий меч – на вістрі.
А той , хто зазіхнув на нашу ВОЛЮ
Розбитий буде вщент, згорить на місці!

І на болотах, звідки родом та холера,
І де формує армії орда
Наш промінь вразить в серце ненажеру
І вкаже шлях до крейсера «москва»!

Болота дикі на заліссі зникнуть,
Між нами виросте стіна,
А УКРАЇНА набереться сили
Із життєдайного нового джерела!

І знов сади будуть квітучими весною,
І діти будуть бігати в дворах,
Відновиться земля, уражена війною,
Розсіється в свідомості людей цей жах.

Та пам’ять про ГЕРОЇВ не загине,
Про тих, хто перемогу наближав,
І тризуб волі, віри і надії
Через пітьму на світло підіймав!

А промінь цей – добро, повага,
Культура, гідність, мова, честь,
ГЕРОЯ кожного відвага
На безлічі життєвих перехресть!
Андрій Буркацький

Ви знаєте, де небо синє-синє,
Ви знаєте, де золоті поля,
Де зорі світять ясно-ясно.
Це все Україна, наша земля.

Тут верби котиків пускають,
Тут мова солов’їна,
Пташенята тут співають,
Білочки тут стрибають.

Тут татова казка,
Мамина пісня,
Тут дитинство твоє і моє.
Тут все нам знайоме,
Все нам рідне,
Це все українське, наше, своє!
Приходько Марія

Вона така тепла, як подих весни,
І ніжна, як квітка тієї пори.
Та маска її, як зимня пора,
Надягнута міцно, кришталева роса.
На ніжній стеблині доброї душі,
Що ховає і світло, і тінь.
Ніжність і сила зриваються в грім,
І погляд її — розгадка до мрій.
Злата

Осіння пора знов прибула,
Вітер з дощем наспівують пісню.
Кружляє у танці золотаве листя,
Мелодія осені в серце полине,
В тиші, де вітер наспівує пісню
осінь приносить магію ту що вічно гулятиме в старому саду.
Злата Лісовська