Я знаю, що буде в цьому житті.
Зняла окуляри рожеві давно.
Відкрила очі на правду і світ,
знайшла в ньому і біль, і журбу.
Та біль цей робив мене лиш сильнішою,
навчив цінувати моменти прості.
З кожним болем я ставала сильнішою,
розуміла це не гра, а урок.
Злата Лісовська

Час не вернути ,так як і слово,
Кожна секунда нам дорога.
Час як володар цього світу,
В кожного різне по віку життя.

Час пролітає так незамітно,
Роки минають ,роки летять
Тільки важливо ним скористатись
Час не чекає,варто це знать.

Час так летить,як дитинство минає,
Час так летить ,як дорослими стали
Час так летить,сивина проростає
Час так летить,а далі я знаю?

Кожну секуду ,потрібно радіти,
Кожну хвилину,потрібно любити
Кожну годину ,потрібно ловити
Кожного дня треба Бога хвалити

Час не вернути,знай це мій друже,
З часом не можна бути байдужим.
Час не чекає,і не вертає
Кожну людину час свій чекає.

Тарас Воля

Ти бачиш нас з Своїх висот,
Отець небесний, Саваоф.
Весь світ, був створений Тобою,
Тримай могутньою рукою.

Ти, благий Бог, всьому Владика.
Прийми подяку, та й велику.
За ті плоди, що на столі,
Ти дав щедротами мені.

За дощ, що льє на землю нашу,
І хліб родив, тваринам пашу.
А хліб є всьому голова.
О, Боже мій, Тобі хвала!

Дав нам Ти птицю, дав нам рибу.
Піди на річку та й лови.
Тендітна білка теж ласує,
Свої горішки у дуплі.

Росте тополя та шипшина.
Тут не трудилася людина
Твої плоди Ми споживаєм.
Хвалу велику покладаєм!

Біжить в тайзі вовча дитина.
Красується виттям калина.
Вогнем горить, як жар палає
Бог, Саваоф, це виробляє!

Створив Ти бджілку – трудівницю
Збирає мед, щоб паляницю
Змогли б Ми зверху задобрити;
Як Тебе, Боже, не хвалити?

Нам соловей в саду співає.
Як гарно, в ноти попадає.
Цьому ніколи ніц не вчився
Він музикантом, народився.

Там запах квітів йде духм’яний.
Їх вигляд ніжний, полум’яний.
Куди не глянь – всюди дива!
Творця ці авторські права!

А у воді, яке багатство!
Там ціле є підводне царство.
Акули, щуки та кити…
Як не віддать Тобі хвали?

А під землею кожний раз
Берем ми нафту, руду, газ,
Золото, срібло, мідь, свинець.
Те все створив для нас Отець.

В надрах землі багатств без ліку.
Ти все віддав нам споконвіку.
Тебе безтями люблю Я!
За все тобі, честь і хвала!
Юрій Сіромашенко

Що необхідно – все у мене є!
Ранкове Сонце із-за обрію встає…
А ввечері виходить Місяць…
Молочний Шлях блищить, як Світоч…
Ще Зорі – подруги мої,
Красою світяться в пітьмі…
Знімають тугу, важкість дум,
Розсіюють осінній сум…
І Вітер – славний чарівник,
Між Неба вічний мандрівник.
Свободу він несе на крилах,
Дає мені надію й силу!
І Дощ, що зрошує з Небес,
Квіткова клумба, Всесвіт весь…
Сади, ліси, дерева, квіти…
Оточення моє привітне.
Земні, незвичні чудеса…
І так, Любов! Горять серця…
ND💞
Надія Холод

поцілунок той ще досі памʼятаю,
Знайшов він місце в памʼяті моїй.
Він був миттєвим, справжнім, знаю,
Тоді здійснилася перша з моїх мрій.

Коли та відстань танула між нами
І ти заплющила ті очі чарівні,
Коли торкнулася моєї шиї ніжними руками –
Забув про все у грішному житті.

Коли торкнулася ти ніжними губами,
Я ледве встояв на тій землі хиткій.
На нас дивились з неба сонце й хмари.
А ми стояли в тиші камʼяній.

У памʼяті закарбувалася болюча мить.
Із уст "Прощай" зронилося завчасно.
Ми розійшлись, а в мене досі на лиці
бринить
І усмішка, і сльози одночасно.
niho

Зрада
Як повернути час назад,
І все змінити на свій лад?
Людина вчинить інше? – аж ніяк
Бо ж тихий вир затягне, як-не-як.
Та зрада різною буває,
Однак, все там своє місце має.
І до душі собі людину,
Вона не просто так шукає
Покута ходить слідом, на п’яти наступа
Хай Бог усе розсудить і карму висува.
Життя вирує далі, ти висновок візьми,
Хоча, як треба ще раз-на граблі наступи.
Та перед тим, як хоч товар придбати,
Хотілося би склад його краще пізнати.
Бо те, що часто буває гарне й смачне,
Як правило, виявляється оманливе.
Та де ж відшукати етикетку людині?
Щоб у відносинах не лишитись в низині.
Та врешті-решт завершення одного,
То завжди є початком хорошого нового.
Бандура Анастасія Олегівна

Я тільки запитати,це займе пів години,
У мене на те все, вагомі є причини.
Тож навіть люди в черзі пропустили,
Щоправда, ледве не побили.
А ви мені тут кажете:"не буду вас приймати"
І як же після цього мені вам довіряти?
Сидять і байдикують, на пару з медсестрою,
Ось це вже я втішаюсь реформою новою.
Мені вже терміново,не як минулий раз,
"Працюйте якнайшвидше! "-
ось мій для вас наказ.
Отож, хай люди в черзі,ще трохи зачекають
Бо лікар з медсестрою направлення клепають.
Бандура Анастасія Олегівна